Мабуть, доводити, що в наш час енергетика перестає бути просто однією із галузей народногосподарського комплексу, беручи на себе функцію найпотужнішого стратегічного важеля будь-якої країни, нема потреби. Той, хто має в своєму розпорядженні значні енергоресурси, може у найкоротший термін здобути не тільки економічні, а й вагомі політичні дивіденди. Але на природні багатства щастить не всім. І тоді шанс вистояти, вижити, мало того, вивести свою державу на рівень світових стандартів мають лише ті співтовариства, які віддають перевагу не екстенсивному методу (скажімо, побудові нових атомних чи електричних станцій), а інтенсивному, що має на меті підвищення ефективності паливно-енергетичного комплексу за рахунок його всебічної модернізації.
Треба зазначити, що з цього питання українським ученим є що запропонувати співвітчизникам, причому не лише на рівні теоретичних розробок, а як цілісну систему, що пройшла апробацію практикою. Про це йшлося в одному з випусків «Голосу України», що викликало великий інтерес у громадськості. Саме тому робота науковців Інституту технічної теплофізики та Інституту газу Національної академії наук України, КМП «Промел», ОП «Кримтеплокомуненерго» під назвою «Розробка та впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання для систем теплопостачання і промислової енергетики», висунута на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2002 року, отримала одностайне схвалення фахівців у цій галузі, що вже саме по собі — явище промовисте.
У чому ж непересічність цього доробку, захищеного, до речі, 105 авторськими свідоцтвами, 11 патентами тощо? Насамперед у тому, що головну ставку в своїй роботі авторська група (а в її числі такі відомі фахівці у своїх галузях, як Т. Г. Грищенко, О. О. Назаренко, І. В. Вайль та інші) зробила не на «велику» енергетику, яка потребує значних капіталовкладень і окупається лише через 10—12 років (що не під силу ані державі за сучасних умов, ані приватним інвесторам), а на ту, що зветься «малою» — промислову та комунальну.
Але «мала» не означає маленька. І на цьому наголошували оратори. На неї витрачається 70 відсотків від тієї половини внутрішнього валового продукту (ВВП), яка спрямовується на закупівлю палива. 40 відсотків усіх теплоенергетичних ресурсів йде на опалення житлового фонду. Однак серед сотень тисяч працюючих котлів 30 відсотків повністю вичерпали свій ресурс, а 40 відсотків — на межі цього. Якщо до сказаного додати, що втрати в теплових мережах через їх незадовільний стан становлять від 8 до 25 відсотків, а шкідливі викиди в атмосферу перевищують усі прийнятні норми, то стає зрозуміло, що реконструкція і модернізація комунально-промислової енергетики — то рятівна паличка нашого з вами буття.
Усі, хто взяв участь у проведеному Держкомітетом України з енергозбереження громадському обговоренні унікальної за своїм масштабом за останні чверть віку розробки вчених-теплофізиків (а це такі поважні представники державних, урядових і наукових інституцій, як заступник голови Держкоменергозбереження України В. А. Жовтянський, член-кореспондент НАНУ В. М. Клименко, заступник начальника управління Мінпромполітики України О. М. Солов’янов, заступник голови Держкомітету України з питань житлово-комунального господарства О. В. Лотоцький та ін.), відзначали: головна заслуга творчого колективу в тому, що створено не просто концепцію, а науково-технічну базу новітніх технологій та обладнання для виробництва, передання і використання теплової енергії; розроблено устаткування, пристрої, прилади та інформаційно-вимірювальні комплекси для теплоенергетичних об’єктів, що вже тепер там, де вони «взяті на озброєння», дозволили збільшити виробництво тепла з досягненням ККД до 92 відсотків, знизити витрати палива на 7 відсотків, електроенергії — на 20 відсотків, викидів шкідливих речовин — на 60 відсотків. До того ж якісно підвищено рівень безпеки теплоенергетичних об’єктів, налагоджено серійний випуск вітчизняного обладання.
Цікаво, що перед початком зустрічі один із авторів концепції генеральний директор ОП «Кримтеплокомуненерго» І. Вайль у бесіді з нами навів досить переконливі дані з точки зору експлуатаційників. З’ясовується, тільки на керованому ним підприємстві, де найчастіше випробовувалися і впроваджувалися новітні технології, економічний ефект становив понад 17 млн. грн. А загалом по країні — 102 млн. грн. Хоча пізніше, під час обговорення наукової праці, один із виступаючих — начальник відділу АК «Київенерго» А. Безпрозваний зауважив, що фундатори навіть дещо «применшили свої заслуги». За його власними підрахунками, арифметичний підсумок навіть по одному регіону може представлятися цифрою з шістьома нулями.
Що ж, цілком можливо. Адже за десять років роботи вчені-практики створили 150 типів теплофізичних приладів, із яких впроваджено у життя 20 тис. одиниць з терміном окупності від півроку до двох, здійснили модернізацію 293 теплоенергетичних об’єктів. А це означає не тільки зростання вітчизняного ВВП. Як зазначив наприкінці обговорення провідний експерт Мінпаливенерго України Г. Мухопад, розробка, про яку йдеться, вносить вагому частку і в національну безпеку нашої країни, бо у світі з кожним роком дедалі гострішою стає проблема нестачі органічного палива, енергетичний аспект пов’язується з політичним, екологічним компонентами, подальша стратегія розвитку кожної держави має грунтуватися на досконалій тактиці енергозбережних технологій — таких, які запропоновані, зокрема, українськими вченими. Тепер справа — за комплексним використанням перспективних наукових напрацювань, які так потрібні суспільству на шляху до ринкової економіки, до нової якості життя.
Тож поважна аудиторія фахівців одностайно висловилася за те, щоб представленій на обговорення роботі було присуджено Державну премію України в галузі науки та техніки за 2002 рік.