Третє тисячоліття ставить нові проблеми перед більшістю держав сучасного світу. Не варто забувати й про те, що досить часто платою за прискорення темпів розвитку людства стає зростання ймовірності катастроф. Якщо не створити ефективну систему захисту від них уже найближчим часом, національній безпеці України постійно загрожуватимуть різноманітні негативні прояви.
Не лише реагувати
Першочергове завдання — визначення переліку основних загроз, що є універсальними, тобто ймовірними для всіх членів міжнародного співтовариства, й унікальними для України. Незалежно від характеру загроз треба відпрацювати схему не лише реагування на них, а й швидкої ліквідації можливих наслідків. Для цього доцільно залучати не тільки представників органів державного управління, а й представників громадських організацій. Проблема громадського контролю за ефективною антикризовою політикою держави є однією з ключових, бо світовий досвід беззаперечно підтверджує: лише поєднання зусиль громадськості та держави дає змогу діяти ефективно та швидко, не піддаючи загрозі ані життя та здоров’я громадян, ані державні інтереси.
На початку третього тисячоліття сформувався цілий комплекс загроз для нормальної життєдіяльності людини. До універсальних, актуальних для всього світу загроз, можна віднести можливі екологічні та техногенні катастрофи, розповсюдження зброї масового знищення та тероризм. Місце України у протистоянні цим загрозам має бути визначено у взаємодії з нашими сусідами. Унікальне розташування нашої держави дає змогу стати одним із світових антикризових центрів. Хоча, варто зауважити, що для цього потрібно здійснити ще цілу низку заходів організаційного характеру.
Перш ніж розглянути універсальні загрози безпеці людства, варто зупинитися на загрозах у політичній та соціальній сфері, що стосуються безпосередньо нашої держави. У внесеному на розгляд Верховної Ради України проекті закону «Про внесення змін до Концепції національної безпеки України» Президент України як суб’єкт законодавчої ініціативи пропонує зосередити увагу на таких складових національної безпеки, як забезпечення конституційних прав громадян України, політичної стабільності та громадянського миру. Гуманістичне спрямування зусиль держави у сфері забезпечення національної безпеки свідчить про якісно нові підходи до розв’язання цих проблем. Переконаний, що законодавці мають підтримати цю ініціативу глави держави.
Ціна комфортності життя
Говорячи про екологічні та техногенні катастрофи, треба зауважити, що вірогідність їх виникнення прямо пропорційна темпам промислового розвитку. Справді, людство змушено платити досить дорогу ціну за збільшення комфортності життя, активне залучення до використання багатств земних надр, використання досконаліших машин та механізмів і істотне підвищення рівня життя. Відомо, що природа не терпить порожнечі, тому відповідає жорстко та швидко в усіх випадках, коли людина ставиться до неї зі зневагою. Аварії на українських вугільних шахтах, що стали сумною традицією, катастрофа на Чорнобильській АЕС, щорічні повені в Закарпатті примушують не тільки переглянути принципи користування природними багатствами, а й розробити національну ідеологію екологічної безпеки.
Досвід держав з набагато біднішими за українські природними умовами дає змогу стверджувати, що процес оптимізації екологічного середовища є доволі затратним, але вкрай необхідним та важливим компонентом забезпечення національної безпеки. Без його здійснення не варто сподіватися на поступальний розвиток, бо підвищення інтенсивності втручання людини у навколишнє середовище може за відсутності необхідного контролю призвести до невиправних наслідків. Саме тому поєднання зусиль Міністерства з питань екології та навколишнього середовища, профільного комітету Верховної Ради України з діяльністю природоохоронних організацій може забезпечити одну з складових суспільного консенсусу у формуванні сучасної стратегії національної безпеки нашої держави.
Особливої уваги також потребує безпека промислових об’єктів, переважна більшість з яких є спадщиною СРСР. Багато з них морально та технологічно застаріли. Роздержавлення цих підприємств інколи призводить до істотного зменшення вимог із дотримань правил експлуатації підприємств, що можуть становити загрозу для оточуючого середовища. Варто зрозуміти, що приватизація має призвести не лише до підвищення ефективності виробництва, а й несе за собою підвищення відповідальності власника за можливі негативні наслідки його роботи. Показовим є приклад з київським заводом «Радикал», який після низки оборудок став отруйною хімічною плямою на карті Лівобережжя. Справді, ситуація з «Радикалом» сьогодні під контролем, але його приклад скоріше є винятком, аніж правилом. Соціал-демократична партія України (об’єднана), чітко усвідомлюючи можливі наслідки техногенних катастроф, пропонує вже сьогодні спрямувати значну частину державних коштів на модернізацію небезпечних підприємств, не захоплюватися сьогоденними вигодами, а думати про перспективу розвитку промисловості, поступово віддаючи перевагу не експорту сировини, а змінюючи експортну орієнтацію України на користь високотехнологічної продукції. Якщо не буде прийнято необхідні законодавчі акти, що дадуть змогу зменшити наслідки техногенних катастроф та встановити жорстку відповідальність за дії, що призвели до них, Україна може стати загальноєвропейським вигнанцем, «забороненою зоною» для інвестицій та використання продуктивних сил.
Чому точки стають гарячими
Після подій 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах надзвичайно гостро стоїть і проблема протистояння тероризму та екстремізму. Для України початку 90-х років ХХ століття дуже актуальним було «кримське» питання, і саме зважена позиція керівництва держави дала змогу розв’язати його мирним шляхом. До речі, подібний розвиток подій став чи не єдиним винятком на пострадянському просторі, завдяки чому Україна не знала жахливих наслідків терористичних актів на своїй землі. Проте значна кількість «гарячих точок» у безпосередній близькості до кордонів України вимагає невідкладного запровадження превентивних заходів для недопущення поширення терористичної діяльності на території нашої держави.
У цьому питанні надзвичайно важливою є наявність суспільного консенсусу. Не таємниця, що наближення президентських виборів змушує багатьох політиків спекулювати на екстремістських настроях своїх прибічників. Зрозуміло, що перед владою стоїть дилема: або жорстко придушувати такі прояви, або поставити під загрозу життя та безпеку своїх громадян. Єдино можливим вибором є дії органів влади в рамках закону у поєднанні з постійним суспільним діалогом. Екстремізмові будь-якого гатунку можна протистояти спільними зусиллями держави та її громадян, в іншому випадку загроза піддати утиску конституційні права є дуже високою. Не можна допустити використання принципу «Мета виправдовує засоби» навіть у боротьбі із загрозами екстремізму.
Україна не раз декларувала свою готовність брати участь у антитерористичній операції, вона продовжує надавати свій повітряний простір для літаків ВПС США та їх союзників. Зважаючи на темпи та масштаби поширення тероризму в світі, наше суспільство вже найближчим часом зіткнеться з необхідністю ефективного захисту державного кордону. Нелегальна міграція продовжує становити серйозну загрозу національній безпеці нашої держави, адже нелегальні мігранти несуть з собою не тільки потенцію радикального екстремізму, а й можуть виступити як переносники небезпечних захворювань. Дотримуючись у цілому гуманістичних принципів, наша держава має поставити надійні перепони на шляху нелегальної міграції, аби не перетворитися на відстійник для нелегальних мігрантів.
Військо і контроль громадськості
До проблем, характерні для України, треба віднести насамперед руйнацію військової складової національної безпеки та істотне скорочення промислового потенціалу. Лише протягом кількох років українська армія стала учасницею трьох серйозних інцидентів з людськими жертвами. Ураження тактичною ракетою житлового будинку в Броварах, трагічне влучення ракети «земля—повітря» у повітряний лайнер авіакомпанії «Сибір», страшенна трагедія на аеродромі «Скнилів» мають не лише наслідки, а й першопричини, які потрібно ліквідувати. Підвищення витрат на обороноздатність країни, перехід до професійної армії, застосування високотехнологічних сучасних видів озброєння має докорінно змінити ситуацію в Збройних Силах. І тут громадський контроль як детектор, що реагує на позитивні зміни, має підказати ефективніші кроки, зробити акценти на головних напрямах побудови сучасної обороноздатної армії, підвищити авторитет військової служби в суспільному середовищі.
Не менш небезпечним є скорочення промислового потенціалу нашої держави. Якщо перші роки незалежності сприймались більшістю громадян з певною ейфорією, то подальший розвиток країни приніс доволі гірке розчарування. Сьогодні Україна відома в світі як експортер фуражного зерна та великого обсягу металу, тоді як експорт високотехнологічної продукції становить хіба що поодинокі випадки. Жорстка конкуренція на світових ринках стала причиною не лише антидемпінгових процесів проти українських промисловців, а й активної дискредитації національного виробника на зовнішніх ринках. Зневіра породжує небажання працювати над удосконаленням виробничих процесів, шукати нові ринки збуту, боротися за споживача. Є серйозна загроза перетворення України на сировинний придаток. Для держави в центрі Європи, що була в 30-х роках одним з центрів радянської індустріалізації, така перспектива є неприйнятною. Тому залучення внутрішнього та закордонного інвестора, виважена протекціоністська політика уряду, непопулярні, але ефективні заходи з підтримки національного виробника мають бути сьогодні не на стадії теоретичного обговорення, а саме практичного втілення.
Борис АНДРЕСЮК, народний депутат України, перший заступник голови Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони.
