У Києві, в рамках Міжнародного Булгаковського фестивалю, відбулася світова прем’єра вистави «Собаче серце» (сценічна версія Майкла Франко, режисер Антоні Сандовал, театр Zoo Dіstrіct, Лос-Анджелес, США).
...У дитинстві легко уявити, що на протилежному боці земної кулі люди ходять догори ногами. Потім це минає. Але ось американські артисти показали свого/нашого Булгакова — і ота дитяча фантазія ніби повернулася знову. Що ми побачили? Замість звичної соціально-філософської притчі — простенький комікс на тему втручання вчених у Божий промисел. Ну, був собі хороший пес Шарик — а стала погана людина Шариков. Ці два монстри (професор Преображенський і доктор Борменталь) роблять із Шарика щось подібне до себе: як тільки Шарикова олюднили, одразу навчають його курити! За нашими мірками, Шариков (Бен Сімонетті) зовсім не страшний. Всі його гріхи — за американською шкалою — лиш у тім, що він: а) курить; б) ганяє котів; в) не по-джентльменськи ставиться до баришень. Але які баришні: Зіна (Аріел Наркевічіус) випила «з-горла» добру порцію горілки, лягла спати, і їй привидівся Шариков з хтиво висолопленим язиком — то хто тут винен?! Навіть гарних манер колишнього пса навчають вочевидь агресивно. Зрештою, в цій виставі по-справжньому шкода лише одного персонажа — Шарика. Коли його знову перетворюють на собаку, це сприймається як по-американськи обов’язковий, але в даному разі цілком виправданий хепі-енд.
Звичайно, подібна версія на перший погляд — як ходіння догори ногами. Втім, можна припустити, що тут є певна самоіронія щодо світової цивілізаторської місії американців. Можливо навіть (якщо дивитись нашими, звичними до всяких натяків очима), що Шариков ганяє котів — точнісінько, як Буш ганяє Хусейна! Але це вже наші фантазії. Все тут простіше: очевидно, для них коти — це просто коти, до яких треба ставитися толерантно, як і взагалі до будь-якої живої істоти. Нам ця проблема здається трохи несерйозною, можливо, тому, що ми ще не бралися нікого цивілізовувати й навчати гарних манер, нікого ще не вчили навіть курити свої сигарети — самі охочіше куримо імпортні.
Деяка частина нашої публіки після вистави злегка розчарувалася, але загалом американські актори викликали теплу симпатію — як молодші брати, котрі відважилися покатати нас на нашій же машині й якимось дивом не угробили ту машину.
Після прем’єри (а саме 11 вересня) американські гості замовили молебень в одній з київських церков і відвідали могили батьків Булгакова на Байковому кладовищі.
