На початку 90-х років минулого століття світовим товариством було поставлено завдання — перекувати мечі на орала. Здавалося, нарешті настав час приборкання дракона, що поглинає левову частку національного доходу багатьох народів. (Особливо — нашого.) Багато тоді в нас зопалу дров наламали... Деякі підприємства ВПК до цього часу не можуть оговтатися після котка конверсії.
Під цей коток потрапило й Запорізьке виробниче об’єднання «Моторобудівник» (нині ВАТ «Мотор Січ»). Ось тоді у його генерального директора В’ячеслава Богуслаєва і виникла ідея освоїти виготовлення дизельного двигуна.
Вибір на дизельний двигун впав, звичайно, невипадково. Як відомо, двигунобудування — основний виробничий напрям підприємства. До того ж, у колишньому Союзі дизеля, який відповідав би світовим стандартам, так і не зуміли створити. І коли італійська фірма «Івеко» з «КрАЗом» організували СП з виробництва вантажівок, постала потреба налагодити виготовлення івековських дизелів для них в Україні.
Цілі італійців, які прагнули розширити свої ринки збуту, та ВАТ «Мотор Січ», що намагалося без витрачання коштів на ліцензію отримати можливість виробляти власноруч на своїх площах всесвітньо відомі силові установки «Івеко», збіглися. В липні 1996 року було зареєстровано СП «Івеко— Мотор Січ», статутний фонд якого становив 18 млн. доларів. «Мотор Січ», як і було домовлено, надав виробничі площі та забезпечив СП фахівцями, а фірма «Івеко» внесла до статутного фонду «живі» гроші, потурбувалася про спеціалізоване обладнання, якого не вистачало.
Багато наших підприємств претендували на створення СП з «Івеко». Однак італійці віддали перевагу «Мотор Січі». Чому? Не останню роль зіграв авторитет В’ячеслава Богуслаєва, його особисті контакти з керівниками фірми «Івеко». Буваючи на запорізькому заводі, вони бачили підприємство з високою культурою виробництва, де турбота про якість — у крові кожного працівника. Адже легко замінити обладнання, але для зміни психології людей потрібен час...
Спочатку на СП «Івеко — Мотор Січ» планували серійне виробництво коробки передач для «Івеко-КрАЗу» та двигуна для нього потужністю 75—118 к. с. (залежно від модифікації). З першою частиною свого завдання запоріжці упоралися всього за рік. Причому налагодили виготовлення коробок передач цілком з вітчизняних матеріалів. Зверніть увагу: не складають з привозних імпортних комплектуючих, а виробляють з рідного українського металу, яким, зокрема, забезпечує комбінат «Дніпроспецсталь». Лише минулого року на СП їх виготовлено більш як 5 тисяч.
— За якістю вони нічим не поступаються івековським, — запевнив директор спільного україно-італійського підприємства Олексій Косянок. — Наші партнери задоволені ними, комплектуючими до них, які на «Івеко» йдуть без вхідного контролю просто на складання. Досить клейма наших контролерів...
Відверто кажучи, мене це не дуже здивувало. Деталі на авіадвигун завжди відповідали вимогам світових стандартів. Здивувало інше — довірчі стосунки між партнерами.
Спільне підприємство успішно впоралося з освоєнням серійного виробництва дизелів — не лише автомобільного, а й тракторного з турбонаддувом потужністю 80 к. с. До речі, якщо зняти турбонаддув, можна, не перебудовуючи виробництво, отримати двигун потужністю 60 або 100 к. с. До того ж двигун не форсований. Саме той, котрого потребують сьогодні наші тракторобудівники. Та й не лише наші...
Запорізькі моторобудівники почали освоювати виробництво тракторного дизеля зі складання, використовуючи італійські комплектуючі. Але з кожним роком дедалі більше комплектуючих деталей для нього на СП роблять самостійно. Він уже на 15 відсотків український.
— Ми маємо намір, визначивши найпопулярнішу в СНД базову модель дизеля, довести виготовлення деталей до нього в Україні до 85—90 відсотків, — поділився планами Олексій Косянок.
Щоб продукція СП відповідала світовим стандартам, його керівники вирішили складання та випробування виготовлених деталей проводити у себе. Але це аж ніяк не означає, що запоріжці монополізували виробництво італійських двигунів. Навпаки, тут завжди раді співробітництву з вітчизняними підприємствами, які спроможні виробляти деталі чи вузли, що відповідають європейському рівню якості. Мало того, СП готове навіть інвестувати виробництво комплектуючих для своїх виробів. Адже в Україні сьогодні чимало спеціалізованих підприємств, що ледве животіють, які могли б стати постачальниками СП «Івеко—Мотор Січ». Для цього їм досить дати лише якісь оборотні кошти (у вигляді тих самих інвестицій), спецоснащення та обладнання, якого бракує. Свого часу, приміром, СП надало невеликі інвестиції Токмацькому ковальсько-штампувальному заводу, і той одразу підписав контракт на поставку штамповок. Нині в СП уже з десяток постачальників із України.
Не беруться на СП освоювати лише паливну апаратуру — кращу, ніж бошівська, у нас сьогодні навряд чи хто зможе виготовити. А ризикувати якістю двигуна, який за економічними параметрами відповідає світовим стандартам, що, крім усього іншого, відкриває доступ на ринки збуту не тільки в СНД, а й в Європі, запорожці не хочуть. Надто багато ставиться на карту...
Своєрідне застосування дизелям спільного україно-італійського виробництва найшли у ВАТ «Мотор Січ». Усе розпочалося з ремонту екскаватора. Потрібно було щось робити з двигуном, який уже давно відпрацював своє. І його замінили... на силовий агрегат власного виробництва. В результаті потужність екскаватора збільшилася, а витрати на паливо зменшилися майже на 25 відсотків. І пішло-поїхало. Замінили рибинський движок на тракторах ЮМХ-6, встановили свій дизель на комбайнокосилку... Для переобладнання автотехніки в транспортному цеху створили навіть спеціальну дільницю. Сьогодні тут установлюють силові агрегати спільного україно-італійського виробництва на ГАЗ-53 і ЗІЛ-130, на дизелі замінюють карбюраторні двигуни ГАЗелей. Витрати замовників окупаються. Якщо, приміром, той самий ЗІЛ-130 на 100 км пробігу витрачає до 40 літрів бензину, то дизпалива — менш як 15. Не дивно, що кількість бажаючих скористатися новою послугою підприємства зростає.
Завдяки замовленням СП «Івеко—Мотор Січ» в Україні створено уже майже 3 тисячі робочих місць. Нові перспективи обіцяє випуск на СП івековських автомобілів малого класу — п’яти модифікацій «ТурбоДейлі», на які встановлюються дизельні двигуни та коробки передач, що випускаються в Запоріжжі. Уже сьогодні потужності спільного підприємства дають можливість складати з італійських та українських комплектуючих до 13 тисяч івековських моделей. У своїй політиці тут керуються намаганням якомога краще задовольнити запити споживачів. Однак якщо сьогодні та сама ГАЗель покупцеві обійдеться десь у 7 тисяч доларів, то івековський автомобіль запорізького складання нині коштує близько 11 тисяч «зелених»...
— Це — сьогодні, — наголошує Олексій Косяник. — Ми сподіваємося незабаром за рахунок самостійного виконання низки операцій, а також збільшення частки вітчизняних комплектуючих значно скоротити різницю... І це не просто наміри. Так, ми вже взяли на себе зварювальні операції, фарбування... Запорізька ціна вже нижча за кременчуцьку. Хоча... Порівнювати «ТурбоДейлі» з тією-таки ГАЗеллю просто некоректно...
Що ж, слово — за покупцем. Нещодавно я поцікавився в одного з власників івековської моделі, чому він віддав їй перевагу. Його відповідь мене здивувала. «Я не такий багатий, щоб купувати ГАЗель...» — почув я порівняння. Парадокс? Поміркувавши, пригадав, як минулої осені «зекономив» на чоботях — через місяць довелося купувати ще одну пару...
Про необхідність залучення інвестицій в нашу економіку вже чимало говорили. Один із реальних шляхів надходження зарубіжних інвестицій в Україну — створення спільних підприємств. Але яких СП потребує наша економіка? Адже не таємниця, що серед них часто зустрічаються й такі, де інвестиції використовують лише для імпортування товарів інвестора з метою їхньої перепродажі в Україні.
На СП «Івеко — Мотор Січ» з самого початку обрали інший шлях. Тут виробляють необхідну для української економіки конкурентоспроможну продукцію, випускають уже практично з вітчизняних матеріалів, безплатно запозичивши західні технології. Інвестиції не пішли за кордон. Вони справді працюють на нашу економіку. Люди отримали роботу. Хай поки 3 тисячі осіб, але й це чимало. А досягне СП цілковитої виробничої потужності, стане в Україні додаткових робочих місць на 15—20 тисяч більше, тобто — стабільний заробіток 15—20 тисячам наших громадян, відрахування до бюджету, Пенсійного фонду... Хіба не це нам сьогодні потрібно?
Запорізька область.
