Взаєморозуміння, співпраця, а чи хоча б компроміс

«Протягом двох останніх століть в історії нашої країни влада і суспільство замість того, щоб шукати можливості для взаєморозуміння, співпраці, а чи хоча б компромісу, вдавались до залякування один одного». Зважте, ця цитата вказує на корінний поворот чи бодай спробу такого повороту у розумінні відповідальності влади і суспільства за рівень взаємостосунків чи протистояння. Понад те на них лежить рівнозначна вина, що в окреслений період окремі представники суспільства тероризували владу, а держава чинила терор над суспільством. Домагання своїх цілей залякуванням або представників влади, або громадськості робить політично і соціально безперспективним політичний тероризм. Тут важливо підкреслити, що автор «Післямови» (В. М. Литвин) концентрує увагу на актуальності проблеми, на безперервності історії Української держави. На жаль, актуальність проблеми терору і тероризму для нашої країни утворена спробами заради вузькопартійних цілей чи ідей збурити суспільство, що може призвести до зворотньої реакції, а це до...

До речі книга визначає головний вектор світового розвитку, який окреслився після 11 вересня 2001 року. Крім того автори праці вказують, що терор — це залякування «сильним» «слабкого», а тероризм — «слабким» «сильного». Поняття «терор» пов’язується найперше з державою. Зокрема, коли держава здійснює терористичні акти за межами своїх кордонів.

Попри це, масовий державний тероризм може бути і всередині країни. Як було свого часу в СРСР.

Намагатись переповісти зміст, або хоча б назвати порушені у книзі проблеми — марна справа. Розмаїття думок і глибинна розробка історичного контексту вимагають вивчення із олівцем у руках, осмислення і усвідомлення. Різкі, несподівані, нетрадиційні погляди і підходи, мабуть, знайдуть прихильників і опонентів. Одне очевидно — байдужих після прочитання не залишиться. «Прояви терору і тероризму в протистоянні радянської влади та ОУН і УПА в західноукраїнському регіоні післявоєнної доби» (автори Д. Вєдєнєєв, О. Лисенко): вже сама назва цієї статті, я переконаний, викличе хвилю емоцій. Як можна ставити на один щабель ОУН і УПА і радянську владу? Будуть невдоволені прибічники і одних, і інших. Але, за великим рахунком, яка різниця дитині, батькам — хто вбив їхнього тата, сина? То лицемірство, коли під завісою оманливих слів про великі ідеї кидають під сокиру безневинних людей.

Важко розцінити інакше, ніж акт духовного терору, припинення під тиском влади діяльності уніатської церкви.

Якого визначення заслуговує терористично-бойова діяльність підпілля ОУН, коли послуговувалась гаслом «за одного донощика знищуємо всю родину»? Було ще й «п’яткування» — знищення кожного п’ятого у населених пунктах, мешканці яких підтримували владу.

Намагатися зараз шукати винних у подібному протистоянні — марна справа.

Недарма автори—ініціатори книги раз по раз проводять думку, що за будь-яких обставин треба шукати порозуміння, компромісу. Йти стіна на стіну, брат на брата (а всі люди брати) — то невиправдане нищення найсвятішого дару — життя.

Десь глибоко в душі у мене навіть закрадається тривога: чи не рано вийшли у світ, на широкий загал автори «Політичного терору і тероризму в Україні»?

Свідомість мені говорить: мудрість не буває передчасною. Ми повинні нарешті поглянути на себе, на свою тисячолітню історію без чужої допомоги і оцінити те, що мали, маємо і чого прагнемо.

Потужний авторський колектив книги «Політичний терор і тероризм в Україні» видав сконцентровану ідею самоочищення. Нам залишається скористатись такою доброю нагодою.

Роздуми базовані не на теоретичних розробках, на документах і свідченнях. Досить сказати, що розділ «Джерела й література» надруковано на 43 сторінках, на кожній по 26 назв. Сюди ввійшли роботи вітчизняних і зарубіжних видань.

Загалом авторський колектив у тринадцяти розділах представив підсумок великої роботи українських істориків. Вона проливає світло на проблему терору і тероризму в Україні та їх сучасного осмислення. Тяжка, відповідальна праця. Та автори з нею впорались. З чим їх і вітаємо.