Серед розмаїття форм господарювання на селі акціонерним товариствам, вважається, пощастило чи не найменше. Вони, мовляв, за формою максимально схожі з колишніми колгоспами, а тому там колективна безвідповідальність. У липні в нашій газеті на цю тему публікувався матеріал «А дустом не пробували?». У ньому йшлося про розбазарювання майна, знищення цілих галузей, нескінченні конфлікти у ВАТ «Хаджибеєвське» Роздільнянського району. Після публікації в Бурдівці, де розташоване ВАТ, побував заступник держсекретаря Мінагрополітики України Роман Шмідт. Після відвідин поділився висновком: справи, певно, аж тоді підуть на лад, коли люди оберуть іншу форму господарювання, відмовившись від акціонерного товариства...

То що, різні там ВАТи, ЗАТи, СВАТи — прикра помилка, яку треба виправляти? Досвід двох господарів свідчить про протилежне.

Сто Іванченків

На трасі, що веде з Одеси до Овідіополя, зупиняю автомобіль поблизу розкішного персикового саду:

— Це хто таке диво вирощує? — цікавлюся у продавщиці плодів.

— Наша «Україна-2»!

— А куди поділося сільгосппідприємство «Україна»?

— Та нікуди, просто тепер маємо кілька «Україн»...

Колгосп в Овідіополі відомий відтоді, як його очолив фронтовик, Герой праці Всеволод Кудрявцев. Агроном Олег Іванченко, який прийшов на зміну, гідно продовжив справу наставника. Йому випало й реформувати цей колгосп.

Ще в 1993 році здійснив майнову приватизацію: казав, не хоче бути сторожем біля кожного колеса. Тоді на все рухоме й нерухоме майно випустили акції. Їх розподілили відповідно до належних кожному селянинові майнових часток. Сподівалися, після подолання кризових явищ на них «капатимуть» дивіденди. Тоді, ще за шість років до відомого президентського указу, «Україна» стала закритим акціонерним товариством, земля в якому залишалася колективною власністю.

Другий етап реформування дався куди важче. Особливо багато суперечок виникало щодо розпаювання земель, на яких вирощували сади та виноградники. Після дискусій акціонери (їх майже тисяча, з яких близько 700 —пенсіонери) узгодили й це питання. В овідіопольців укоренилася звичка колективно жити й працювати разом, тож відділятися не поспішали. Більшість вирішила: «Є у нас акціонерне товариство. То навіщо щось інше вигадувати?».

ЗАТ «Україна» залишило за собою право користування всім майном за дорученням акціонерів. Землю в оренду у пайовиків брали окремі самостійні підприємства. Вони самі дбали і про забезпечення виробництва всім необхідним, і про реалізацію одержаної продукції. Але як господарювати на землі, не маючи, скажімо, техніки? Купувати її? Дорогувато. Значно зручніше і дешевше взяти в оренду в ЗАТ «Україна» на взаємовигідних засадах. А за потреби можна й грошовий кредит отримати. Тож утворилася своєрідна асоціація спеціалізованих виробничих кооперативів.

— От і стало у нас, — каже напівжартома Олег Миколайович, — ніби сто Іванченків. І кожен дбає про те, як краще, ефективніше на землі, на фермах, на підсобних підприємствах господарювати. Бо від цього залежить, чи не буде у власних кишенях вітер гуляти.

Хоча СВАТ і не всіх засватав

Сидимо в кабінеті голови сільради Плоского, що у Балтському районі, Анатолія Усатенка. Він щойно приїхав з райцентру на чепурненькій «Славуті».

— Власна? — цікавлюся.

— Премія сільраді за призове місце в обласному конкурсі на кращий благоустрій та санітарний стан населених пунктів.

На охайність Плоского звернув увагу відразу: середня школа, будинок культури, двоповерхова адміністративна споруда, магазини — все мовби щойно зведене, купається в зелені, потопає у квітах, милує око...

— Невже село в зразковому стані утримують за рахунок місцевого бюджету?

— Якби! — посміхається Анатолій Васильович. — На 40 тисяч гривень у рік не розженешся. Добре, що із СВАТом дружимо, спільно про село та про його мешканців дбаємо.

СВАТ (сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство) «Прогрес» процвітав, поки його очолював Микола Вербецький, нині відомий в області підприємець, який витяг із кризової ями не один трудовий колектив. Після його від’їзду господарство почало занепадати, а згодом стало банкрутом.

Однак знайшлася людина, яку СВАТ таки засватав на свого рятівника — Михайло Лазаренко. Молодий, діловий, кмітливий, він свого часу подався в бізнес. Створив мережу меблевих магазинів, автотранспортних послуг. Багато хто із земляків не приховував свого бажання: «Нам би в «Прогрес» його!».

Лазаренку запропонували взяти участь в конкурсі. І він переміг.

— Боляче було дивитися, як село у безвиході борсається, — зізнається тепер. — Хоча й бачив, на що йду, та чомусь був упевнений, що разом із фахівцями, з усіма працівниками сільгосппідприємства таки вийдемо з кризи, заживемо по-людськи.

Ситуація у СВАТі складалася драматична. З нього вийшли чи не найкращі працівники, створивши власні фермерські господарства. Йшли не обтяжені колективними боргами — залишили їх СВАТу.

У Плоскому нині більше десятка фермерських господарств, причому одне з них навіть переважає за площами СВАТ. До того ж має таку саму назву — «Прогрес», ніби змагаючись з акціонерним товариством за право носити оте ім’я. Михайло Лазаренко та його команда прийняли виклик.

— У суперництві, — вважає Михайло Дмитрович, — цікавіше працювати. Хай кожен на ділі доводить, хто кращий. А виграє село, його мешканці.

СВАТ «Прогрес» не пасе задніх. Пощедрішала його земля, продуктивнішою стала худоба. Допомагає бізнесовий хист голови правління. Результат не забарився: не тільки всі борги віддали, а вже й чистий прибуток отримали.

В акціонерному товаристві механізатори та тваринники за старанністю й дбайливістю навряд чи поступаються фермерам, які працюють тільки на себе. Система оплати у СВАТі проста. Механізатори, скажімо, щомісяця одержують за свою працю від 250 до 280 гривень та зерно. Плюс гроші за земельні «паї». І все це без затримок, сповна.

— До благоустрою села прагнемо залучати, звичайно, і фермерів, — каже сільський голова Анатолій Усатенко, — та все ж основна наша опора — СВАТ.

Перераховує: за участю акціонерного товариства відремонтовано школу, дитсадок, заасфальтовано сільські вулиці, впорядковано автобусні зупинки, споруджено готель, устатковано їдальню; всі мешканці села користуються послугами олійні та пилорами, планують відкрити власний млин...

— Одне слово, — підсумував Анатолій Васильович, — СВАТ хоча й не всіх мешканців Плоского до себе засватав, та дбає разом із сільрадою про кожного.

Одеська область.