На Дніпропетровщині нині понад 300 тисяч дач, об’єднаних майже у дві тисячі товариств — 28 тисяч гектарів земель перебувають в їх розпорядженні. Відтак за найскромнішими підрахунками мільйон мешканців регіону так чи інакше причетні до цієї справи. Сіл на Дніпропетровщині — півтори тисячі, а дачних містечок-поселень — на півтисячі більше. Суто сільського населення практично вдвічі менше, ніж дачного.
Голова правління обласного об’єднання дачників Віктор Прасіл має особливу робочу теку. У ній — копії відісланих ним листів: до речі, з неодмінними повідомленнями про вручення поштових відправлень. На ім’я глави обласної держадміністрації Миколи Швеця: «Прошу прийняти мене для обговорення ситуації в садівницьких товариствах області...». На ім’я голови обласної ради Галини Булавко: «Назріла потреба втрутитися в ситуацію, яка склалася в садівницьких товариствах області. Прошу вас не перекладати нашу зустріч на своїх заступників». Аналогічні листи написано і міським головам обласного центру, Кривого Рогу та Дніпродзержинська, кільком народним депутатам України, а також начальнику УМВС в області Дмитру Завідонову.
Неважко здогадатися, що на жодне послання Віктор Миколайович змістовної відповіді не дочекався. А те, що коїться нині в товариствах, каже він, справді набуло вже руйнівних масштабів. На початок нинішнього сезону 40 відсотків дачних ділянок виявилися покинутими. Поселення навколо великих та малих міст дичавіють і перетворюються на зони відчуження, пустки і навіть смітники... Невже немає більше резону займатися «приватним» городництвом?
— Немає можливості, — уточнює Віктор Прасіл.
І повертає нас до минувшини. До тої радості, котру відчували городяни і сорок з лишком років тому, і пізніше, коли отримували наділи. Але тоді це був керований процес, який підтримувався реальними важелями. Землю передавали в користування підприємствам, установам та організаціям. Сприяти та допомагати міським городникам було доручено профспілковим організаціям, і вони з цим завданням загалом справлялися. Збереглися документи, які дають підстави твердити, що не менш як 25 — 30 відсотків коштів, витрачених на освоєння «дачних плантацій», надавали підприємства. Передусім дороги, зрошувальні водогони та лінії електропередач прокладали за їх рахунок чи бодай за їх посильної участі. А ще ж було налагоджено регулярні й масові перевезення «радянських плантаторів», і не лише у вихідні, відомчим або замовленим транспортом.
— А тепер я майже п’ятдесят кілометрів на свою «садибу» добираюся інколи велосипедом, — зізнається голова правління товариства «Містобудівник» Віктор Д’ячков. — Хоча нам ще й пощастило: можна доїхати електропоїздом, а від його зупинки до товариства — два з лишком кілометри.
— Залізничники у приміських потягах ще дозволяють пільговий проїзд для літніх людей, — долучається до розмови Віктор Прасіл. — Про пільгові автомобільні рейси на дачні масиви і слухати ніхто не хоче.
— Є ще одна проблема, котра всі наші зусилля зводить нанівець, — зазначає заступник голови правління товариства «Золотий ранет» Олександр Овсій. — Це дорожнеча утримання і ділянок, і всього господарства товариств. У нас 980 наділів — справжнє містечко, і щоб подавати воду на полив чи ремонтувати дороги, потрібні гроші. А де вони в пенсіонерів? Заборгованість сягнула ледве не 30 тисяч гривень.
Побувавши майже в двадцяти товариствах, переконалися: порожніють вони і заростають бур’янами справді насамперед тому, що власники ділянок — літні люди, кинуті напризволяще. Розкурочений трансформатор і обрізані дроти на лініях електропередач, вивернуті чи вирізані автогеном металеві двері, вікна, огорожі й підпорки терас... Наче після побоїща лежать товариства «Білий налив», «Локомотивець», «Панорама» тощо.
— А чому ви дивуєтеся, — вигукує Віктор Прасіл, —якщо практично на їх околиці відкрито пункт прийому металобрухту. Другий рік домагаємося, аби його закрили, і як батогом по воді. Садівникам погрожують...
Три роки тому Президент Леонід Кучма видав Указ «Про заходи щодо подальшого розвитку садівництва та городництва в Україні». Однак усе як було, так і залишається у глухому куті.
Дніпропетровськ.