Воскресенський ринок, що стоїть на роздоріжжі столичного дрібнотоварного торгу та цивілізації, принаджує покупців заморськими шпалерами та сантехнікою. Наші унітази не поступаються капіталістичним за змістом, програючи за формою. Чорне джакузі, з якого переливається сонячне проміння, ілюструє безперспективність конкурентної боротьби з іноземним виробником.
Спостерігаючи впівока за тим, як швидко розпродуються ванни, я мимоволі згадав дуже цікаві цифри, що стали надбанням редакції. Згідно з ними імпорт до країни сталевих ванн зростає нечуваними темпами. «У 1999 році завезли 16 тисяч штук, у 2000-му 36 тисяч, у 2001-му 71,5 тисячі, цього року вже очікують до 120 тисяч». На перший погляд, у період бурхливого капітального будівництва житла такій тенденції треба радіти.
А що ж вітчизняні виробники, сплять? З’ясувати це беруся у ВАТ «Луганськ-емаль», що фактично є монопольним виробником сталевих ванн. І одразу ж натрапляю на ліквідатора, котрий повідомляє: підприємство викупили за багатомільйонні борги представники компанії «Луганський енергетичний альянс» — вже два роки тут працює ліквідаційна комісія.
Сприймаю це, як холодний душ замість довгоочікуваної ванни. Після глибокого телефонного пошуку абонент, який називається менеджером Миколою Хрустальовим, повідомляє, що завод і зараз виготовляє до 3000 сталевих ванн на місяць за середньою ціною 220 гривень за штуку. Тобто — краплю у споживчому морі.
Що в митній краплі?
Але проблема не розчиняється, а навпаки — фокусується в цій краплі. Якщо ванна коштує більш як 40 доларів, то можна зрозуміти російських митників, які завертають на кордоні українські ванни митною вартістю 32 долари. Але водночас і закинути нашим митникам, котрі пропускають на територію країни ванни митною вартістю менш як 6 доларів! Митники не наївні. Вони просто не мають змоги бодай якось впливати на штучне заниження бази оподаткування за більш як 10 мільйонів найменувань товарів, які перетинають кордон. При тому, що ставки наших податків відлякують платників, а повноваження митників своєю обмеженістю просто вражають.
Справжню ціну задекларованого на митниці товару в Європі перевіряють під час післямитного аудиту, якого в Україні немає. Спритного імпортера можна схопити за руку на кордоні, хіба що він матиме два пакети документів — для митників і контрагента. За нинішніх реалій і аудит європейського зразка йому не страшний. Прийдеш до нього з аудитом, а його фірмочки вже й слід прочах.
Згідно зі статистикою, про яку згадувалося вище, лише одна Дніпропетровська область торік завезла більш як 40% від загального обсягу імпортних ванн. За середньою митною вартістю 5,36 долара — фантастична збитковість! Скажу одразу: керівник Дніпровської регіональної митниці не підтвердив і не спростував цієї статистики. Митне оформлення відбувається згідно з контрактною вартістю імпортованих вантажів, за наявності усіх необхідних документів. Але при цьому він визнав, що, справді, торік деякі партії ванн заходили в область за досить дивними цінами.
Ми познайомили з наданими нам цифровими даними заступника начальника управління з контролю митної вартості та номенклатури Держмитслужби України Людмилу Сиволоцьку, і з’ясувалося, що нема диму без вогню. Її письмовий стіл не був завалений рапортами про штучне заниження митної вартості імпортних ванн, зате вона могла чимало розповісти, яка дешева на кордоні побутова техніка.
— Нічого приховувати, проблема є. І ми її вирішуємо, — каже Людмила Іванівна. — На жаль, здебільшого в судах, де часто-густо доводиться встановлювати реальну митну вартість того чи того товару. І, на жаль, з перемінним успіхом. Однак унаслідок корекції митної вартості товарів бюджет торік одержав додатково більш як 15 мільйонів гривень.
У Держмитслужбі країни показали рапорт Східної регіональної митниці про завезення торік зі Словаччини сталевих ванн заявленою вартістю 4 євро за штуку. При цьому рахунок-фактура товарної партії мав відмітки словацької митниці і навіть Торгово-промислової палати країни-відправника. Усе — тіп-топ, митниця мусила дати «добро».
Хто споживач?
Отже, якщо нам до рук потрапила цифір, що відповідає дійсності, то з огляду на 20% неотриманого ПДВ і 25% неотриманого мита збитки держбюджету на Дніпропетровщині становили близько 470 тисяч американських доларів! До речі, невідомий автор стверджує, що в Київ імпортні ванни торік потрапляли за середньою митною вартістю 19,33, в Житомирську область — 11,33, в Харківську — 6,46 долара. І Державна митна служба таке цілком припускає.
Від таких колосальних збитків потерпає державний, а не регіональні бюджети, від яких імпортер відкуповується сплаченим податком з прибутку, ПДВ у разі реалізації товару. Але навряд чи цей дешевий імпорт потрапляє на відкритий ринок. Можливо, деякі ванни, але не усі. За такого становища на сполох мали б вдарити передусім податківці й департамент торговельних обмежень і недобросовісної конкуренції при Мінекономіки. Його керівник Ярослав Шиманський — незворушний: якби інтереси вітчизняних виробників потерпали б, каже він, то останні вже поставили б департамент до відома. Але у ВАТ «Луганськемаль», вочевидь, не до ванн і джакузі!
Утім, тут я помиляюсь, оскільки, за словами керівника відділу ресурсів ВАТ «Київміськбуд» Людмили Сєрової, вони зараз почали переговори з луганцями про постачання ванн вітчизняного виробництва. Чесно кажучи, дуже хочеться помилятися. Характерна деталь: київські будівельники також торік встановлювали у своїх будинках імпортні ванни, але за ринковими, а не демпінговими цінами. Отже, дешевий імпорт прямує одразу у фірмову та приватну торговельну мережу, на речові ринки столиці або до чарівників євроремонту.
Чому так, я зрозумів на Воскресенському ринку, де покупця переконували, що чорне джакузі продається разом з бортовим комп’ютером за суму із трьома нулями в американських доларах.
