У стосунках «виборець — народний депутат-мажоритарник» часто присутні елементи прикрого нерозуміння взаємних прав і обов’язків. Про це заявляють багато парламентаріїв, обраних в одномандатних округах. У чому полягає це нерозуміння, які його причини та як їх можна усунути?
Умовно народних депутатів можна поділити на три категорії. Перші миттєво забувають свої передвиборні обіцянки, розв’язують особисті проблеми. Другі продовжують піклуватися на словах про своїх виборців та Україну, з набридливою одноманітністю розповідаючи про це в ЗМІ. А треті тихо, без зайвого шуму та пафосу домагаються виділення коштів на реконструкцію доріг у своєму окрузі, будівництво та ремонт шкіл, лікарень, будинків, адресну допомогу найзнедоленішим верствам населення і водночас встигають ще готувати та «пробивати» необхідні для держави закони.
І хоча все це стосується і депутатів, обраних за партійними списками, і мажоритарників, але передусім це хвилює останніх. Адже під час передвиборної кампанії саме вони безпосередньо зустрічаються із виборцями і, вислуховуючи скарги, обіцяють вирішити всі болючі питання.
— На жаль, для нашого виборця народний депутат є таким собі гібридом грошового мішка та казкового джина, котрий може і, головне, повинен обов’язково за першої вимоги давати гроші і розв’язувати всі проблеми, що у виборця виникають, — вважає народний депутат України, уповноважений депутатської групи «Народовладдя» Олег Павлович Беспалов, обраний по 183-му округу Херсона. — Насамперед маю на увазі дрібні побутові проблеми. Такі, скажімо, як ремонт під’їзду. Але, вибачте, це — не обов’язок народного депутата.
За словами Олега Павловича, місцевими проблемами повинен опікуватися не тільки депутат Верховної Ради, а й депутати облради, міськради та селищної ради. До завдань народного обранця ВР входить забезпечення ефективного функціонування цієї вертикалі, оперативне регулювання та інформування органів виконавчої влади про проблеми округу. Нині ця вертикаль працює недостатньо ефективно. Тому виборці звертаються «нагору», ігноруючи місцеві органи влади.
Але основною діяльністю народного депутата є законотворчість. Щоденно кожному парламентарію доводиться перечитувати чимало законопроектів, проводити велику кількість зустрічей і переговорів з тим, щоб забезпечити затвердження в сесійній залі необхідних законів.
Тому якнайшвидше створення так званої «депутатської вертикалі», забезпечення ефективної її роботи — сьогодні, за словами Олега Беспалова, одне з першочергових завдань.
А поки що до приймальні Беспалова в Херсоні, як, мабуть, до приймальні кожного народного депутата-мажоритарника, часто приходять люди з проханням вирішити питання, які належать до компетенції місцевих виконавчих органів влади або місцевих депутатів. Олег Павлович намагається за можливості допомогти.
На рівні Кабміну Беспалов вирішив питання відселення родин з чотирнадцяти квартир аварійного будинку в Херсоні, котрі впродовж тривалого часу мешкали в жахливих, небезпечних для життя умовах. Надавав депутат і фінансову допомогу: на проведення невідкладних медичних операцій, оснащення і ремонт госпіталю ветеранів війни, створення парафії православної церкви у селищі Текстильників, ремонт тамтешньої дороги, на підтримку талановитої молоді та організацію молодіжних акцій...
Сам Олег Павлович — колишній офіцер і багато чого вміє робити власноруч. Але розраховувати, що одна людина зможе залатати дірки всіх сімейних бюджетів і ощасливити грішми своїх виборців, — це, звичайно, абсурд.
Як же тоді допомогти своєму виборцю? Насамперед, вважає Олег Беспалов, треба ухвалити такі закони, які значно підвищать добробут громадян. І самі виборці можуть сприяти цьому.
— Якщо я навіть дам комусь певну суму грошей, це не розв’яже всіх його проблем, а призведе лише до тимчасового полегшення, — пояснює народний депутат. — Наша біда в тому, що багато хто залишився пасивним у нових умовах життя. Ця пасивність продиктована старим споживацьким сприйняттям держави, яка, на думку певної частини наших співгромадян, повинна і надалі, як за радянських часів, вирішувати абсолютно за всіх ті проблеми, що у нас виникають. Не заперечуватиму: держава має піклуватися про соціально незахищених своїх громадян — пенсіонерів, інвалідів, тяжкохворих дітей. Але іншим треба розраховувати на себе. І, починаючи з себе, змінювати життя на краще. Що я маю на увазі? Передусім не забувати, що єдиним джерелом влади в державі є народ. Так записано в нашій Конституції. Але істину недостатньо знати — нею потрібно жити. Тобто допоки ми самі не наповнимо це твердження реальним змістом, зітхатимемо з приводу того, що від нас нічого не залежить. Даруйте, але депутатів ми обираємо самі — тому скаржитися немає на кого. Пропозиції з внесення змін до законів виборці також можуть подавати своїм депутатам з тим, щоб останні виносили їх на розгляд парламенту. Я поки що отримав таких пропозицій тільки п’ятнадцять. Дуже сподіваюся, що ця кількість буде безперервно зростати, і мої співгромадяни усвідомлять: рівень нашого життя визначається рівнем нашої активності в ньому.
