У небезпеці опинився унікальний народний етнографічний музейний комплекс села Новомиколаївка на Керченському півострові, про який розповідав "Голос України".
Після недавньої смерті його творця і хранителя, колекціонера і етнографа, художника і краєзнавця Юрія Клименка, багатюща і неповторна колекція експонатів, зібраних сподвижником протягом піввіку, переживає тяжкі часи інтриг і сумнівних пропозицій.
Ще за життя Клименко енергійно відбивався від звабливих пропозицій закордонних і вітчизняних поважних персон і фірм вигідно продати унікальні речі давнини. Боровся за цілісність музею як міг. Тяжко переживав втрату коштовної колекції стародавньої зброї і стародавніх храмових ікон, з якими вимушений був розстатися в часи розгулу кримського бандитизму, щоб врятувати життя. А як сумував після викрадення кількох щонайцінніших експонатів, які досі не знайдено. Після смерті чоловіка вже немічна Валентина Олексіївна залишилася в будинку єдиною хранителькою всіх експонатів історії Криму багатьох минулих віків.
Юрій Клименко вже був домовився з Кримським республіканським краєзнавчим музеєм і міністерством культури автономії про створення на базі комплексу музею під відкритим небом-відділу Кримського етнографічного музею, щоб влада на рівні автономії відповідала за його збереження і розумне використання.
Не судилося. Так само, як і здійснити ще одну мрію — створити історико-культурний заповідник, до якого, крім його діючого музейного комплексу народознавства, мали увійти сусідні скіфські кургани, аланський могильник, давній водогін, старі водяні млини і вітряки, колодязі, пекарня, пам'ятники останньої війни.
Натомість Валентині Олексіївні — правонаступниці Юрія Андрійовича, стали надходити наполегливі пропозиції місцевого керівництва щонайшвидше передати всю колекцію на баланс сільради, яка хоче зробити опис експонатів неодмінно сама. Навзамін за справу цілого життя — оберіг культурного спадку народу — обіцяють літній жінці жебрацьку ставку доглядача музею. Вона каже, що й так залишилася сама-самісінька охороняти справжню духовну і водночас матеріальну скарбницю. У відчаї твердить, що справджується те, про що не раз казала чоловікові: — Доки ми живі — живий і музей. Нас не буде і його не буде, бо найцінніше просто розграбують. Поставити музей на баланс сільради повинні не місцеві владники, які культуру недостатньо люблять і знають, а вона сама з професійними музейними працівниками, котрі розуміють значення і цінність кожної експозиції такою самою мірою, як і ті, хто це багатство зібрав, часто відмовляючи собі у найнеобхіднішому.
Тим часом накази передати музейний комплекс до місцевого правління стають дедалі вимогливішими. Причому сільська влада вдає, що не знає про існування офіційних листів про необхідність створення в селі музейної філії республіканського значення, відправлених Міністерством культури автономії керівництву Ленінського району. А оскільки й воно вдає, що не помітило документів, які починаються словами: "З метою винонання Закону України "Про музеї й музейну справу" та ряду постанов Кабінету Міністрів України... ", то немає й жодної відповіді на них. Чи не тому так поспішають місцеві владники з передачею коштовної колекції собі, що прагнуть устигнути завершити всю цю процедуру, доки спеціалісти музейної справи, фахівці-етнографи не зробили точного опису експонатів?
Між тим, ленінські "мовчальники" і "недобачальники" повинні знати, що згідно з постановою Кабміну України від 2000 року, експонати, які перебувають у народних музеях і музеях підприємств різного підпорядкування, охороняє закон. Вони (як і 1600 найцінніших "клименківських" раритетів, офіційно переданих у Кримське відділення Фонду культури) перебувають на державному обліку і у разі їх втрати фахівці-музейники (як, до речі, й кожна не байдужа до долі свідків віків й власної історії людина) мають право звернутися до прокуратури із заявою: "Мовляв, є відповідні постанови і закони про охорону культурного спадку, а він кудись подівся. Тож допоможіть знайти все зникле і покарати винуватців пропаж національних цінностей".
Можна не сумніватися-лист такого змісту в прокуратурі помітять одразу. Втім, хоч би що планували аматори зміни власності музейних раритетів, доля єдиного в Криму народознавчого музею, створеного сподвижництвом сім'ї ентузіастів, залюблених у свій край і народ, має стати справою честі міністерства культури автономії, працівники якого добре знають справжню цінність "Музею Клименка".
Крим.
