Минулий місяць Європа, без сумніву, запам’ятає як час стихійних лих. Її мешканці відчули на собі увесь спектр екстремальних погодних явищ — зливи, повені, шквали, град і навіть не характерні для цього регіону смерчі. Не встигли Чехія, Словаччина, Німеччина та Угорщина отямитися від викликаних зливами повеней, те саме лихо спіткало минулого тижня Іспанію, Францію, ще раз Німеччину, Італію. Постраждала навіть традиційно засушлива північ Африки. Через повінь в Алжирі загинуло понад 40 осіб. У 18 із 48 провінцій цієї країни увесь тиждень тривали зливи.
Минулих вихідних дощі спричинили чергову хвилю повеней у Швейцарії, Німеччині, Чехії та Польщі. Стихія знову зачепила німецькі міста Дрезден, Хемніц та інші райони Саксонії. У Швейцарії зсув — наслідок повені зруйнував житловий будинок. Троє осіб загинуло. На південному заході Польщі, який не постраждав під час попередніх повеней, сильні дощі підвищили рівень води в гірських річках. Затоплено район міст Валбжих і Свебодзіце, що лежать за чотири сотні кілометрів від Варшави.
А загалом, за повідомленням Всесвітньої метеорологічної організації, яка є спеціалізованим агентством ООН, у результаті повеней цього року постраждало понад 17 млн. мешканців більш як 80 країн, загинуло понад 3 тисячі осіб, площа затоплених територій перевищила 8 млн. квадратних кілометрів, а завдана стихією сукупна шкода оцінюється більш як у 30 млрд. доларів.
Голлівудські сценаристи, які спеціалізуються на фільмах катастроф, невдовзі можуть залишитися без роботи. Справді, прогнози фахівців про наслідки глобального потепління за розмахом і тяжкістю лих, що чекають людство, затьмарюють найсміливіші напрацювання професійних вигадників екстремальних ситуацій.
Міркуйте самі. За прогнозами, підвищення середньорічної температури на 2—5 градусів за Цельсієм призведе до підняття вод океану на 20—165 см (за деякими оцінками, на 350 см), що спричинить затоплення низовинних ділянок узбережжя по всій планеті. В цих районах нині мешкає більш як 800 мільйонів осіб. Під водою опиняться Нью-Йорк, Амстердам, Шанхай, Токіо, Владивосток, Санкт-Петербург і десятки інших міст. За сильнішого підняття рівня океану затоплено буде найродючіші землі дельт Нілу, Амазонки, Янцзи, Меконгу, причому на цих територіях нині проживає 70% населення Землі.
Але це ще не все. Збільшена частота і сила екстремальних погодних явищ — сильних дощів, злив, шквалів, граду, смерчів, пилових бур — отруюють життя людям на незатоплених територіях. Зміщення кліматичних поясів призводить до поширення тропічних комах у раніше вільних від них зонах. У будинках поселяються п’ятисантиметрові таргани, скорпіони, блохи та кліщі. На полях з’являються нові шкідники, порівняно з якими колорадський жук здається невинною комашкою. Ареал поширення тропічних москитів спричинює епідемії тропічної лихоманки, малярії і багатьох інших небезпечних захворювань.
Порушення звичної циркуляції повітряних мас унаслідок розігрівання приполярних областей призводить до того, що над одними районами постійно знаходяться циклони, виливаючи на землю увесь запас вологи, а інші страждають від багаторічної посухи. У зв’язку з цим площа пустель збільшується на 17—20%, поступово вони поглинають південь Європи, включаючи й північне Причорномор’я. Клімат змінюється так стрімко, що багато видів тварин просто не встигають перебратися в області з прийнятними для них умовами проживання. Через що вимирає близько третини фауни планети. Змін в океанічних течіях та атмосферних потоках буде достатньо навіть для того, щоб уповільнити швидкість обертання Землі. Отакий армагеддон, створений, до того ж, самим людством, що викидає в атмосферу мільйони тонн газів, які сприяють потеплінню.
Утім, можливо, все не так трагічно. Цьому сценарію не бракує критиків, котрі вважають такі прогнози наслідком неправильних математичних моделей, що не враховують багатьох кліматоутворювальних чинників. Факту потепління ніхто не заперечує. Кліматичні зміни останніх десятиріч уже можна спостерігати безпосередньо: крім численних графіків, які свідчать про підвищення середньорічних температур в останні десятиріччя, є й очевидніші приклади.
Американські вчені, котрі недавно повернулися з науково-дослідної експедиції до Арктики, заявили про те, що шар криги навколо Північного полюсу повністю розтав і на північному краю нашої планети утворилася протока завширшки 1,6 кілометра. На думку дослідників, востаннє в центрі Арктики таке було 50 млн. років тому. Не менш інтенсивно відбувається процес танення гірських льодовиків — глетчерів. Наприклад, у липні 1932 року туристи оглядали печеру в товщі льодовика Баулдер у Монтані (США) (нижній знімок ліворуч), а в липні 1998 року на її місці не залишилося жодної сніжинки (знімок праворуч).
Думки вчених щодо причин і наслідків цього явища розходяться. Міжурядова комісія із змін клімату, що об’єднує дослідників з різних країн, вважає: наявні дані свідчать про помітний вплив людини на глобальний клімат. Найпоширеніша теорія пояснює потепління рівнем викидів в атмосферу вуглекислоти внаслідок спалювання дедалі більших мас викопного палива. На їхню думку, якщо не вжити кардинальних заходів, концентрація вуглекислого газу в земній атмосфері до 2025 року подвоїться, що здатне спричинити парниковий ефект. Ця точка зору з 1995 року є офіційною позицією ООН.
Але й у неї чимало критиків, які стверджують, що потепління спричинене природними процесами і помітне лише на тлі похолодання, що відбувалося триста років тому і яке називають малим льодовиковим періодом. У ті часи клімат у Європі був значно холодніший, аніж тепер. Тоді канали в Голландії вкривалися кригою, що добре видно на картинах старих голландських майстрів, Темза в Лондоні замерзала. Крім того, заперечують вони, парниковий ефект виник не сьогодні — він існував відтоді, як у нашої планети з’явилася атмосфера. Без нього температура приземних шарів цієї атмосфери була б у середньому градусів на тридцять нижча від реальної і життя на планеті практично завмерло б. Збільшення парникових газів, і передусім вуглекислоти, вони вважають не причиною, а наслідком потепління. За підвищення температури збільшується виділення розчиненого у Світовому океані вуглекислого газу. А збільшення його концентрації, крім усього іншого, веде до підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Отож можливий і такий варіант, за якого потепління допоможе розв’язати досить нагальну для людства продовольчу проблему.
Є й третя точка зору. Її прихильники вважають, що найбільшою проблемою для людства може стати не зміна температури, а швидкість, з якою цей процес відбуватиметься. Уявіть, що ви соваєте сервант. Цілість посуду в ньому залежатиме не від того, як далеко ви його перемістите, а від того, як різко ви це зробите. Приблизно так само поведе себе атмосфера, якщо зважити, що процеси, які в ній відбуваються, набагато складніші та руйнівніші від кінематики кількох десятків крихких предметів.
Точаться запеклі суперечки навколо того, яка конкретно кількість парникових газів спричинить потепління клімату та якою мірою, а також як швидко це станеться. Річ у тім, що навіть коли зміна клімату справді відбувається, в цьому важко бути стовідсотково впевненим. Світові середні температури можуть сильно коливатися в межах кількох років і десятиріч, причому з природних причин.
Наприкінці 80-х — початку 90-х років кілька літ поспіль середньорічна глобальна температура була вища за звичну. Це викликало побоювання, що спровоковане людською діяльністю глобальне потепління вже розпочалося. Учені дійшли консенсусу, що за останні сто років середньорічна глобальна температура піднялася на 0,3—0,8 градуса за Цельсієм. Проте немає згоди в тому, що саме спричинило це явище. Важко з упевненістю сказати, відбувається глобальне потепління чи ні, бо зростання температури, що спостерігається, все ще перебуває в межах природних температурних коливань.
Невизначеність у питанні глобального потепління породжує скепсис з приводу небезпеки, яка загрожує. Проблема полягає в тому, що коли гіпотеза про антропогенні чинники глобального потепління підтвердиться, вже пізно буде щось робити.
З другого боку, за рахунок чого прихильники антропогенної теорії пропонують знижувати концентрацію «парникових» газів в атмосфері? За рахунок підвищення ефективності використання енергоресурсів, скорочення витоку тепла й палива, технічного переозброєння енергетичного комплексу, переходу на безпечніші види палива. За рахунок уповільнення витрачання викопного палива — ресурсу, як відомо, котрий принципово не відновлюється. За рахунок розвитку альтернативних екологічно чистих технологій отримання енергії. Усе це загалом усе одно треба робити. Навіть якщо в підсумку з’ясується, що вжиті заходи не мали жодного впливу на процес глобального потепління, користь від них усе-таки перевищить витрати.
