Відповідно до Указу Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави. У главі 3 указу зазначено, що «стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки».

Удар по діючих турпідприємствах

Як громадянин України та фахівець туристичної галузі, згоден із положеннями указу Президента і тому вважаю за доцільне висловити власні думки з приводу нового проекту закону «Про туризм», який винесено на розгляд Верховної Ради України, оскільки окремі положення цього проекту, на мій погляд, мають протиріччя з указом.

Так, документ, зокрема, передбачає істотні зміни чинного законодавства, а саме — підвищення вартості ліцензування туристичної діяльності та введення окремих видів ліцензування з одночасним розподілом туристичних підприємств на туроператорів та турагентів. Це і викликало глибоку стурбованість серед провідних фахівців туристичної галузі.

За їхньою оцінкою та оцінкою відомих учених —академіків І. Кураса та М. Долішнього, — реалізація цього проекту не принесе очікуваного результату, а навпаки, стане на заваді розвитку галузі. Документ, приміром, не допоможе керманичам туризму створити у нашій країні з 50-мільйонним населенням сприятливі умови для будівництва сучасних готельних комплексів, які відповідали б усім міжнародним стандартам. (Створення приватними особами на базі наявних споруд на бульварі Шевченка у Києві готелю «Прем’єр-Палац» та деяких, подібних йому, в інших містах України, викликає до цих громадян повагу. Але водночас ці об’єкти не можуть відповідати п’ятизірковому рівню, бо не забезпечені тенісними та іншими спортивними майданчиками, не мають відповідних автомобільних та автобусних стоянок тощо та й, врешті-решт, вони не мають жодного стосунку до стратегії розвитку індустрії туризму в Україні).

Отож — економіка нашої країни лише розвивається, а тому передчасне і необгрунтоване внесення змін до законодавства про збільшення вартості ліцензування туристичної діяльності та введення нових його видів тільки зашкодить справі. Це негативно позначиться на фінансових спроможностях майже 80 відсотків нині діючих туристичних підприємств, кількість робочих місць різко скоротиться, а в багатьох випадках призведе до ліквідації невеличких, але рентабельних турбюро та агенцій.

Бо значна частина підприємств змушена буде відмовитися працювати в туризмі, адже оплата ліцензійних зборів збільшиться в десятки разів. Очевидно, що на більшість турів — і внутрішніх, і міжнародних — ціни значно зростуть. А отже, потерпатимуть передусім наші громадяни, бо туристичні послуги стануть ще недоступніші. Але така тенденція розвитку туризму в Україні суперечитиме світовому досвіду: адже авторам запропонованого проекту, сподіваюся, відомо, що саме завдяки масовому споживачу розвивається туристична індустрія в багатьох країнах світу, зокрема не лише у Франції, ФРН, Італії, Іспанії, а й в Естонії, Литві та Польщі...

До речі, в Берліні функціонує близько тисячі маленьких, середніх та великих туристичних підприємств, котрі щоденно знаходять свою маленьку нішу в туристичній інфраструктурі Німеччини.

У Законі України «Про підприємства» зазначено, що держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання з допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність працюючих, а відповідно до Закону України «Про економічну конкуренцію» суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Усупереч цьому, зміни в законодавстві з ліцензування діяльності туроператорів та турагентів передбачають такі умови діяльності підприємств, за яких економічна конкуренція стане неможливою, адже на туристичному ринку залишиться всього майже 10 відсотків від сьогоднішньої кількості так званих туроператорів.

Тому аргумент авторів нововведень щодо актуальності змін до законодавства стосовно окремого ліцензування туроператорів і турагентів не витримує критики. Тим паче що прогнозовані від цього заходу великі прибутки від діяльності туроператора не є гарантією вкладення цих коштів у формування національного туристичного продукту. До того ж в Україні відокремлення туроператорів від турагентів відбуватиметься і надалі за таким критерієм, як рівень прибутків від туристичної діяльності, а не наявності власних готелів, санаторіїв та курортів. Такий стан речей, на думку досвідчених фахівців, буде збережено і у разі внесення змін до законодавства.

Тому переконаний — туристичній галузі країни насамперед вкрай необхідне розширення бази туризму, повернення на цей ринок тисячі вітчизняних підприємств, які «згинули». Доказом може бути такий факт. Станом на 1993 рік у нашій державі діяло більш як 12 тис. туристичних підприємств. Не секрет, що на сьогодні таких підприємств, тобто прибуткових і потрібних державі, залишилося близько чотирьох тисяч, з них реально діючих лише дві тисячі. Але чи встоять вони на ногах у нових умовах? Скажімо, за право виконувати туроператорську діяльність Державній Туристичній Адміністрації треба буде перерахувати 130 тисяч гривень. Хто нашкребе ці кошти? Одиниці!

Отож, висновок — підвищення вартості ліцензування туристичної діяльності до 130 000 грн. — для туроператора і 5 000 грн. — для турагента, не тільки не приведе до значного розширення інфраструктури туризму, а навпаки, звузить його. Але цим автори проекту не переймаються. Головне для них, щоб на цей ринок не проникли підприємці, які, на їх погляд, не зможуть забезпечити належну якість туристичних послуг. Проте цієї мети можна та й потрібно досягти по-іншому. Наприклад, внести зміни до законодавства про особливі вимоги до підприємств туристичної галузі, ввести норми сертифікації туристичних послуг, з тим щоб всі вони відповідали міжнародним стандартам якості. Переконаний, такі норми будуть набагато ефективніші і наблизять Україну до статусу європейської держави.

Із досвіду інших країн

Для нас цікавий досвід Болгарії, де також, до речі, планується ухвалити новий закон «Про туризм» (нині тут чинний закон «Про туризм» 1997 року). Його проект передбачає зменшення ролі держави в туристичній галузі. Так, у 2002 році в країні практично завершено процес приватизації туристичних об’єктів, 96 відсотків матеріальної бази цієї сфери перейшло приватним підприємцям (в 1997 році 60 відсотків матеріальної бази перебувало в державній власності). Нині у Болгарії 1700 приватних готелів.

Так і в Україні можливе відродження туристичної галузі через розвиток малого підприємництва. У Концепції державної політики розвитку малого підприємництва зазначено: «Державна політика розвитку малого підприємництва спрямовується на залучення суб’єктів малого підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному та регіональному рівнях; створення нових робочих місць, зменшення безробіття; сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності; формування соціального прошарку власників — підприємців; рівноправний доступ суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів». Однак чи стане це можливим при введенні нових умов ліцензування туристичної діяльності, в якій, на відміну від значного числа інших галузей країни, пріоритетним є розвиток саме малого підприємництва?

Водночас, наприклад, у Федеративній Республіці Німеччині, відповідно до п.7 §38 Положення «Про промисли та ремесла» від 01.01.1987 року, не вимагається особливого дозволу на здійснення діяльності бюро подорожей, однак при цьому можуть установлюватися деякі особливі регулювання на рівні федеральних земель.

Постають й інші запитання відносно встановлення нової вартості ліцензування, наприклад: чому в Україні обрали саме таку суму, на підставі яких нормативних документів розраховували таку вартість, з якою метою і ким використовуватимуться кошти, отримані від ліцензування? Відповіді на ці запитання в проекті закону, як і в інших документах, поданих до відповідного комітету Верховної Ради, не знайшов. Проте вдалося знайти відповіді на ці запитання в постанові уряду Російської Федерації «Про ліцензування туроператорської і турагентської діяльності», введеної в дію з 10.02.2002 р. У цьому документі запроваджено роздільне ліцензування туроператорів та турагентів. Але плата за розгляд заяви становить 300 рос. руб., а за видачу одного бланку ліцензії — 1000 рос. руб.

Як бачимо, порівняння не на користь українських підприємств.

Варто звернути увагу і на таке. В Україні, за статистичними даними, під час оформлення міжнародного туру залишається 8 — 10 відсотків вартості путівки, а основна маса коштів виявляється в країні, де перебуває турист, в тому числі і кошти, які витрачаються на сферу обслуговування країни перебування. Тому найактуальніше для економіки України — знайти ефективні стимули для розвитку внутрішнього та іноземного туризму, зокрема для сприяння діяльності турагентів, які реалізують послуги вітчизняних виробників туристичних послуг (санаторії, курорти, готелі, місця відпочинку тощо). Але чому і кому потрібно це робити за допомогою високого ліцензійного збору, особливо в країні, де рівень доходів громадян і підприємців не відповідає європейському?

Про трьох китів, на яких має триматися туристське законодавство

При цьому вважаю за доцільне акцентувати увагу на тому, що Постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 2002 р. № 583 «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002 — 2010 роки» встановлено, що «одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту і на внутрішньому, і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади».

Тобто постановою уряду України проголошено міжнародні та європейські пріоритети в розвитку туристичної галузі держави, які є апробованими європейською та світовою спільнотою, засобами для досягнення нами статусу європейської держави, в якій утвердяться принципи свободи економічної діяльності і свободи надавати конституційні послуги.

Крім того, Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10 — 14 квітня 1989 року) проголосила принцип ІІ, відповідно до якого туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічному зростанню для всіх країн, якщо водночас вирішуються найтерміновіші національні завдання, що дає змогу національній економіці досягнути належного рівня самозабезпечення.

Декларація передбачає, що в країні, яка тільки приступає до діяльності в галузі туризму, необхідно, щоб планування і реалізація були скоординовані на національному рівні в рамках міжнародного співробітництва. Потрібно використовувати позитивний досвід і уникнути помилок, що їх припустилися інші, розвиненіші в туристичній галузі, країни.

Декларація ставить три мети, які потрібно визнавати пріоритетними під час розробки туристського законодавства:

— захист туристів;

— захист кожної країни на випадок виникнення проблем, обумовлених розвитком туризму, зокрема в тому, що стосується впливу на навколишнє середовище і збереження культурної своєрідності;

— просування туризму.

Найактуальнішим є питання детальнішого вивчення ситуації в туристичній галузі України. Підсумком цієї роботи має бути забезпечення свободи вільно обирати вид підприємницької діяльності у сфері туризму, панування на ринку туристичних послуг принципу чесної конкуренції, доступність і якість турпослуг, розвиток внутрішнього та іноземного туризму, утворення нових об’єктів туристичної галузі, де мали б змогу повноцінно відпочивати громадяни України та іноземці. Все це забезпечить грошові надходження і як наслідок цього — зростання внутрішнього валового продукту.

І як при цьому, абсолютно не ставлячи за мету «залицяння» до Голови Верховної Ради України В. Литвина, не згадати його слів, які він сказав після завершення роботи першої сесії четвертого скликання Верховної Ради: «Ми повинні, ми зобов’язані визначити вектори свого розвитку на основі усвідомлення своїх національних інтересів і стратегічних цілей, чітко окресливши їх. Тільки тоді ми станемо самими собою і перестанемо пристосовувати свою економіку, свою зовнішньополітичну лінію, врешті-решт свій народ під когось і під щось... Україна повинна знайти, Україна повинна визначити своє місце в сучасному світі, насамперед в Європі. При цьому наша політика має бути виключно проукраїнською, наступальною, егоїстичною, орієнтованою на жорстке відстоювання українських інтересів і всередині країни, і зовні. У цьому Верховна Рада покликана відігравати провідну, визначальну роль».

Віталій БЕЗНОСЮК, член національної Ради Кабінету Міністрів України з питань туристичної діяльності, президент Укрзовнішінтур, кандидат економічних наук.