Дивно побудоване наше життя. Одних доля обирає для історії, других — для того, щоб берегти цю історію. Комусь удається більше — бути учасником її творення, а потім вірним хранителем того минулого, що колись захоплювало і бентежило...
П’ятдесят років полковник у відставці Борис Любомудров збирав і узагальнював газетні матеріали, присвячені солдатам, офіцерам і генералам Великої Вітчизняної війни. Невтомний дослідник має чотири підшивки під загальною назвою «Маршали Радянського Союзу, маршали родів військ збройних сил СРСР».
У 1952 році він, молодий майор-зв’язківець, ще не уявляв, у що виллється його захоплення. Тоді він просто підшивав газетні матеріали в папку, докладно знайомлячись з кумирами ратної справи. Куди не закинула б доля, скрізь Борис Іванович передусім заводив дружбу з продавцем газетного кіоску. «Так і так, цікавлюсь статтями про армію, командирів». Було повертається з навчань, а на нього чекає ціла купа відкладених видань. Якось навіть рекорд установив: в одному з московських кіосків придбав періодики на 12 радянських рублів! Купував і за кордоном. У збірнику так і зазначено: складався у місцях проходження служби — Володимирі-Волинському, Москві, Магдебурзі, Міловіце, Івано-Франківську.
Не полишає свого захоплення Борис Іванович і понині. Нещодавно ветерану виповнилося 80. Навіть коли за окремі видання доводиться платити вартість хліба, Любомудров завжди знаходить собі виправдання, мовляв, не хлібом єдиним живе людина.
Звичайно, все у світі відносно. І ціна газети, і купівельна спроможність. Одне тільки важливо —справжня, понад усе любов до армії. І немає значення для Бориса Івановича, що сам він росіянин і служив у Радянській армії, вона для нього була і є неподільною.
Під час нашої зустрічі Борис Іванович похвалився отриманим листом від самого Жака Ширака і спитав, чи не маю я знайомої «француженки», щоб допомогла з перекладом. Його безпосередність і безкорислива доброта такі щирі, що просто неможливо відмовити йому в допомозі. Як тішився ветеран, коли дізнався, що президент Франції висловив йому подяку за інтерес до французької історії, її досягнень та збройних сил. Пообіцяв допомогти. І засвітилася надія в його очах, що, можливо, тепер, коли вже вдруге надійшло запевнення, буде довгоочікувана посилка з Парижа.
Прощалися довго. Я збирався у штаб корпусу, а Борис Іванович — до бібліотеки. «Готую додаток до збірника — п’ятий том», — пояснив ветеран. — Хочу уточнити всі прізвища й імена героїв-космонавтів. Матеріал уже готовий, справа — за альбомом, на виготовлення якого ще коштів не назбирав».
Якось боляче мені стало. Потиснув я руку Бориса Івановича і подумав: щоб так людина працювала, перегортала тисячі книг у пошуках імен і подвигів, витрачала час і власні кошти, і ніхто навіть не допоміг — щось змінилось у світі, а що не знає ні він, ні я.
 
Івано-Франківськ.