У  сьогоднішній Україні з її величезною кількістю проблем вочевидь немає питання більш гострого та життєво важливого, ніж пенсійна реформа. Воно й зрозуміло. Адже це біль не тільки кожного третього українця, який сьогодні отримує пенсію або соціальну допомогу, а й кожного громадянина, що є потенційним одержувачем цієї соціальної виплати. Це — з одного боку.

З другого — довкола пенсійної реформи наговорено й нафантазовано стільки, що осягнути важко. Складається враження, що нечесні політики та посадовці найвищого рівня влаштували змагання, хто більше і краще наобіцяє громадянам України, які захоплюючі перспективи їх чекають під час виходу на пенсію. А людина схильна вірити у красиву... казку. Пересічного українця, як нині заведено казати, вже заколисали байками, що досить прийняти гарний закон, і усі проблеми пенсійного забезпечення будуть негайно вирішені. А це, м’яко кажучи, відвертий обман.

Вважав і вважаю, що головний напрям пенсійної реформи пролягає через докорінні зміни ситуації в економіці. Адже людство ще не створило пенсійної системи, яка працювала б однаково успішно незалежно від економіки.

Проти чого особисто протестую, з чим не можна змиритися?

По-перше, немає більшої ганьби для держави, ніж мінімальна пенсія у 24 гривні 90 копійок, як це запроваджено Указом Президента України. Та обставина, що після коригування ця сума сьогодні становить 47 грн. 30 коп., для мене особисто принципово ситуацію не змінює.

По-друге, не може бути терпимою величезна різниця, я сказав би, прірва у пенсійному забезпеченні різних категорій громадян, коли вона сягає 10—15, а інколи й 30 разів.

По-третє, ніколи не буде порядку, якщо проблема пенсійного забезпечення регулюється 20 законами, а деякі фахівці стверджують, що нормативну базу з цього питання становлять ще майже 600 підзаконних актів.

Тобто категорично стверджую, що пенсійну систему треба кардинально реформувати. Дещо вже напрацьовано профільним комітетом ВР, Пенсійним фондом, Міністерством праці та соціальної політики, Мінфіном. Це — насамперед персоніфікований облік та передача функцій призначення пенсій органам Пенсійного фонду, до чого, як автор відповідного законопроекту, безпосередньо причетний. Не можу в цьому сенсі не згадати і про запровадження додаткових відрахувань до бюджету Пенсійного фонду від обмінних операцій з валютою, продажу автомобілів, виробів із золота, коштовного каміння тощо. Саме це відіграло вирішальну роль у погашенні багатомісячних боргів з пенсій і дало можливість дещо підняти загальний рівень пенсійного забезпечення.

Особлива цінність згаданих елементів пенсійної реформи полягає в тому, що вони уніфіковані, а отже, здатні діяти у будь-якій системі, й нині успішно працюють на пенсіонера, ветерана, інваліда.

Але сказавши «а», треба сказати «б». Я — прихильник пенсійної реформи, яка була б проведена не в інтересах держави чи роботодавця, хоча принципово не заперечую, щоб у процесі її здійснення були враховані пріоритети і держави, і роботодавця, а в інтересах пенсіонера, ветерана, інваліда.

Саме фігура пенсіонера має бути ключовою в цьому процесі. Всі інші варіанти, моделі пенсійної реформи не варті навіть того паперу, на якому пишуться.

Поділяю думку тієї частини нашого суспільства, яка переконана, що проект закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який прийнято в першому читанні, відповідає насамперед інтересам держави, але аж ніяк не пенсіонера. Дехто висловлюється навіть конкретніше: «Через цей проект держава намагається зняти з себе турботу про пенсійне забезпечення і повісити її на плечі самих громадян». Від себе хотів би додати: значна кількість проблем пенсійного забезпечення, до того ж найболючіших, як передбачено законопроектом, не розв’язується. І ті з політиків, що стверджують протележне, або не розуміють, що говорять, або свідомо кажуть неправду.

Лише одна деталь: перехід до страхового принципу пенсійного забезпечення вимагає якщо не абсолютної, то хоча б відносної довіри до держави та інституцій, нею створених. Афери з грішми вкладників колишнього Ощадбанку, трастових компаній, зовсім свіжі афери навколо банків «Україна», «Слов’янський» підірвали цю віру глибоко і надовго. Дуже важко переконувати людину, що це не чергова фінансова піраміда. Надія покладається на магічне слово «загальнообов’язкове», а отже, на те, що держава примусить кожного громадянина нести свої копійки до пенсійних фондів, у тому числі й до недержавних.

За сьогоднішнього жалюгідного рівня заробітної плати віддати ще десять відсотків до накопичувального фонду, хай навіть власного рахунку, багатьом просто не під силу. Пригадую, як складно приймали закон про збільшення відрахування до бюджету Пенсійного фонду з 1 до 2 відсотків заробітної плати працюючого.

Тим часом численні кричущі проблеми у пенсійному забезпеченні, які склалися сьогодні, не є наслідком недосконалості законотворення, а результатом злісного, злочинного, якщо хочете, невиконання чинного Закону «Про пенсійне забезпечення». Ще раз стверджую, що закон цілком нормальний, в ньому є все необхідне.

На жаль, фактично відразу після прийняття цей закон було спотворено декретом Кабінету Міністрів України (хто забув, нагадую: Прем’єр-міністром тоді був Леонід Кучма). Цим декретом призупинені дії двох найважливіших статей закону — 19 та 64, якими, зокрема, рівень пенсії визначався трудовим внеском і трудовим стажем працюючого.

Нині комітет запропонував зміни до чинного закону, якими передбачив підняти верхню межу розміру максимальної пенсії з 3—4 до 4—5 мінімальних пенсій. Верховна Рада проголосувала за це. На жаль, спроба комітету змінити ситуацію на краще наразилася на ВЕТО Президента.

Не претендуючи на істину в останній інстанції, хотів би сказати: досить нам спроб і помилок. Для цього вже часу не залишилося.

Члени комітету, працюючи, враховують весь вітчизняний і міжнародний досвід, у тому числі й проблеми, які виникли останнім часом у деяких латиноамериканських країнах, щоб здійснити ефективну пенсійну реформу в інтересах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, а отже, і народу України.

Петро ЦИБЕНКО, народний депутат України, голова Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.