У День знань вітали з п’ятиріччям першу в Криму сімферопольську українську школу-гімназію.
На святі зустрічі української громади автономії господарі та численні друзі нині престижного просвітянського вогнища знайшли щирі слова, щоб пошанувати і першокласників, і засновників україномовної освіти на російськомовному півострові, зачитували ювілейні адреси за підписами найвищих державців України.
Не притлумило радості навіть те, що знову майже 500 гімназистам доведеться вчитися у приміщеннях двох сусідніх дитсадків, де, попри тісноту, як кажуть самі учні та їхні батьки, «дуже приязно і цікаво, діти не кричать на перервах, а вчителі на уроках, де старші не чіпають молодших, скрізь лунає вишукана рідна мова і панує щирість і шляхетність та втілюється в життя концепція школи-родини, в якої є честь і душа».
Не згадували на святі лише до болю пам’ятні перші роки становлення ювіляра, коли тривалий час стояло питання «бути чи не бути?». Тільки після урочистостей відмінник освіти України директор гімназії Наталія Руденко в інтерв’ю нашій газеті сказала:
— П’ять років тому нас кинули напризволяще. І нині сумна реальність така: одні стіни ламають, другі — будують, одні двері замуровують, другі —пробивають, роздягальні дитсадків перетворюємо на класні кімнати, туалети — на кабінети. В Криму лише чотири школи з українською мовою викладання на майже 700 тисяч українців — і всі так «розкошують».
Нам допомогли вистояти справжні друзі з фонду «Відродження», меценати, зокрема, Валентина Гурська і Катерина Росач із США, Михайло Гоян із Австралії, котрі допомогли створити імідж гімназії, пристойну сучасну матеріальну базу. Завдяки їй даємо якісну сучасну освіту — практично всі наші діти вступають до вищих навчальних закладів.
Попри просторікування (мовляв, учнів не діждуться), бажаючих учитися стало стільки, що вступити сюди можна лише за конкурсом.
Навчаємо серйозно, різнобічно, пристрасно, працюють предметні кафедри: філологічна, історична, природознавча, національного виховання, викладаємо чотири іноземні мови. Студії маємо на будь-які вподобання: образотворчого мистецтва, вишивки, ткацтва, художньої кераміки, фітодизайну, гурток аеробіки, шахова, туристсько-краєзнавчий, м’якої іграшки... Є театральний колектив, вокальний ансамбль, акапельний фольклорний, індивідуального співу. Факультативно вивчаємо українознавство, яке не викладають у кримських школах. Є факультативи: гід-перекладач, основи психології, світова художня література...
З нинішнього року працюють угоди зі львівськими національним університетом ім. І. Франка і національним університетом «Львівська політехніка». Дуже вдячна їхнім ректорам І. Вакарчуку та Ю. Рудавському, за те, що поставилися до нас із розумінням. Наші учні вступають на будь-який факультет ЛНУ за співбесідою, з тим, щоб по закінченні університету повернутися працювати до Криму, де нині не вистачає 700(!) учителів української та іноземних мов.
Більшість бажаючих у нас працювати, на жаль, ще не оволоділи державною мовою, якою ми спілкуємося не лише на уроках. Мало наших потенційних викладачів і серед випускників Таврійського національного університету, який, незважаючи на свій національний статус, досі готує кадри тільки для російських шкіл. Так, відділення української мови і літератури є. Але ж нам потрібні україномовні комп’ютерники, математики, фізики, хіміки, біологи, історики.
На врочистій лінійці потонуло в оплесках довгоочікуване і радісне повідомлення Наталії Руденко про будівництво наступного року нового навчального комплексу на 600 учнів.
Тож у добрий час, ластівко! Хай міцніють крила для майбутніх злетів! Хай збуваються всі добрі задуми!
Крим.
