14 вересня цього року столітній ювілей рідної школи відзначатимуть учителі й учні Ємчиської загальноосвітньої школи І—ІІ ступеня Миронівського району, що на Київщині. І зустрічатимуть його в оновленому, а точніше, заново збудованому приміщенні. Такий подарунок отримали не тільки вони, а й жителі села. В урочистостях з нагоди відкриття навчального закладу взяли участь Голова Верховної Ради України Володимир Литвин та голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Засуха. Символічний ключ директорові школи Станіславу Сапізі передав начальник Південно-Західної залізниці Анатолій Слободян. Бо саме залізничники фінансували це будівництво.
Однак, як зазначив у виступі на урочистостях з нагоди відкриття нової школи Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, дякувати треба всім. Передовсім сільським ентузіастам, які не дали померти рідній школі. Ніде правди діти, подекуди вже махнули рукою на шкільні проблеми. Особливо у глибинці, бо деякі села в очах певних керівників стали неперспективними. Слава Богу, в Ємчисі знайшлися селяни, які не захотіли, щоб припинилася історія місцевої школи. Тим більше що свого часу була вона і церковно-парафіяльною, і земською.
Отож ініціатори збереження школи подружжя Марія та Костянтин Панікарські написали колективного листа з підписами односельців і звернулися по допомогу до глави парламенту. А той, у свою чергу, попросив допомогти ємчихівцям Міністра транспорту Георгія Кірпу.
Чотири місяці тому в Ємчисі вперше з’явилися архітектори-проектанти, які зробили висновок: на місці старої школи швидше і легше збудувати нову, аніж реконструювати стару. Рівно через чотири місяці подвір’я заледве вмістило всіх, хто прийшов відсвяткувати новосілля школи-ветерана. І не тільки дітей. Після урочистого перерізання стрічки з неабияким хвилюванням переступали поріг навчального закладу старенькі бабусі, які також відкрили для себе диво — комп’ютерний клас.
Отож цілком заслужено і залізничники, і будівельники отримали високі відзнаки, яких вони були удостоєні за звитяжну працю, зокрема, почесні грамоти і грамоти Верховної Ради, грамоти обласної державної адміністрації, цінні подарунки.
Можливо, скептики і висловлять сумнів у доцільності таких затрат. Тим паче що у школі навчаються лише 68 дітей. Однак у розмові після урочистостей сільський голова Любов Волкова пораділа, що з кожним роком у селі зростає кількість першокласників. Якщо два роки тому вперше за парти в Ємчисі сіли дев’ятеро дітей, то цьогоріч — дванадцять. Малувато? Сільський голова упевнена, що найближчим часом ця тенденція буде не тільки зберігатися, а й покращуватися. І якщо думати не лише про сьогодення, а й про день прийдешній, то такі школи мають виростати щороку, хоча б у кількох селах у кожному районі нашої Батьківщини. Адже, сказав Голова Верховної Ради Володимир Литвин в інтерв’ю журналістам після свята, в Україні налічується 15 тисяч сільських шкіл. Це, за найскромнішими підрахунками, — дві третини загальноосвітніх закладів держави.
На жаль, у школи ще чимало проблем. Володимир Литвин, зокрема, висловив тривогу з приводу шкільних зошитів. За його словами, значна їх частина непридатна для використання, бо в дітей від них псується зір. За рік на 6,4 мільйона учнів використовується 450 мільйонів зошитів обсягом 12 сторінок. Отже, підкреслив керівник парламенту, треба думати про те, щоб не тільки давати знання юному поколінню, а й не забирати в нього здоров’я.
Безперечно, Володимир Литвин не оминув увагою і проблеми педагогів. Він переконаний: маючи мізерну зарплату, вони щодня творять подвиг. Адже фактично вчителі замінюють дітям батьків, які трудяться у полі, на підприємствах, будівництві, у пошуках кращої долі подалися на заробітки у далеке і близьке зарубіжжя. Отож від педагогів залежить не тільки доля конкретних дітей, а й майбутнє країни. А нинішні учні вже виховуються у незалежній Українській державі. Тому, переконаний, діти в Ємчисі пишатимуться, що народилися і живуть у вільній країні. Адже відтепер вони мають змогу вивчати комп’ютери, мають прекрасні умови для занять спортом, отримали у подарунок чудову бібліотеку. До речі, дехто з колег зізнався, що не бачив ще комп’ютерів нового покоління, які отримали в дарунок школярі.
Можливо, когось і подивує увага Голови Верховної Ради України до глибинного села, що привільно розкинулося на межі Київської і Черкаської областей. Однак Володимир Литвин не приховував ні від кого, що в Ємчисі живе рідня його дружини, і запросив побувати в садибі нас, журналістів. Ольга Іванівна, мама дружини, завжди радо зустрічає зятя. Він показав город, сад. Схоже, до цієї місцевості прикипів душею. Згадував, як уперше приїхав у село. Згадував рідних і близьких, сусідів. Пригостив наших колег-жінок темно-сизим виноградом, китиці якого рясніли з-поміж ще зеленого листя. А на подвір’ї жовто-гарячим кольором посміхалися до сонця чорнобривці, багряніли троянди. І одразу пригадався Максим Рильський, його рядок «Троянди й виноград — красиве і корисне».
Журналісти, звісна річ, у спілкуванні з Головою Верховної Ради не могли оминути політичних проблем. Тим більше цьогорічне літо подарувало чимало сенсацій. Отож який буде новий політичний сезон в Україні, у Верховній Раді зокрема?
Насамперед колеги запитали Володимира Литвина про його ставлення до новоутвореної парламентської більшості, поцікавилися його думкою про її функціонування, а також чи подав він заяву про вступ до більшості. А ось така була відповідь:
— Ні. Я — Голова Верховної Ради, а не голова більшості. Це — моя принципова позиція. На цьому стою.
Друге. Я завжди з радістю підтримаю усе, що дасть змогу конструктивно працювати. Чи буде більшість діючою, залежатиме від депутатів, які входять до неї. Якщо більшість буде конституційною, то можна буде вести мову і про імплементацію пропозицій Президента.
Це — непростий процес. Передусім потрібно визначитися з тим, що вкладається в поняття «реформа політичної системи». І як її здійснювати? Кинути країну? Тоді це нагадуватиме політику Горбачова, який пропонував спочатку одні гасла, потім — інші. Врешті розвалилося все, що могло розвалитися.
Окрім того, вважаю, ми повинні досягти такого балансу розвитку, щоб процеси економічних і політичних реформ були взаємопов’язані, взаємодоповнювані. І головне, щоб економіка була самодостатньою, розвивалася за законами і не залежала від волі чи бажання якоїсь людини. Щоб сплеск політичних емоцій не відкинув нас до рівня 1994 року, коли починався конституційний процес.
З другого боку, змін повинні зазнати фактично всі розділи Конституції, за винятком одного — про внесення змін до Основного Закону. На мою думку, Президент вчасно поставив проблему, зробивши, якщо хочете, мужній крок. Тепер треба шукати відповіді на поставлені питання. Коли йшов конституційний процес, тоді було визначено методику роботи над Основним Законом країни, склад конституційної комісії. А тому треба, щоб усі напрацювання були легітимні і сприймалися в сесійній залі. Отож спершу треба визначити, хто і як працюватиме, концепцію внесення змін, а потім розробити і сам механізм.
Наступне запитання колег стосувалося інтерв’ю представника Президента в парламенті Олександра Задорожнього одному з київських видань. Зокрема, журналісти запитали Володимира Литвина, чи розцінює він слова Олександра Задорожнього як ультиматум для себе?
— Сила моя полягає в тому, що я не належу до жодної з політичних структур, до жодного з кланів. У цьому, звичайно, і моя слабкість. Але — головне — я не боюся ніяких змін у своєму житті. Отож як діяв, так і надалі діятиму. На те, що я зробив як Голова Верховної Ради за два місяці, аби парламент ставав парламентом, багатьом потрібні були б роки. А тому я спокійно до всього ставлюся. І ніколи з нічого не робив і не робитиму трагедії. Для мене найбільше щастя, коли я отримую перший, сигнальний, примірник книжки, яка виходить.
Останнім часом знову доводиться чути закиди, зокрема в заявах деяких відомих політиків, які стверджують, що під час обрання керівництва був «згвалтований» парламент. То я хотів би відверто сказати: «згвалтування» було тоді, коли голосували, коли забороняли підходити до столів і не дозволяли брати бюлетені. Результат голосування був би за 270 голосів. А тому, коли говоримо про демократію, про методи і підходи, що їх було продемонстровано, то там демократією і не пахло. Ті люди, які виставляють свій демократизм напоказ, як на торжище, засвоїли лише слова, а в душі залишилися тоталітарними людьми, у кращому разі — авторитарними.
Ваш кореспондент попросив спрогнозувати розвиток подій у парламенті після відкриття другої сесії.
— Я думаю, початок буде нормальний. І хотів би, щоб було започатковано певні традиції під час відкриття сесії. Це має стати подією в житті країни. Щоб ми поважно підходили до всього. Адже парламент — найвищий законодавчий орган держави.
Я не бачу якихось проблем. Сьогодні у портфелі Верховної Ради — майже 500 законопроектів. Їх треба розглянути. Давно очікує прийняття Податковий кодекс. На черзі — проект Державного бюджету на наступний рік. Його треба прийняти. Але це має бути не бюджет виживання, а зростання. Врешті-решт необхідно застосовувати такі підходи.
Не оминули увагою журналісти і подання Генеральної прокуратури про надання згоди Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата Юлії Тимошенко.
— Відповідно до Регламенту я запросив Юлію Володимирівну і повідомив, що є таке подання. Потім направив його в Комітет з питань Регламенту і депутатської етики. У мене була розмова з головою комітету Валентином Матвєєвим, який сказав, що розробляється процедура розгляду цього питання. Пропозиції щодо процедури обговорюватимуть на засіданні комітету 4 вересня.
Поцікавилися ми і думкою Голови Верховної Ради стосовно пропозиції віце-прем’єр-міністра Володимира Семиноженка про продовження на два роки терміну перебування Леоніда Кучми на посаді глави держави.
— Президент чітко сказав у зверненні до українського народу з нагоди 11-ї річниці незалежності, що у встановлені терміни, цивілізовано владу буде передано тому, хто отримає мандат від українського народу. Гадаю, тут можна обійтися без коментарів.
