Відкритий лист до лідерів опозиції

Я звертаюся до вас як народний депутат України, ваш колега по законодавчій роботі і як президент Асоціації національно-культурних об’єднань України, до складу якої входять понад 60 загальноукраїнських і регіональних громадських організацій, що представляють інтереси тієї частини наших громадян, яких часто називають національними меншинами. Для них громадянський мир і міжнаціональна злагода — це не просто гарне словосполучення, не умоглядна ідея, це — спосіб життя. Життя — в буквальному розумінні цього слова.

Моє звернення продиктоване почуттям болю і тривоги за долю нашої держави і народу.

Дедалі частіше й голосніше від вашого імені, з лав очолюваних вами партій і політичних рухів лунають заклики до масових акцій громадянської непокори, до відкритого опору владі.

Гострі соціально-політичні конфлікти завжди оголюють больові точки в різних сферах суспільного життя, передусім — у міжнаціональних відносинах.

Коли в суспільстві починає панувати дух агресії й насильства, його першими жертвами стають ті, хто відрізняється від більшості, — своїм прізвищем чи кольором шкіри, мовою спілкування чи релігійною належністю. Інший стає чужим, а чужий перетворюється на ворога і потенційну жертву.

Братовбивча війна подібна до ракової пухлини. Вона вбиває зсередини. Україна пережила не одну громадянську війну. Невже історичний досвід нічого вас не вчить?

Громадянська війна 1917—1920 рр. забрала в Україні майже 1,5 мільйона людських життів — жертв воєнних дій, голоду, епідемій, розстрілів і погромів. Так, і погромів. Протягом 1918—1920 рр., за оцінками істориків, у єврейських погромах на території України загинули майже 50 тисяч осіб. Генетична пам’ять моїх предків кривавим слідом вибудувала асоціативний ланцюжок: революція—війна—погром. Я не хочу, щоб погроми знову прийшли на українську землю.

За 11 років незалежності Україні, на відміну від багатьох інших держав, які з’явилися на теренах колишнього соціалістичного табору, пощастило уникнути кривавого жаху міжнаціональних конфліктів. Більше того, в незалежній Україні відбулося справжнє відродження національних культур і громадського життя різних етносів, які населяють нашу країну. І величезна заслуга в цьому — тієї влади, проти якої оголошують війну.

Ви кажете, що не допустите насилля, обмежитеся мирними демонстраціями і акціями громадянської непокори. Але ми вже бачили 9 березня 2001 р., чим закінчуються такі «демонстрації» та «акції».

Коли агресія, котра накопичилася в суспільстві, вихлюпується на вулиці, її неможливо контролювати. Доречно нагадати, що великий гуманіст, теоретик і практик руху ненасильницького опору Махатма Ганді сам став жертвою насильства з боку фанатиків.

В умовах демократії за владу слід боротися не на вулицях, а на виборах. Не минуло й півроку відтоді, як народ України зробив свій вибір. І з цим вибором слід рахуватися. Ви заявляєте, що у вас вкрали перемогу. Але вибори відбувалися не тільки за партійними списками. Своїми докорами ви ображаєте депутатів, обраних у мажоритарних округах, і тих виборців, які за них проголосували.

Вас не задовольняє система влади? Але Президент у своєму зверненні до народу в День незалежності України виступив з пропозиціями про реформування політичної системи. Його ініціативи багато в чому збігаються з вашими вимогами. Якщо не ставити наріжним каменем особисті політичні амбіції і дріб’язкові образи, то можна знайти основу для компромісу. Треба лише виявити добру волю і сісти за стіл переговорів.

Мова ультиматумів, логіка бездумного протистояння, боротьби «стінка на стінку» — це глухий кут. Але можливий ще й гірший варіант — насильство, кров, нова руїна.

Якщо вам дорога доля й незалежність України, життя і добробут ваших співвітчизників — ЗУПИНІТЬСЯ!