З ВИДОМ НА БЕСПЛАТНИЙ СИР
Заробити гроші в наш час нелегко. А витратити їх із задоволенням та користю для себе й родини? З цим, здавалося б, проблем не має бути. Та й тут можуть бути ускладнення. Деякі люди вважають, що гроші, зароблені ближнім, особисто їм набагато потрібніші. От і вигадують схеми перерозподілу матеріальних коштів на свою користь.
Прагнення людини отримати якісь блага, докладаючи до цього якнайменше зусиль, базується, кінець-кінцем, на інстинкті самозбереження. Якщо вдуматися, це бажання відбиває прагнення підвищити ККД діяльності індивідуума, збільшити його шанси на успішне подолання зовнішніх умов. Тобто явище це прогресивне, бо сприяє розвиткові людства і в біологічному, і в соціальному сенсі. Розвиток технологій, починаючи з винайдення важеля, грунтується саме на прагненні зробити менше, а отримати більше. З іншого боку, це прагнення завжди використовували одні сапієнси, аби вилучити цінності у інших.
Як можна поцупити гроші у ближнього? Можна їх відняти? Можна. Але небезпечно. Цей ближній може вчинити опір. Отже, ефективніше діяти без насильства. Крадіжка? Вона вимагає кваліфікації і знову ж таки пов’язана з ризиком. Тоді що? Комусь колись спало на думку, що найефективнішим і найбезпечнішим є спосіб, за якого жертва сама віддає свої гроші. Головне — переконати в доцільності цього вчинку. Ось він — геній! Ось перший, хто гуманізував кримінальну сферу діяльності, піднісши людину над тваринним оточенням. Грабіжників і крадіїв вистачає і серед братів наших менших. А от шахраєм може бути лише людина! Основні схеми цього «гуманістичного» способу розроблено і випробувано задовго до виникнення вічного міста — Рима. На наперстки «ловили» іще легіонерів Цезаря.
Слід зазначити, що «вирощуванням лохів» завжди займалися не найдурніші люди. І вони розуміли: запорука успіху будь-якої справи — розвиток, поліпшення, так би мовити, технології. Для справи «добровільного» вилучення цінностей неабияке значення має легалізація. Бо, що не кажи, а шахрайство —кримінально караний злочин. А «сидіти» не хочеться. Отже — твори, вигадуй і пробуй. Ідеологом сучасної «боротьби» за грошові знаки, безперечно, є Остап Сулейман Берта Марія Бендер-бей. Саме син турецькопідданого проголосив «священне» гасло про шанування Кримінального кодексу. Його «найпродвинутіші» нащадки піднесли цю тезу до рівня постулату. Вони, додавши до того свободу ринкових відносин і трохи знань з основ психології, відкрили абсолютно легальну форму підприємництва, котра претендує навіть на спорідненість з шанованою в усьому діловому світі торгівлею нерухомістю.
Який вигляд це має
Операцію з легального перерозподілу грошових знаків можна поділити на три етапи. Перш за все, голодранці, здатні вчинити лемент за сотню доларів, нікого не цікавлять. Для отримання пристойної суми потрібні маєтні люди. Де вони водяться? Це знають усі — в банках, на біржах та в різних там офісах. Але там вони зосереджені й підозріливі. Ловити їх краще у місцях, де вони розслаблені й не очікують підступу. Найзpучніші в цьому плані — аеропорти, промислові та художні виставки, всілякі прем’єри та презентації, фірмові магазини, сервісні центри операторів мобільного зв’язку. Туди засилають пpeдставниць, навчениx відловлювати в юрбі потенційних клієнтів. Дівчата під виглядом соцопитyвання, вивчення купівeльного попиту чи під іншим благовидним приводом пропонують заповнити анкету, де крім відповідей на низку запитань обов’язково треба вказати паспортні дані й номер телефону. Запрошеним юна леді повідомляє, що вони автоматично і цілком безплатно стають yчасниками рeкламної лотереї, що її проводить фірма, котра... Та що завгодно може робити та фірма, головне — щоб cправа була солідна. Мобільний зв’язок, комп’ютерні технології, список можна продовжити, виходячи з власного смаку й фантазії. Зверніть увагу — спробувати просто витягнути від людини її ім’я, адресу й телефон важко, практично неможливо. А під час заповнення анкет більшість повідомляє цю інформацію, не вагаючись. Звичка до правдивого викладу власних даних, вироблена попереднім ладом, спрацьовує в наших сучасників безвідмовно. Завдяки такій нехитрій тактиці створюється база даних на потенційних клієнтів.
Далі — дзвінок, і людині повідомляють радісну звістку, що вона, не витративши й копійки, виграла приз. Правда, невідомо який. Але аж ніяк не дешевше за мобільний телефон. До того ж має шанс стати власником і солідніших призів — автомобіля, а то й квартири. Розрахунок тут на те, що більшість людей не відмовиться від можливості задурно отримати якісь цінності. Обумовлюються лише три умови, які не підлягають обговоренню, — наявність паспорта, кількох годин вільного часу і присутність чоловіка або дружини. Додержання їх дуже важливе для подальшого розвитку подій, і щедрі організатори подарункового «раю» наполягають на неухильному їх виконанні.
Далі користолюбство чи цікавість приводить претендентів до глухих дверей з легко прикріплюваною табличкою, де вказана назва фірми. Після прискіпливої перевірки документів пари садовлять за столик і в короткій, але інтенсивній співбесіді сортують. З кожною парою працює один менеджер. На попередньому етапі виявляють лідера в сім’ї, рівень інтелекту і навіюваності, приблизний майновий ценз. Фінансово неспроможних позбуваються одразу. На цьому само етапі прощаються і з тими, хто не піддається психологічному маніпулюванню або вміє йому протистояти. Все це роблять швидко, чітко, досить жорстко, але збоку здається, що все відбувається мирно. Присутні в залі «клієнти» не повинні запідозрити, що хтось може відмовитися від пропонованого їм щастя.
А їм пропонують можливість розв’язати проблеми сімейного відпочинку раз і назавжди. Схема проста, приваблива й чесна, як усмішка немовляти. Клієнт купує нерухомість у якомусь туристично привабливому куточку Землі. На Канарах, скажімо. Вілла або навіть апартаменти у такому місці, звичайно, коштують величезні гроші. Та повністю їх купувати не треба, вистачить стати співвласником цієї власності, щоб мати можливість безоплатно жити там протягом певного часу — пропорційно сумі внеску. Та й це ще не кінець. Погодьтеся, стовбичити кожного літа на Канарах рано чи пізно набридне. Одні й ті самі пальми, погаслий вулкан, сусіди... Втомлює. Це, власне, не проблема. У світі існує система клубів, через яку ви можете поміняти свої кревні тижні на набридлому курорті на час в іншій точці планети. Вам Канари набридли, а когось уже від Гаваїв з души верне. От і міняєтесь. А ще за рік відпочиваєте, приміром, у Коста дель Соль в Іспанії. Схема така, до речі, справді існує і щороку набуває дедалі більшої популярності. Її прихильники об’єднані в систему RCІ, що сприяє розвиткові такого виду відпочинку і захищає своїх членів від обдурювання.
Та до нашої історії це має хіба що посередній стосунок. Бо головне завдання молодика чи дівчини, яких гучно іменують менеджерами, полягає в тому, щоб «розкрутити» клієнтів на максимально можливу суму. Для цього є безліч прийомів.
Запорука успіху в цьому випадку — темп і напір. Поки ви намагаєтеся переварити почуте, на вас звалюють чергову порцію інформації. І от ви подумки (записів вести не можна!) намагаєтеся підрахувати, чи вигідна ця пропозиція, а вам уже викладають нові. Хочете порадитися з супутником, та менеджер вас раз у раз перебиває, втручається в діалог, замість відповідей на запитання пропонує нові варіанти. Плюс обов’язкова вимога — рішення маєте прийняти негайно. Перша пропозиція — двадцять тисяч доларів США. За ці гроші, що їх маєте викласти просто отут, ви начебто станете щасливим співвласником нерухомості на далекій Канарщині. Переконатися в наявності пресловутої нерухомості не маєте часу. Та й сума для більшості співвітчизників «дещо перевищує» суму кишенькових грошей. Але менеджер вам радісно сповіщає, що саме сьогодні й лише для вас фірма ладна зробити знижку. Вам уся ця розкіш дістанеться у два рази дешевше! Якщо ви й такої суми до вечора набрати не спроможні, можете сплачувати її частинами, але підписати договір і зробити перший внесок ви зобов’язані сьогодні. (Для цього вас і транспортом, коли хочете, забезпечать, і проведуть до місця. Все, що завгодно, але гроші заплати!) Під час розмови зринає й приз, начебто виграний вами. Після пошуку ваших даних у списках виявляється, що виграш — це тиждень чи два безоплатного проживання на тих-таки Канарах. Інших призів, схоже, не буває. Вам вручають віддрукований на принтері, інколи навіть кольоровому, сертифікат, за який, до речі, треба заплатити сто доларів. У документі, крім усього іншого, вказано, що скористатися з нього можна, лише оформивши авіаквитки через фірму-благодійницю. Вартість авіаперельоту, якщо ви все-таки зважитеся скористатися отим сертифікатом, трохи перевищує повну ціну путівки у основних туроператорів. Навіть без сплаченої сотні виходить дорожче. Про рівень сервісу в цьому разі нема чого казати, бо імена щасливців такі контори не афішують, мовляв, комерційна таємниця. Нібито з цієї само причини не вдається знайти й клієнтів, які стали повноправними членами клубу. Хоча цьому факту можна знайти й інше пояснення.
Суд та діло
Задоволених результатами таких презентацій мені зустрічати не доводилося. А незадоволених — більш ніж досить. Дехто з них відбувся лише неприємними відчуттями від спілкування з бравими менеджерами, котрі за найменшої спроби клієнта взяти ситуацію під контроль жорстко припиняють розмову. У випадку з київським юристом Михайлом, не впоравшись з його бажанням уважніше вивчити пропоновані договори, дівчина закликала на допомогу старшого менеджера. Той за кілька секунд розібрався в ситуації й вирішив конфлікт фразою: «Вихід у нас отам. Вам — туди». Решті, кого за двері не виставляли, довелося ще гірше. Крім моральних, вони зазнали ще й відчутних матеріальних збитків. Система продумана до дрібниць. Договори складено так, що клієнт, заплативши зопалу гроші, повернути їх назад вже не може. Отримав подарунковий сертифікат, виклав за нього стольник і відпочивай. Хочеш — плати далі, в такому разі відпочинок стане тобі в копієчку. Не хочеш платити — справа твоя, та про повернення й мови бути не може.
З тими, хто повірив у розповіді про клубний відпочинок, ситуація аналогічна. Про жодне розірвання договору годі й думати. Київський програміст Сергій торік уклав з однією з таких фірм договір, заплативши 800 доларів США за членство (обмежене) в клубі. Перед укладанням договору-доручення з українською фірмою менеджери надали йому договір про надання послуг австрійською компанією, інтереси якої вони представляють у нашій державі. Обидва документи він підписав. Радість з приводу вдалої оборудки тривала недовго. Після того, як юрист переглянув ці договори і угоди, настрій різко впав. За порадою професіонала він подав заяву про розірвання договорів, одночасно шукаючи хоч якусь інформацію про обидві компанії. Українська фірма не спромоглася відповісти на заяву, а всі спроби зустрітися з її директором були безрезультатні. Зрештою йому із запізненням намагалися вручити досить підозрілий сертифікат, у якому до того ж у прізвищі власника було допущено помилку. Сергій його забирати відмовився і подав до суду на українську компанію. Паралельно він намагався докладніше дізнатися про австрійську фірму. Та ні в російському представництві RCІ, ані в європейському, ані в американському ніхто не зміг повідомити, що горезвісна австрійська фірма десь названа серед партнерів RCІ. В Інтернеті вдалося відшукати інформацію, що у Відні за вказаною адресою розташована поштова контора, а сама фірма зареєстрована на Багамських островах. Судовий розгляд закінчився нічим. Оскільки договір було укладено з австрійською фірмою-привидом, усі матеріальні претензії можна пред’являти лише їй. А українські бізнесмени свою частину зобов’язань, передбачену договорами, виконали і тому чисті перед законом. Апеляційний суд залишив рішення у силі. Таким чином, працює схема, завдяки якій, як то кажуть, можна й цнотливим бути, й капітал набути.
На думку працівників правоохоронних органів, потерпілих від діяльності таких фірм дуже багато. А відсутність скарг вони пояснюють тим, що більшість людей, а серед них чимало заможних, просто соромляться зізнатися, що припустилися такої помилки. Тим більше, що з юридичного погляду вся ця діяльність шахрайством не є, і держава в даному разі навіть теоретично нас не захищає. Це з одного боку. А з другого — у країні діють кілька фірм, що насправді співробітничають з системою RCІ. Як їх розрізнити? Я не думаю, що чесні бізнесмени можуть дозволити собі такий тиск на клієнта. Та й кожен з нас, незалежно від того, збирається він відпочивати на заморських курортах чи ні, має пам’ятати, що не можна ставити свій підпис на документах, не зрозумівши достеменно їх змісту, треба вміти відмовлятися і не соромитися сказати «ні» в ситуації, що здається підозрілою, не забувати про те, що запаморочливі знижки на товар чи послуги — здебільшого просто «безплатний сир» з усіма наслідками, які з того випливають.
