У світовій спільноті виробників авіаційних газотурбінних двигунів запорізьких моторобудівників не потрібно представляти. ВАТ «Мотор Січ» — одне з найбільших у світі та єдине в Україні підприємство з розробки, виробництва, обслуговування і ремонту 55 типів і модифікацій авіадвигунів. Товарний знак ВАТ «Мотор Січ» (сокіл на тлі земної кулі) вже давно став символом конкурентоспроможної продукції — економічної, надійної, екологічно чистої. Всесвітньо відомі фірми Антонова, Іллюшина, Берієва, Туполєва, Яковлєва, Камова та Міля, чеська «Aero vodochody» і китайська NAMC — споживачі продукції ВАТ «Мотор Січ». Близько 60 моделей літаків і гелікоптерів цих фірм із запорізькими двигунами експлуатуються в цивільній та військовій авіації в багатьох країнах світу.
— Ми обслуговуємо авіатехніку 106 держав, — уточнив голова правління — генеральний директор підприємства В’ячеслав Богуслаєв. — Річний оборот майже 300 мільйонів доларів — за рівнем продажу. Наче непогано, але...
Мене дуже непокоїть відсутність внутрішнього ринку. В Україні ми реалізуємо лише 6,6 відсотка своєї продукції. Країна лежить... Ми — на експортній голці. Завтра почнуть «обрізати» експортні поставки і ми «попливли»...
Сьогодні Україна всіма силами прагне до ЄС, а до митного союзу з Росією не увійшла. Через це щороку втрачає від шести до вісьми мільярдів доларів. Нашу країну щороку «кидають» на сім мільярдів доларів! І ніхто за це не відповідає...
Зростання ВВП за минулий рік становило близько трьох відсотків. Додайте сюди ті сім мільярдів — ВВП був би шість відсотків.
Знову когось лякає слово «союз»? Але документ називається «Правила митного регулювання». Підпишіть ці правила. Не буде ПДВ на труби того самого Харцизького заводу, на нашу олію, цукор...
Ми маємо вибрати стратегічного партнера. Давно треба було визначитися, хто з нами... Європа — не партнер. Це — конгломерат держави. Наш стратегічний партнер там, де наш ринок.
— В’ячеславе Олександровичу, а чи не намагалися ви змінити ситуацію, попрацювавши в нашому парламенті, Кабміні?..
— Мені свого часу пропонували відповідальні посади... Але доки управлінців здаватимуть з політичних міркувань на догоду якимсь партіям, блокам чи коаліціям, я ніколи не залишу свій колектив. Та й не тільки я, а кожний, хто звик, проаналізувавши ситуацію, приймати рішення і нести за них відповідальність. Даруйте, але якщо там з управлінців роблять дурнів...
— Звідки тоді в Кабінеті Міністрів або Верховній Раді візьмуться економісти-прагматики з вашим досвідом?
— Ми повторно делегували до нашого парламенту Ярослава Сухого, переміг на минулих виборах до Верховної Ради і наш Олександр Пеклушенко... Я виступав у фракції «Трудова Україна» з конкретними пропозиціями щодо створення внутрішнього ринку, кредитно-фінансової системи. Адже в нас її немає. Так, є, вибачайте, недолуга банківська система. Але це — різні речі!
Нагадаю: ми підписали з ЄС меморандум, в одному з пунктів якого йдеться про заборону розвитку кредитно-фінансової системи в Україні. Звідси й усі наші біди.
Недавно прочитав повідомлення про те, що інфляція в країні становить 1,4 відсотка. Але чому тоді кредитна ставка в комерційному банку — 35 (!) відсотків?
Ми на своєму підприємстві щороку збільшуємо зарплату в середньому на третину, проте наші люди від цього не стають багатшими. Бо й вартість споживчого кошика щорік зростає десь на 20—25 відсотків.
Є таке поняття — кредитування дефіциту. Якщо є дефіцит товару, його кредитують. У нас — навпаки. Один з колишніх віце-прем’єрів з економіки стверджував, що «кредитування за умов інфляції призводить до гіперінфляції». Та навпаки!
Погляньте, скільки нині в Україні недобудованих житлових будинків. Тисячі! Але ж їх будівництво розпочинали, коли в нас у грошовому обігові були купони. Як це так?! В умовах гіперінфляції будували, а сьогодні, коли в нас, як стверджував Ющенко, міцна гривня, практично ніхто не будує житло. Чому? Нема коштів.
Грошей у країні має бути 80 відсотків від ВВП, з урахуванням, звісно, швидкості їх обігу. Ющенко, коли очолював Національний банк, дійшов висновку, що гривня впродовж року повертається до банку дев’ять разів. «Ні, не дев’ять, а лише 2,5 разу», — доводили ми йому. Адже є розрахунки...
В яких банках України можна взяти мільярдні кредити? В нашій країні немає такого банку.
Коли я щомісяця беру для зарплати колективу 15 мільйонів гривень, чотири наші провідні банки «схиляються». Їм нема чим конвертувати ті 3 мільйони доларів, що ми приносимо. Але ж у Запоріжжі працюють й інші великі підприємства. Одне слово, тиждень отримання зарплати перетворюється на тиждень жахів.
Потрібно вводити кредитну масу. Тоді в нас не тільки житло будуватимуть. Не треба боятися емісії.
Валюту наші банки беруть в Ізраїлі під 4 відсотки, а нам «заганяють» під 14. Адже в нас тут немає валютних грошей. Усі вони прийшлі. На Південному Сході можна взяти кредит під 3—5 відсотків. Але чому нам не дають? Немає заставного інструмента. В одному з китайських банків (ми поставляємо до Китаю продукції на 50—60 мільйонів доларів) мені пропонували кредит під 5 відсотків. Але що вони візьмуть у мене як заставу? Будинок? Навіщо він їм? Потрібна гарантія внутрішнього банку. А такого банку в нас немає.
— В’ячеславе Олександровичу, а за рахунок чого все-таки виживає «Мотор Січ»?
— Мабуть, і за рахунок того, що знаємося на економічних законах. Хоча й не завжди могли ці знання реалізувати.
Так, у перехідному періоді дуже важливо було створити фінансово-промислові групи (ФПГ) — необхідну ланку, що дає змогу об’єднати під одне комплексне завдання нехай невеликі, але істотні резерви, і досягти мети. Ми намагалися створити ФПГ «Міжнародний авіадвигун». Я три роки бився, але нічого не вийшло.
І тоді ми пішли шляхом створення спільних виробництв. Слава Богу, Міжурядову угоду з Росією Україна підписала. Ми вже створили з російськими колегами шість спільних виробництв — по кожному літаку та гелікоптеру окремо. Отож з російськими колегами ми сьогодні на авіаринку як єдина команда.
На жаль, ні в Росії, ні в Україні немає серйозного банківського капіталу. Тому ми й пішли шляхом об’єднання виробництв. До того ж виробляти складну техніку разом не тільки дешевше, а й значно швидше. А в нашій галузі ти або рухаєшся дуже швидко, або сходиш з дистанції...
Базовий варіант двигуна Д-436ТІ, призначений для ближньомагістрального пасажирського літака нового покоління Ту-334, який виготовлятимуть і в Росії, і в Україні, поділили між собою «Салют», Уфа та Запоріжжя (ВАТ «Мотор Січ» і ЗМКБ «Прогрес»). Ми, вклавши лише свої гроші, за шість років самі зробили цей двигун і сертифікували його. Не буде перебільшенням сказати, що саме висока ефективність Д-436ТІ — одна із складових, що робить Ту-334 з його техніко-економічними характеристиками конкурентоспроможним на світовому ринку пасажирських перевезень.
АІ-22 для літаків Ту-324 і Як-48 виготовляємо разом з Казанським заводом — 50 на 50. З московським «Салютом» на таких само умовах робимо двигун АІ-222 для літака Як-130. Щоб самому зробити двигун АІ-222, потрібно було б не менше чотирьох років. А ми зробили його за два роки. І це наша принципова політика не лише на російському полі. В нас спільне виробництво з виготовлення двигуна для Ан-140 в Ірані. Працюємо з Алжиром та Індією, ведемо переговори з Китаєм. Це реалії світового сектору авіапослуг. Треба йти туди, де твоя продукція затребувана.
Наприклад, ми сьогодні продаємо в Бразилії пересувні електростанції. У них — закон: усе, що не виробляється в країні, можна купувати за кордоном за умови, якщо 15 відсотків виробу виготовлено в Бразилії. Ми — 85, вони — 15. Це тільки наші деякі політики можуть заперечувати: лише українське. Не буде так. Наукоємні виробництва не можуть бути зосереджені лише в одній країні. Я ніколи з політичних чи патріотичних міркувань не купуватиму комплектувальні вітчизняні поганої якості. Мій кінцевий продукт не візьмуть. Ну, чому не купувати той самий генератор у Франції, якщо він утричі легший від вітчизняного, а ціна та сама?
Сьогодні інші взаємовідносини, багатовекторна інтеграція. І треба вертітися. Отак ми виживаємо. Маркетинг узяли на себе, правильно вибрали стратегію — ідемо на ринки, де є гроші.
Узяли на себе техпереозброєння газової промисловості України — виготовляємо газоперекачувальні установки, які, до речі, продаємо і за кордон.
— А як ви оцінюєте для себе потенціал внутрішнього ринку?
— Вітчизняний ринок у кращому разі може спожити 25—30 відсотків нашої продукції. «Мотор Січ» — дуже велике підприємство. Як я вже казав, ми сьогодні обслуговуємо 106 держав. Звичайно, обсяги наших поставок до тієї чи іншої країни відрізняються. Часом мені дорікають: «Ти — проросійський». Я — прокитайський. Якщо мене там більше люблять. А цього року я проіндійський — індійське замовлення підписав на 80 мільйонів. Я гроші в Україну везу, тут забезпечую людей роботою...
— Чи задовольняє моторобудівників вітчизняне економічне правове поле?
— Що найважливіше для підприємства? Податкова система. На жаль, ми не звільнили від податків зарплату. Мені невигідно її підвищувати. Я підвищую, а в мене 40 відсотків суми забирає держава. Ми кажемо: краще збільшити податок на прибуток. Нехай він буде, припустимо, не 20, а 30 відсотків.
Ми двічі завалили Податковий кодекс. Треба подивитись, як він позначиться на працюючому підприємстві. Проста справа. Не хочуть...
Що ми сьогодні пропонуємо? Законсервувати нині чинну податкову систему. Але при цьому скласти на п’ять років графік зниження податків. Прийняти рішення, що цього року, наприклад, зменшити податковий тягар на 10 відсотків: на 3 відсотки знизити ПДВ, на 2 — податок на прибуток тощо. Наступного року — ще на 5 відсотків.
Уже чую окрик: «І так бракує грошей!..». То введіть кредитну масу. Ми почнемо працювати, платити податки, підвищимо зарплату. Люди розрахуються за комунальні послуги, пожвавлять внутрішній ринок. «Ні, — кажуть, — це буде стрибок інфляції». Замкнене коло. І щоб розірвати його, потрібна політична воля.
Записав Олександр АБЛІЦОВ.
Запоріжжя.
