Радіючи всім серцем нашій незалежності, гадаю, що заважає нашому поступу і розкріпаченню душ стара біда: ми не навчилися поважати себе. Роками нас привчено дивитися на владу знизу вгору, як на щось недосяжне, непідлегле жодній критиці. Нам убивали це в голови протягом століть, і тепер, коли клітка, нарешті, відчинена, ми, замість того щоб відчути себе хазяями власної долі, й досі чекаємо, хто б кинув у наше корито дешевої ковбаси.
Демократія — то влада народу, але якщо народ довго роздумує, що йому робити з тою владою, то одного дня можна прокинутися під звуки гімну сусідньої держави. Наша велика помилка в тому, що, хибно інтерпретуючи поняття гуманізму, ми, на відміну від деяких країн колишнього соцтабору, не відсторонили від влади отих, ще ленінської закваски, «кухарок».
Чого ж тоді дивуватися, що наша влада згадує про наше існування лише під час чергових виборів та референдумів, коли ми, ощасливлені виплатою заборгованих пенсій та обіцянками видати постійно затримувану зарплату, йдемо голосувати?..
У нинішньому законодавстві вже з’явилися такі важелі, за допомогою яких можна впливати на нашу владу. Бо ефективність демократичної форми правління полягає навіть не в тому, щоб вибрати до владних структур кращих з найкращих, а в тому, щоб потім ефективно впливати на своїх обранців на всіх рівнях.
Але для цього треба врешті-решт узятися за ті важелі. І не треба бути такими наївними, щоб насправді повірити в те, ніби влада зможе сама себе поскромнити. Коли ми справді хочемо реальних змін на краще у власній хаті, маємо перестати озиратися навсібіч у пошуках новітніх благодійників, а самі, засукавши нарешті рукави, взятися до тих авгієвих стаєнь, які лишила нам імперія, і тих, котрі й ми встигли нагородити, перебуваючи в ейфорії від справді святої незалежності. Тож до праці й охорони нашої Волі має пробудитися кожен сущий на нашій землі! То стане найкращим дарунком Україні і нашим нащадкам.
Міжводне
Чорноморського району,
