Принцип економії репресії

1 вересня минає рік від дня набуття чинності новим Кримінальним кодексом України, який Верховна Рада України ухвалила 5 квітня 2001 року. Прийняттю першого Кримінального кодексу незалежної України передувала напружена багаторічна робота парламентаріїв, учених і практиків, що розпочалася ще 1992 року.

Новий КК України вже отримав позитивну оцінку наукових і практичних працівників і в Україні, і за її межами.

Річний термін застосування нового КК України засвідчив, що він вигідно відрізняється від попереднього і за структурою, і за змістом. У ньому міститься 447 статей. Складається він із Загальної та Особливої частин.

На першому місці в системі Особливої частини КК — розділ 1 «Злочини проти основ національної безпеки». Прийняттю такого рішення передувала досить напружена дискусія. Деякі вчені, народні депутати України, практики висловлювалися проти розміщення цього розділу на першому місці в системі Особливої частини КК, пропонуючи перемістити його до блоку розділів, що охороняють державу. Проте розробники проекту виявили неабияку принциповість у питанні про місце цього розділу. Призначення його більш значуще, аніж просто захист інтересів держави. Йдеться про захист інтересів України як певної соціальної спільноти людей, які мешкають на одній території і зацікавлені у своєму суверенітеті, збереженні форми державного правління, цілісності та недоторканності держави. Зазначені цінності є складовими частинами поняття «основи національної безпеки України». Їх проголошено в статтях 1 і 2 Конституції України. Крім того, слід зазначити, що тільки в суспільстві, де гарантовані стабільність, державний порядок і безпека, громадська злагода, можливе реальне забезпечення особистих, фізичних і духовних прав людини та громадянина.

Кримінальний кодекс України базується на певних вихідних положеннях Конституції України, які мають визначальне значення для розвитку кримінального законодавства.

Це передусім положення Конституції України про визнання та дію в Україні принципу верховенства права, а також про необхідність відповідності законів України Конституції. Згідно з частиною 1 статті 3 Конституції України людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому Кримінальний кодекс України передбачає широке коло злочинів проти цих благ, а також досить суворі міри відповідальності за них (аж до довічного позбавлення волі).

Відповідно до ст. 75 Конституції лише Верховна Рада України є законодавчим органом в Україні, і тільки вона відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції уповноважена в законах визначати дії, що їх визнано злочинами, і відповідальність за них. Беручи за основу ці конституційні приписи, ч. 1 ст. 3 КК установлює, що кримінальне законодавство України становить лише Кримінальний кодекс, прийнятий Верховною Радою України.

Окремими статтями КК установлено відповідальність за порушення проголошених Конституцією прав людини і громадянина, зокрема: права людини на життя (ст. 27 Конституції), права на повагу гідності, свободу від катування, жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження або покарання (ст. 28 Конституції), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції) тощо. Порушення всіх цих та інших прав людини, проголошених Конституцією, визнається злочинним (відповідно вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, катування тощо) і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Декриміналізація, тобто виключення із числа злочинних таких діянь, що не становлять небезпеки для суспільства, іншими словами, які не завдають і не здатні завдати істотної шкоди економічним, політичним, соціальним або іншим інтересам особистості, суспільства і держави.

В Особливій частині декриміналізовано понад 30 складів злочинів, бо діяння, передбачені ними, в умовах нових суспільних відносин втратили небезпеку або не потребують заходів кримінально-правового впливу для боротьби з ними, або є спеціальними діяннями стосовно більш загальних, відповідальність за які передбачена статтями КК 2001 року. Це «Злочинно-недбале використання або зберігання сільськогосподарської техніки» (ст. 147-2), «Злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур» (ст. 147-3), «Виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними» (ст. 149), «Спекуляція» (ст. 154), «Отримання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов’язаних з обслуговуванням населення» (ст. 155-2), «Порушення правил торгівлі» (ст. 155-3), «Штучне підвищення і підтримування високих цін на товари народного вжитку та послуги населенню» (ст. 155-5), «Незаконна торговельна діяльність» (ст. 155-6), «Порушення встановленого порядку промислової переробки або знищення конфіскованих спирту, алкогольних напоїв або тютюнових виробів» (ст. 155-9) та інші.

За деякі злочини, за які особи раніше підлягали відповідальності з 14 років, тепер вік кримінальної відповідальності встановлено з 16 років. Ідеться про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, убивство через необережність, а також умисне легке тілесне ушкодження, що спричинює короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності. Нарешті, декриміналізовано  дії членів сім’ї і близьких родичів особи, котра скоїла злочин, стосовно заздалегідь необіцяного приховування злочину, скоєного членом сім’ї або близьким родичем.

Декриміналізація значної кількості діянь, які КК 1960 року визнавав злочинними, дала змогу на практиці забезпечити реалізацію принципу економії кримінальної репресії.

Вихідним положенням нового КК є також забезпечення наступності положень, що витримали апробацію часом і відповідають цивілізованим нормам кримінального права. Тож у ньому збережено положення про підстави кримінальної відповідальності, межі дії кримінального закону, форми вини, відповідальності за незакінчений злочин тощо. Як такий, що витримав апробацію часом і показав свою ефективність, збережено і підхід до систематизації статей в Особливій частині КК України за родовим об’єктом зазіхання. Збережено й багато інших складів злочинів, котрі, як показала практика, досить вдало були сформульовані в КК 1960 року.

Передбачено сувору відповідальність за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів з наданням можливості застосування до осіб, які скоїли злочини середньої тяжкості та невеликої тяжкості, покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, і навіть звільнення від кримінальної відповідальності.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на те, що вперше в історії кримінального законодавства України проведено чітку класифікацію злочинів: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Ця класифікація не є самоціллю, вона проходить червоною ниткою через увесь зміст Загальної частини КК, тобто залежно від віднесення злочину до тієї чи тієї категорії визначаються кримінально-правові наслідки його скоєння.

Практика показує, що реалізація цих положень дає змогу сконцентрувати основні сили та засоби у боротьбі зі злочинністю на притягнення до кримінальної відповідальності осіб, котрі скоїли особливо тяжкі та тяжкі злочини, а також на попередження та запобігання цих злочинів. Крім того, призначення особам, які скоїли злочини невеликої і середньої тяжкості, покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також звільнення таких осіб, за наявності певних підстав, від кримінальної відповідальності дає можливість значно зменшити негативні наслідки криміналізації.

Новий КК забезпечує відповідність положень кримінального законодавства умовам переходу економіки від планово-адміністративної до ринкової. Так, розділ VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності» Особливої частини КК передбачає кілька груп зазіхань. Перша група — це зазіхання у сфері підприємницької діяльності: «Фіктивне підприємництво» (ст. 205), «Протидія законній господарській діяльності» (ст. 206), «Фіктивне банкрутство» (ст. 218) та інші. Другу групу становлять злочини у сфері фінансової діяльності: «Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті» (ст. 207), «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» (ст. 208), «Порушення законодавства про бюджетну систему України» (ст. 210) та ін. Третя група — це зазіхання на інтереси споживачів товарів і послуг: «Обдурювання покупців і замовників» (ст. 225), «Фальсифікація засобів вимірювання» (ст. 226), «Випуск або реалізація недоброякісної продукції» (ст. 227) та ін.

Практичне застосування розділу VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності» Особливої частини нового КК показало, що передбачені в ньому кримінально-правові норми — це дійові правові засоби боротьби з найнебезпечнішими зазіханнями на економічні відносини в Україні. Зокрема, введення до КК ст. 209 «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, добутих злочинним шляхом» дало змогу організувати боротьбу з цим видом злочинів. Сьогодні в структурі Головного управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України діє спеціальний підрозділ боротьби з легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, добутого злочинним шляхом, за ст. 209 притягнуто до кримінальної відповідальності значну кількість осіб.

Кодекс містить комплекс норм, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю

Новий КК містить комплекс правових норм, спрямованих на забезпечення правової бази для боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Так, у ст. 28 Загальної частини визначено поняття скоєння злочину організованою групою та скоєння злочину злочинною організацією.

Ознаками організованої злочинної групи в КК названо: 1) наявність трьох або більше учасників; 2) їх попередня організація для скоєння злочинів; 3) стійкість злочинного об’єднання; 4) наявність єдиного плану діяльності групи, відомого всім її учасникам; 5) розподіл функцій учасників групи.

Злочинна організація порівняно з організованою злочинною групою характеризується більш високим ступенем стійкості. Злочин визнано скоєним злочинною організацією, якщо його скоєно стійким ієрархічним об’єднанням з трьох та більше осіб. Потрібно також, щоб члени злочинної організації або її структурні частини були об’єднані для скоєння не будь-яких, а тільки тяжких або особливо тяжких злочинів. У цьому разі учасники організації можуть або безпосередньо скоювати такі злочини, або здійснювати керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечувати функціонування самої злочинної організації чи інших злочинних груп.

Розширено й поняття організатора злочину. В КК 1960 року під організатором розумілася лише особа, котра організувала скоєння злочину або керувала його скоєнням. У ч. 3 ст. 27 нового КК організаторами також визнано: 1) особу, яка створила організовану групу або злочинну організацію чи керувала нею; 2) особу, яка забезпечувала фінансування або організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Слід відзначити і ст. 30 КК, в якій визначено межі кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи або злочинної організації. Встановлено, що організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, скоєні організованою групою або злочинною організацією, якщо вони були охоплені його наміром. Інші учасники організованої групи або злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, в підготовці або скоєнні яких вони брали участь.

У спеціальній нормі Особливої частини — статті 255 — передбачена відповідальність за створення злочинної організації. Складом цього злочину охоплено цілу низку злочинних дій. До них належать передусім створення злочинної організації з метою скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, участь у ній або у скоюваних нею злочинах. Крім того, злочинними визнано організації, керівництво або сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розробки планів та умов спільного скоєння злочину, матеріального забезпечення чи координації їх діяльності. За такі діяння встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на термін від п’яти до дванадцяти років.

Ця норма вже застосовується на практиці. За період від дня набрання кодексом чинності в Україні порушено низку кримінальних справ за цією статтею.

Як самостійний злочин у ст. 256 КК передбачено сприяння учасникам злочинних організацій і приховування їх злочинної діяльності.

Важливим інструментом у боротьбі з організованою злочинністю є використання можливостей кримінально-правового компромісу. Так, у ч. 2 ст. 255 КК передбачено звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації за умови, що він добровільно повідомив про таку організацію й активно сприяв її викриттю. Ця норма не поширюється тільки на організатора і керівника злочинної організації.

Річний термін застосування Кримінального кодексу України водночас виявив і певні проблеми. Так, неузгодження низки його положень з Кодексом про адміністративні правопорушення України призвело до збігу деяких диспозицій статей у цих нормативно-правових актах. Оскільки КК відмовився від адміністративної преюдиції, то основним правовим інструментом відмежування адміністративного правопорушення від відповідного злочину стали положення ч. 2 ст. 11 КК про малозначущість діяння. У деяких випадках практика виявила невиправдану конкуренцію кримінально-правових норм. З’ясувалося також, що в санкціях норм, що встановлюють відповідальність за злочини невеликої і середньої тяжкості, недостатньо передбачені нові види покарань — громадські роботи та арешт. На практиці відчутні труднощі під час застосування ст. 9 КК про врахування вироку суду іноземної держави, оскільки в Кримінально-процесуальному кодексі України не передбачено механізм реалізації цієї норми. Досвід свідчить, що не треба все-таки поспішати із внесенням змін і доповнень до нового КК. Поки що до нього внесено дві зміни (посилено санкції статей про хуліганство і свідомо невірне повідомлення про загрозу безпеці громадян) та одне доповнення (встановлено кримінальну відповідальність за порушення законодавства, яке регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання або сировини для їх виробництва). Треба здійснити моніторинг практики застосування нового Кримінального кодексу; зібрати й узагальнити пропозиції вчених і практиків стосовно можливих змін у КК та на основі розроблених положень у недалекому майбутньому підготувати пропозиції про системне внесення доповнень і змін до нього.