Львівські студенти-журналісти — автори сторінки «Сім поглядів з надією», що вийшла 5.05.02, дали відповіді на пекучі життєві запитання. У тому числі — й на вічне «Хто ми?». Мені далеко за 20 і навіть за 60. Але я також маю що сказати з цього приводу.
Якщо духовність полягає у тому, що Софія Ротару досі співає «Червону руту», то цього замало. До речі, деколи по радіо можна чути й пісню про дівчину, яка в садочку жде вівчара. Але ж овець звели, вівчарі роз’їхались на схід і захід, а дівчата — в Італію, Грецію, Туреччину, де заробляють на хліб, підтираючи чужі брудні зади або ще гірше. Тож чоловіки й жінки ідуть світ за очі, тоді як їхні старі батьки помирають голодні. Заробітчани — переважно молодь із західних областей країни. І львівські студенти мали б це бачити.
Відспівали і про водограй, бо змиває він карпатські крутосхили, а зсуви руйнують будівлі.
Телеефір засмічений так, що соромно дивитися на екран. Та хтось від цього має зиск.
... Лише Ліна Костенко знайшла в собі мужність відмовитися від ордена, що їх нині сиплять мішками.
У загнилій державі були колгоспні ринки, де селяни продавали вирощене в господарстві. Тепер там торгують доктори наук, професори, архітектори, інженери, конструктори, педагоги... У КСП в селі, яке добре знаю, ще не так давно було 10 тис. свиней, 2 тис. корів, парк техніки, майстерні, водогін, допоміжні цехи й служби. Тепер землю розпаювали, скотину загубили, ферми розвалили, техніку розікрали. А пайовики працюють на орендаря...
Колись Анатоль Франс у «Судженнях абата Ж.Куаньяра» писав, що умови життя людей залежать від землі, промислових ремесел і багатств, накопичених у державі. Стан промисловості і торгівлі залежить від державного управління. Тому наші економічні труднощі — від того, що все кинуто напризволяще. Держава не примножує добробут, а розпродує його залишки. Звідси криза, безробіття, невилазні злидні. Звідси занепад і вульгарність культури і мистецтва (бо кожен заробляє, як може). Живемо не в дружбі, а в ненависті одне до одного. Бо, як зазначав Жан-Жак Руссо, тільки дурний устрій суспільства робить людину злою.
Один з авторів (І. Яцина) у своєму погляді згадав голодомор 1933 р. А те, що нас друге десятиріччя морять голодом і що населення в країні щорічно зменшується, молодий журналіст не помітив.
Якщо маємо давню культуру, то чого принижуємося перед Заходом? Дійшло до того, що просимо прийняти нас туди, де ми є з давніх-давен, — в Європу! Плазуємо, випрошуючи подачки. Та Україну мали б умовляти, запрошуючи!
Дніпродзержинськ
