ІІІ. Через терни до свободи

Так звана мала судова реформа запобігла правовому колапсу, привівши у відповідність до Конституції України законодавство, що регулює діяльність правоохоронних органів і судів, захищає основні права людини, в тому числі право на справедливу процедуру під час арешту чи обшуку житла, забезпечення права на апеляційний і касаційний розгляд скарг громадян. Водночас ця реформа загострила безліч недоліків судової влади, що яскраво свідчило: зроблено лише перший крок і потрібно рухатися далі.

Cеред безумовних досягнень парламенту третього скликання справедливо можна вважати ухвалення 7 лютого 2002 року 313 голосами Закону «Про судоустрій України», що набрав чинності з 1 червня. І його автори, і експерти не називають цей закон бездоганним, але він безперечно став значним кроком уперед у побудові правової держави і в наближенні до європейських стандартів.

Закон визначив закладені у Конституції засади судової влади і діяльності в Україні. Відтепер є чотири ланки судової влади: місцеві суди (районні, міські, міжрайонні); апеляційні суди в кожній області і Апеляційний суд України; Касаційний суд України, який розглядатиме справи за касаційними скаргами учасників судового процесу та касаційними поданнями прокурорів. Закон про судоустрій передбачив діяльність в Україні спеціалізованих судів загальної юрисдикції: господарського і адміністративного. Господарські суди розглядають справи, які виникають у господарських відносинах, зокрема, між підприємцями під час порушення договірних зобов’язань, заподіяння шкоди під час виконання договірних зобов’язань, справи щодо банкрутства підприємств за заявами кредиторів тощо. Адміністративні суди — справи, пов’язані з адміністративно-правовими відносинами, тобто між громадянином, з одного боку, й органами державної влади, місцевого самоврядування чи їхніми посадовцями — з другого.

Вершиною будівлі судової влади є Верховний Суд України, який є найвищою інстанцією і у цивільних та кримінальних справах, і в господарських та адміністративних. Згідно з Законом «Про судоустрій України» діють чотири палати Верховного Суду — у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах, які складаються з 12 суддів. За фінансування судів тепер відповідатиме Державна судова адміністрація, у кожного суду буде свій рахунок, йому буде дозволено брати приміщення в оренду. Судова адміністрація звітуватиме перед Радою суддів, а раз на три роки — на з’їзді суддів України. Апеляційний суд розглядатиме апеляції у справах першої інстанції, які розглянули апеляційні, колишні обласні суди. Це справи за тяжкими кримінальними злочинами. Касаційний суд розглядатиме касації за цивільними і кримінальними справами, тобто виконуватиме певні функції, які досі були в компетенції Верховного Суду.

Створення судів присяжних передбачено в судах першої інстанції, тобто в місцевих судах. Такий суд, до якого ввійдуть професійний суддя-головуючий і 9—12 народних засідателів, розглядатиме цивільні й кримінальні справи, де дуже важлива моральна оцінка дій сторін, наприклад, при розлученнях, позбавленні батьківських прав. Суд присяжних має бути створено і при апеляційних судах, але він розглядатиме лише тяжкі кримінальні злочини у першій інстанції. При цьому такий суд може бути сформовано лише за клопотанням самого підсудного. Присяжні встановлюватимуть винність чи невинність підсудного, а призначатиме покарання суддя. Присяжні та народні засідателі на час виконання ними обов’язків у суді матимуть ті самі гарантії незалежності та недоторканності, що і судді. Народним засідателям і присяжним за час їх роботи в суді виплачуватиметься винагорода (у розмірі їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше посадового окладу судді відповідного суду), їм відшкодовуватимуть витрати на проїзд і наймання житла, виплачуватимуть добові.

На створення Апеляційного і Касаційного судів України Закон «Про судоустрій» відвів шість місяців. Це покликано розвантажити суди від величезної кількості справ, які по багато місяців очікують свого розгляду в різних судових інстанціях. Систему державної судової адміністрації має бути створено до 1 січня 2003 року. Вона складатиметься з територіальних управлінь і центрального органу — Державної судової адміністрації України, яка відповідатиме за організаційне і матеріально-технічне забезпечення інститутів судової влади.

На побудову системи адміністративних судів відведено три роки. Після створення Вищого адміністративного суду в 2003 році планується створити сім апеляційних адміністративних судів, а мережу місцевих адміністративних судів — у 2004 році. Адміністративні суди розглядатимуть щорічно орієнтовно не менш як 150 тисяч справ, що зменшить навантаження на інші суди. Саме становлення системи адміністративних судів створить реальну можливість пересічним громадянам протистояти чиновницькій сваволі.

Втім, чимало юристів та правників вбачають у розпочатій судовій реформі багато негативних сторін. «Такого безладдя, як тепер, у судах ніколи не було, — вважає Перший заступник Голови Верховної Ради України Геннадій Васильєв («Голос України», 23 липня 2002). —Проведенням так званої малої судової реформи ми завдали відчутної шкоди передусім нашим громадянам, становищу в суспільстві. Суддям надано колосальні повноваження. Крім того, за Конституцією вони незалежні. Рівень відповідальності суддів тепер просто не адекватний тому обсягу повноважень, які вони отримали. А незалежність суддів не повинна бути за жодних умов їх незалежністю від закону».

Багато суперечок триває досі й довколо конституційної норми про обрання суддів безстроково. Чи не було це помилковим рішенням? «Принаймні така можливість мала б урівноважуватися чітким порядком їх призначення Верховною Радою України та відповідними процедурами дострокового припинення їхніх повноважень, —переконаний Г. Васильєв (там само — Авт.). — Внаслідок законодавчої неповноти врегулювання цих питань на посадах суддів подекуди опиняються недостатньо кваліфіковані люди, які за своїми професійними та особистими якостями не мали б займати такі відповідальні посади. А через помилкові й поспішні рішення страждають люди. Їхні права і свободи недостатньо захищені нашими судами». Як приклад Перший заступник глави парламенту наводить такий факт: у своєму виборчому окрузі на Донеччині один громадянин убив двох чоловік, а суддя навіть не знайшов приводу для його арешту. А таких прикладів дуже багато.

З другого боку, інші юристи вказують на те, що судова реформа свідомо гальмується з політичних міркувань. «Очевидно, не всі в Україні зацікавлені в існуванні незалежних судів, прозорому правосудді, чіткому дотриманні законності незалежно від посади. У тому, щоб усім нести відповідальність перед судом за скоєний злочин, щоб не було політичних замовлень», — вважає голова парламентського Комітету з питань правової політики Василь Онопенко.

Ще одним вагомим кроком до розбудови правової держави стало набрання чинності з 1 вересня 2001 року новим Кримінальним кодексом, схваленим парламентом у квітні. Досі вітчизняне слідство і судочинство керувалося старим документом, народженим іще в сталінсько-хрущовські часи. Саме прийняття нового Кримінального кодексу було одним із зобов’язань України перед Радою Європи. Цей кодекс остаточно закріпив таке юридичне поняття, як презумпція невинності, запровадив нові види покарань: громадські роботи, службове обмеження, обмеження свободи. А головне, Україна остаточно відмовилася від найвищої міри покарання — смертної кари, встановивши найсуворішим покаранням для злочинців довічне ув’язнення.

Новий кодекс визначив новий порядок арешту (за рішенням суду, а не лише за санкцією прокурора). А такий вид покарання, як конфіскація майна, застосовуватиметься лише у виняткових випадках за тяжких і особливо тяжких злочинів. З моменту набрання чинності новим Кримінальним кодексом рішення про закриття кримінальних справ також належить лише суду, а не слідчому чи прокурору.

Новий Кримінальний кодекс став значним кроком уперед і з точки зору кваліфікації злочинів — на тяжкі, середньої тяжкості, особливо тяжкі. «Це не лише нові обставини, які визначають злочинну діяльність, це не тільки дієвіший порядок звільнення від кримінальної відповідальності, скажімо, у разі хвороби. Це і розширення видів покарання: громадські роботи, арешт на 1—6 місяців, обмеження волі», — зазначав Голова Верховного Суду України Віталій Бойко в інтерв’ю журналу «ПІК» у № за 1—7 травня 2001 року.

Серед новацій — у кодексі визначено відповідальність за злочини проти волі виборців і порушення закону про вибори. І вперше в юридичній практиці України чоловіки, нарівні з жінками, можуть бути визнані жертвами насилля. Передбачено й покарання за службові злочини, торгівлю людьми, екологічні злочини, відмивання брудних грошей.

До речі, в один день із новим кримінальним кодексом та законом про судоустрій законодавці прийняли ще один резонансний закон: поправки до Кодексу про адміністративні правопорушення, якими працівників ДАІ позбавили права стягувати штрафи з водіїв-порушників просто на місці, забирати водійське посвідчення чи номерні знаки. Розглядати справи про порушення правил вуличного руху доручено районним чи міським судам. А штрафи, якщо їх призначить суддя, необхідно сплачувати протягом 15 днів після винесення судового рішення через будь-який банк.

Однак і після схвалення нового закону про судоустрій, який законодавчо закріпив реформування вітчизняної судової системи, багато питань залишилися відкритими і потребують подальшого законодавчого врегулювання. Скажімо, питання про взаємовідносини судової влади і Міністерства юстиції.

Аби забезпечити ефективне для діяльності судів правове поле, необхідно передусім прийняти новий закон «Про статус суддів», який замінить чинний, ухвалений у 1992 році. Цей документ має докладно розтлумачити, розширивши положення Конституції, статус і повноваження суддів, порядок формування суддівського корпусу, процедуру обіймання і звільнення їх із посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності, права і обов’язки, захист професійних інтересів тощо. Окрім того необхідно ухвалити нові процесуальні кодекси — Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний, Господарський процесуальний та Адміністративний процесуальний кодекси. Скажімо, на сьогодні діє Кримінально-процесуальний кодекс, якому вже понад 40 років. Багато його норм об’єктивно застаріли і не відповідають нинішнім суспільним відносинам.

Приведення законодавства про судоустрій у відповідність до вимог Основного Закону ще не завершує судову реформу. І справа не лише в судах присяжних, передбачених Конституцією, але так і не створених. Якщо додати до цього низьке матеріально-технічне забезпечення судів, вірогідність скорочення виконавчою владою бюджетних асигнувань на судову владу та низький заробіток суддів, то казати про ефективне правосуддя важко. І найважливіше: суди в Україні й надалі позбавлені гарантій своєї незалежності.

«Я б не сказав, що судова реформа свідомо гальмується, — вважає перший заступник Голови Верховного Суду України Володимир Стефанюк («Бізнес», 8 квітня 2002). — Їй просто не виділяється достатньо уваги, влада реагує якось в’яло, апатично. Нема грошей — і все, нема приміщень — і все». Яскрава ілюстрація до державних пріоритетів: якщо, скажімо, видатки на утримання всієї судової України плюс витрати на судову реформу в Бюджеті-2002 в три з гаком рази менше, ніж лише на одних податківців.

Виступаючи на першому з’їзді Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації (ВНСА) 18 травня 2002 року, перший заступник державного секретаря Міністерства юстиції України Олександр Пасенюк зазначив, що, за мінімальними підрахунками, для створення трьох нових структур — апеляційних і касаційних судів, а також державної судової адміністрації — необхідно мінімум 76 млн. грн. Разом із тим, за його словами, Державне казначейство в поточному році профінансувало судову гілку влади лише на суму, потрібну для виплати 50 відсотків заробітної плати. «Проведення судової реформи за рахунок коштів, передбачених на поточні витрати судової гілки влади, не можна допустити, — наголосив О. Пасенюк. — Тому Міністерству фінансів і Кабінету Міністрів необхідно терміново вишукувати додаткові джерела коштів на проведення судової реформи». Водночас Мін`юст побачив у новому законі про судоустрій низку суперечностей із Конституцією, у зв’язку з чим уже подано відповідні подання до Конституційного Суду України. Виступаючи на цьому ж з’їзді, перший заступник Голови Верховного Суду України Володимир Стефанюк відзначив, що паралельно з проведенням судової реформи нині є наміри «повернутися до старої авторитарної судової системи». Зокрема, незважаючи на те, що в Конституції ліквідовано повноваження прокуратури за загальним наглядом за судочинством, Верховна Рада навесні 2002 року прийняла зміни до закону про господарські суди, якими частково відновила наглядову функцію прокуратури. На думку В. Стефанюка, це може стати способом контролю за веденням суперечливих справ у господарських судах. Окрім того, у квітні 2002 року Міністерство юстиції подало до Кабінету Міністрів законопроект, згідно з яким передбачається створити державний судовий департамент при Мін`юсті, тобто державний орган, до функцій якого належатиме організація діяльності судів.

Поки що Україна в реалізації судово-правової реформи опинилася на роздоріжжі. Продовжувати розпочатий шлях чи звернути на інший? Нині Кабінет Міністрів пропонує знову відкласти реалізацію положень нового Закону «Про судоустрій» ще на півроку через відсутність коштів. Але якщо розпочату судову реформу знову буде відкладено «у глибоку шухляду», про епітети «демократична» та «правова» щодо нашої держави можна забути. Адже рівень демократії у державі визначається місцем у ній суду.