До села Висоцьк Дубровицького району — шлях неблизький, воно лише за десяток кілометрів від україно-білоруського кордону. Але ловлю себе на думці, що за спогляданням чудових поліських пейзажів, які так і просяться на полотно, за свіжістю омитих теплим літнім дощем лісових краєвидів, різнобарв’ям стиглих лук, якими поважно походжають бузьки — улюблені в цих місцях птахи, час пролетів напрочуд швидко.

Ось він, овіяний легендами, оспіваний постами, не забутий істориками та фольклористами Висоцьк —потонув у зелені вікових лип, кленів, квітчався невибагливими, але зворушливими півоніями, ромашками, півниками. Село видно здалеку, бо розкинулося на високому лівому березі Горині. Звідси, певно, й назва — Висоцьк. За своє більш ніж тисячолітнє існування його називали Височко, Вишгород. Чепурненькі біленькі хатки чергуються зі складеними з товстих тесаних колод —такі побачиш у Білорусі. Ось воно, поєднання двох культур — української та білоруської, бо ж Висоцьк до 1940 року був центром однойменної волості Білоруської РСР. Це позначилось на традиціях, мові, звичаях...

Біля ошатної приватної крамнички гурт молодиць. Саме йдуть з ферми, прикупили дещо з товару і діляться сільськими новинами у короткі хвилини перепочинку, бо зараз майнуть хто на город, хто на сінокіс, хто до лісу — достигли чорниці.

— Скажіть, будь ласка, чи застану на роботі сільського голову, чи прийме? — закидаю жінкам пробний камінець, з досвіду знаючи, що ті дадуть повну характеристику владі. У відповідь почула, що, сільський голова — не бюрократ, вислухає людину і в сільраді, і вдома, і навіть посеред вулиці. І господар він не лише у себе на обійсті, а й у селі.

— Бачите, які в нас вулиці чистенькі, як упорядковане святе в селі місце — братське кладовище загиблих на війні. А які магазини та кафешки затишні! Не скрізь у райцентрі такі побачите. А чи в кожному селі є такий прекрасний дендропарк, як біля нашого лісгоспу? Тож коли вибори були, громада довірила Григорію Яцуті вже на п’яте скликання посаду сільського голови.

Незмінний голова

— Це жінки перебільшують, — скромно відмахнувся від переданих шанобливих слів на його адресу висоцький сільський голова Григорій Яцута. — Звичайно, докладаємо зусиль, щоб наші села — а до сільської ради входять ще й Вербівка, Хилін — були затишними для людей. Для цього, звичайно, потрібні кошти і підтримка керівників підприємств, розташованих на території сільради. Директори Висоцького держлісгоспу Григорій Сокол, приватного сільгосппідприємства «Злагода» Микола Новик та інші керівники не відмовляють у допомозі. Бо не для себе стараємось, а для людей — їхніх таки працівників.

До слова, днями СПП «Злагода» порадувало мешканців вулиць Б. Хмельницького, Поліської новим водогоном.

Щодо коштів, то як і скрізь, їх бракує, хоча й намагається сільська рада заробляти гроші за рахунок різних місцевих податків та зборів. Але база для цього дуже вузька, тому що село розташоване в Чорнобильській зоні, де є багато пільг щодо сплати податків.

Досі головним болем була заробітна плата культпрацівникам, які працювали на половину, а то й на чверть ставки. Годі було за такої копійчаної оплати вимагати від них якоїсь роботи. У сільського голови визріла ідея: а що як здавати зайві клубні площі в оренду і за рахунок цього доплачувати культпрацівникам? Тепер культурне життя у селі вирує: хоч як би не втомились люди, не пропускають репетицій хору, де художнім керівником Любов Полховська. Почули б ви солістку Анастасію Щур, чудові голоси Олени Вабіщевич, Тамари Турович, Валентини Савончук... Воістину багата на таланти поліська земля. Чудові вишиванки виходять з рук Ніни Главацької, картини — художників Василя Деревенка, Віктора Махна. Достеменно знає усі місцеві традиції та обряди Дарія Шагун...

Сільський голова, зазначивши, що у них дуже рідко бувають столичні та обласні журналісти (зате сюди приїздили за досвідом голови районних рад з усієї області), не хизувався перед диктофоном, а говорив про наболіле.

Хвилює голову демографічна ситуація. Цього року померло більш як тридцять осіб, народилося лише тринадцять немовлят, та й ті переважно у Вербівці. До слова, донедавна в цьому невеличкому селі молодь не затримувалась, але в останні роки ситуація змінилась: молодята будуються, господарюють на землі, народжують і виховують малюків. І все-таки дітей мало: у Висоцьку школа, розрахована на 700 місць, має близько 400 учнів, у Вербівці й наполовину не заповнена — лише 40 школярів...

Село старішає. Відтак запровадили у сільраді посаду соціального координатора, щоб він опікувався проблемами літніх самотніх людей, інвалідів, малозабезпечених сімей. Цьогоріч немічним стареньким за домовленістю з районним центром зайнятості безробітні в рамках громадських робіт привезли дрова, обробили городи, відремонтували оселі.

Серед найголовніших проблем — безробіття. Діючі в селі держлісгосп, сільгосппідприємство, дільнична лікарня, торфодільниця «Вербівська», мале деревообробне підприємство «Пролісок» не можуть дати усім роботу: колективи сформовані, вакансії з`являються рідко. А тому молодь виїздить на навчання, на сезонні заробітки в інші регіони. І не завжди повертається. Звісно, риба шукає, де глибше, молодь — де краще... Тож Григорій Яцута всіляко сприяє створенню нових робочих місць. Відкрився на селі магазинчик — добре, ще кілька молодих дівчат працевлаштують, та й людям не потрібно буде їхати за покупками в Дубровицю. Загалом у Висоцьку дуже розвинена приватна торгівля — цим займаються п’ятнадцять підприємців, торік обсяг товарообороту становив 1,1 мільйона гривень — по 262 гривні на одного жителя.

Свого часу розпався сільський кооператив з надання побутових послуг. Та як без них? Григорій Яцута створив при сільраді комунальне побутове підприємство, де можна відремонтувати взуття, скористатись послугами перукаря, швачки, зробити заявку на ремонт побутової техніки. Поки що це своєрідний експеримент. Якщо він економічно виправдається, спектр побутових послуг розширюватимуть...

У Висоцьку люди живуть із землі, з особистого підсобного господарства. Сам Григорій Яцута має город, тримає живність, навіть корову, хоча й каже, що дуже важко поєднувати все це з ненормованим робочим днем на посаді сільського голови. Корову, теличку, бичка має у своєму особистому господарстві і секретар сільради Раїса Гловацька.

— Інакше було б дуже сутужно виживати, — зізнається жінка. — Інші теж господарюють — на території сільради в особистих господарствах нараховують 670 корів. Теличок, бичків тримають, бо в нашій місцевості багато заплавних лук. З цього й мають копійку.

Потерпають селяни від того, що в області відсутня єдина структура яка б цивілізовано й чесно займалась заготівлею лишків сільгосппродукції з особистих підсобних господарств. Тож їх часто ошукують заїжджі приватні заготівельники, скуповуючи худобу, молоко за безцінь. Людям нікуди дівати вирощене — вони погоджуються й на такі невигідні для себе умови, бо до обласного центру більше півтори сотні кілометрів і самим комерції не подужати.

Більше в селі з’явилось гривастих: якщо у 1991 році був лише один «приватний» кінь, то нині — понад 170. Це й зрозуміло — без них землі не обробиш.

На жаль, не минуло Висоцька й чорнобильське лихо. Воно підступне — люди частіше хворіють. Тим часом держава заборгувала «чорнобильцям» Дубровицького району 8,2 мільйона гривень.

З історії слів не викинеш

У Висоцьку достеменно знають історію свого села, яке через три роки святкуватиме своє тисячоліття. На східній околиці Висоцька свого часу було знайдено давньоруське городище ІX—XІІІ ст.ст., римські монети, жіночі прикраси, гривні.

— Наше село пов’язане з іменем Богдана Хмельницького та його родиною. У 1663 році гетьман Правобережної України Павло Тетеря-Моржковський, який був одружений з донькою Хмельницького Оленою, проживав у Висоцьку, — розповідає сільський голова. — Тут свого часу мешкав автор славнозвісної слов’янської граматики Мелетій Смотрицький.

Детальніше про минуле Висоцька можна дізнатись, завітавши у Музей історії села, де зібрано предмети старовинного побуту поліщуків, матеріали різних часів. Якщо в деяких подібних музеях замовчують історію радянської доби, то тут чимало документів саме про неї, бо з історії, як і з пісні, слів не викинеш...

Почула зворушливу розповідь про те, як трагічно склалася доля мешканки Висоцька, першого депутата Верховної Ради УРСР від Рівненщини Килини Хомич. Коли почалася війна, їй пропонували виїхати з села, але жінка відмовилася. Килину та її маленьку дитину замордували її таки родичі, які не вітали радянської влади...

Один із стендів присвячений першому голові висоцького колгоспу Луці Мальку. Щойно почалася війна, він зумів вивезти колгоспне майно і худобу аж за Волгу, щоб вони не дісталися фашистам, а сам пішов на фронт, захопивши із собою колгоспну печатку. У селі жартували, що вона, наче талісман, рятувала його від куль. Повернувся з фронту Лука Степанович і знову очолив колгосп, що був одним із кращих у районі.

Це лише кілька штрихів з історії поліського села. До слова, Висоцьк має свій герб.

— На гербі — пара горностаїв, на яких колись полювали у Висоцьку, — розповідає Григорій Яцута. —Тоді цих звірів було в нашій місцевості багато, адже навколо Висоцька стояли суцільні ліси. З хутра шили одяг для російських імператорів. І нині неподалік села на двохстах гектарах збереглася правічна заплавна діброва.

Місцева знаменитість

Саме краса цих місць навіки полонила свого часу випускника Переяслав-Хмельницького педучилища Петра Красюка, який народився на Черкащині. Молодий учитель оселився над Горинню і відтоді наче прикипів до цих місць, до прекрасних працьовитих і щирих людей.

Доля гнула чоловіка, підкидала на його життєвому шляху всілякі випробування — в роки війни фашисти вивезли Петра Красюка на примусові роботи до Німеччини, зазнав він злиднів і знущань за дротом концтабору... Але не зламався, навпаки, має веселу вдачу, а всі свої враження викладає у гумористичних творах, теми для яких черпає тут, у Висоцьку.

Ось як у дробинці-веселинці висміює він тих, хто любить сунути носа не в свої справи:

Ховають жінку. Просить чоловік:

— Нехай щілина в домовині буде:

Любила ж Ганна підглядать весь вік,

Що роблять по сусідству люди.

Іронію вклав Петро Красюк у дробинку про бюрократа:

На кухні жінці вивісив наказ:

«За те, що мало цукру у компоті,

Попереджаю я не перший раз,

А ще повториться — звільню з роботи».

Дістається від гумориста й п’яницям:

— Ти всі, Микито, гроші пропиваєш:

Без спадщини лишиться дітвора!..

— Ну ти мене, Горпино, ображаєш:

Та ж буде в спадщину пляшок гора.

Ще у 1953 році розпізнав талант у гумориста-початківця Павло Тичина: «Голос Ваш уже окріп. А буде ще міцніший. Вітаю! З благословіння майстра поезії Петро Красюк видав сімнадцять гумористичних збірок, став членом Спілки письменників України, лауреатом літературних премій імені Валер’яна Поліщука та імені Микити Годованця. Тож без перебільшення про Висоцьк багато хто дізнався завдяки творам цього прекрасного гумориста, який і в сімдесят вісім років радує своїми байками та гуморесками людей. І не лише в Україні — його твори перекладені російською, білоруською, тувинською, єврейською, польською, болгарською.