У судах України триває слухання справ за позовами «доброзичливців», акціонерів закритих акціонерних товариств про визнання статутів цих товариств недійсними в тій частині, де ці статути надають пріоритетне право на придбання акцій цих товариств їх акціонерам та самим товариствам. Чи справді ЗАТ порушують одне з основоположних прав людини — право власності, розмірковує народний депутат України Євген ЖОВТЯК.
В Україні триває великомасштабна кампанія, розв’язана бізнес-структурами із сумнівним походженням капіталу, зі скуповування акцій ЗАТ, які працюють найефективніше, на порушення Закону України «Про господарські товариства» та статутів цих товариств. Підтримку своїм незаконним діям грошові мішки хочуть знайти в судах, ініціювавши позови про визнання статутів закритих акціонерних товариств недійсними, бо вони буцімто порушують право власника вільно розпоряджатися своєю власністю, тобто акціями. При цьому апелюють до того, що право власності священне і гарантується Конституцією та міжнародним правом.
Але чи є право власності абсолютним, чи закон усе-таки може накласти на власника певні обмеження? Наприклад, забороняти власникові рушниці стріляти у людей або продавати її особам, які не мають права володіти вогнепальною зброєю, навіть якщо ці особи запропонують хазяїнові рушниці дуже привабливі умови.
І саме досвід західних демократій переконує, що на власника законом може бути накладено безліч обмежень і в користуванні, і у відчуженні власності. Наприклад, у більшості цивілізованих країн власник будинку може його позбутися, якщо він не дотримується встановлених мерією стандартів зі стану трави на газоні поряд із своїми приватними(!) вікнами, на своїй приватній(!) земельній ділянці. Якщо власник нерухомості не реагує на нагадування мерії про необхідність підстригання трави на газоні — це за нього зроблять комунальні служби міста, виставивши рахунок за роботу з вельми непривабливими розцінками за неї. А якщо власник(!) газону не розрахується, то в судовому порядку буде накладено стягнення на майно. От вам і священне право приватної власності.
Та повернімося до наших закритих акціонерних товариств. Більшість із них було утворено у процесі сертифікатної приватизації шляхом викупу майна підприємства за майнові сертифікати працівників цього підприємства. При цьому («nota bene»!) прав власника майнового приватизаційного сертифіката ніхто не порушував! Він міг за свій приватизаційний сертифікат придбати акції будь-якого підприємства, яке виставлялося на приватизацію через центр сертифікатних аукціонів, міг вкласти у приватизацію підприємства, на якому працює, а міг узагалі нікуди не вкладати. Так само, як трудовий колектив, що скористався правом викупу свого підприємства, міг піти на створення будь-якої форми господарського товариства, передбаченого законом. Більшість таких колективів на загальних зборах (конференціях), утворених із працівників товариств, покупців, одностайно(!) проголосували за обрання організаційно-правової форми закритого акціонерного товариства.
З тими правами, обов’язками і обмеженнями (згадайте «священне» право власника газону позбутися своєї нерухомості, якщо висота трави перевищує визначену мерією), які встановлені законом.
Отож не хвилюйтеся, панове товстосуми! Ніхто права власників акцій ЗАТ не порушував. Вони добровільно взяли на себе зобов’язання у разі виходу з товариства пропонувати свої акції спочатку членам цього товариства.
І ніякої колізії між Законом «Про власність» та Законом «Про господарські товариства» немає!
Просто власник акцій ЗАТ добровільно(!), створюючи таке товариство, делегував загальним зборам акціонерів право прийняття рішення про продаж акцій товариства стороннім особам.
Якщо хтось хоче придбати акції, контрольний пакет акцій чи всі акції ЗАТ, то він повинен запропонувати акціонерам умови, привабливі з точки зору їх більшості. Тільки тоді загальні збори (і це їхнє законне право!) освятять таку угоду. Іншого законного шляху немає.
Хочеться вірити, що суди стануть на бік закону, а не товстосумів із капіталами сумнівного походження.
