Актуальне інтерв’ю після трагічних подій, що сталися в Одесі
Наша газета, як і багато інших ЗМІ, повідомляла про те, що 23 липня, після зливи й штормового вітру, в Одесі сталися трагічні події, які спричинили широкий громадський резонанс. Внаслідок падіння фрагмента кам’яного карниза, що відколовся від даху будинку філармонії по вулиці Пушкінській, було смертельно травмовано 7-річну дівчинку. Ще двоє дітей постраждали через руйнацію балкона по вулиці Розкидайлівській. Ці випадки, на жаль, непоодинокі — нинішнього року вже були й інші подібні, з людськими жертвами. Наполохані й обурені люди, звичайно, запитують: куди дивиться місцева влада? З цього й почалася наша бесіда з одеським міським головою Русланом БОДЕЛАНОМ.
— Дивимося в корінь складної проблеми, яку треба — і що швидше, то краще — розв’язати. Бо ж, справді, ідеться про безпеку людей, з одного боку, й про майбутнє міста загалом — з другого.
Аби проблема стала яснішою, коротко згадаймо історію Одеси. Виникло місто, знаєте, понад два століття тому й напрочуд швидко стало будуватися і розвиватися. Під час спорудження житла, адміністративних будівель, об’єктів промисловості, торгівлі, побуту використовували зазвичай дешеві місцеві матеріали: вапняк — для несучих стінок, очерет — для перегородок, вапняні та вапняно-гіпсові розчини — для їх скріплення. Відсутність граніту, мармуру, інших «престижних» матеріалів не заважала, однак, зодчим Одеси створювати справжні архітектурні шедеври. Й подосі місто прикрашають творіння таких знаменитих майстрів архітектури, як Фраполі, Боффо, Томон, Козлов, Моранді, Торічеллі, Шашин, Гонсіоровський, Бернардацці, Влодек, Дмитренко, Толвинський, Яценко та інших. Їх архітектурний спадок сучасні фахівці розглядають не просто як набуток конкретного населеного пункту, а як безцінне багатство нашої країни загалом, і навіть епохи.
— Це підтвердила, наскільки знаю, й міжнародна наукова конференція «Етапи розвитку і перспективи охорони історичного ареалу міста Одеси», що відбулася минулої осені...
— Саме так. В її роботі взяли участь архітектори, мистецтвознавці, керівники національних відділень Міжнародного комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини з семи європейських країн. А метою такого солідного наукового форуму було обговорення й обгрунтування включення архітектурно-містобудівного комплексу історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І конференція таку рекомендацію ухвалила. Ми вже подали документи, необхідні для офіційного всесвітнього визнання унікального комплексного пам’ятника архітектури і містобудівного мистецтва класицизму й еклектики кінця XVІІ—XІX століть, яким володіє Одеса.
Та ось біда — над усім отим (а йдеться про величезну за територією стару частину міста) нависла реальна загроза руйнації. Мало того, процес отієї руйнації вже розпочався. Річ у тім, що несуча здатність вапняку здебільшого вже вичерпана. Може, він ще й послужив би якісь десятки років, якби не часті підтоплення фундаментів унаслідок проривів — знову ж таки через їх старість та зношеність — водоводів, каналізаційних мереж, відсутність чи низька спроможність водозливних колекторів і відкачувальних станцій. А вапняк, змочений водою, то вже не камінь, а кришиво...
— Ось і питають люди, чому міська влада довела до такого, не вживає своєчасних заходів?
— Сталося все не сьогодні і не вчора. Не беруся судити, що та як робили попередні правителі міста, скажу про останні роки. Ви, певно, чули про міську програму «Мансарда», яку здійснюємо вже другий рік, активно залучаючи до оновлення житлових будинків інвесторів. Умови тут такі: зміцни фундаменти, відремонтуй фасади, віднови комунікації, змонтуй, за наявності чотирьох і більше поверхів, ліфти, а за все оте одержиш право спорудити ще один, додатковий, поверх будинку, що стане твоєю власністю. Бажаючі є. У такий спосіб вже оновлено близько трьох десятків будинків, ще майже півсотні — в роботі. Відшукуємо кошти й на ремонт і реставрацію низки пам’яток архітектури, що досі використовувалися «до зносу», не за призначенням — вже відновлено два десятки таких об’єктів.
А взяти муніципальну програму «Чиста вода». Проблема забезпечення людей нормальною питною водою дуже непокоїть мерію, оскільки донедавна такої, по суті, не мали, користувалися лише погано очищеною з Дністра, від чого неабияк страждає здоров’я мешканців міста. Докорінної перебудови й сучасного оснащення потребують водозабірна станція «Дністер», де вкрай застаріле устаткування, майже 50-кілометровий водовід звідти до Одеси, розподільча мережа всередині міста. Після непростих пошуків інвесторів ведемо переговори з однією із французьких фірм, й уже вийшли, здається, на фінішну пряму, невдовзі підпишемо відповідну угоду. Експлуатувати об’єкт доведеться, щоправда, спільно з іноземцями, відшкодовуючи величезні витрати й десь там у далекій перспективі ділячись прибутками. Але що поробиш: ні місту, ні навіть державі все оте зрушити з місця самотужки найближчим часом не вдалося б. Водночас ми взяли курс на оперативне поліпшення справи шляхом спорудження свердловин та бюветів питної води — таких маємо в місті вже десяток. Роботи тривають.
Ведеться інтенсивне прокладання нових та ремонт старих каналізаційних і водозливних мереж, спорудження відкачувальних станцій. Усунуто проблему підтоплення Лузанівки й Пересипу, які протягом десятиліть потерпали від справжнього лиха. Понижено рівень грунтових вод у багатьох історичних місцях Одеси, що, звичайно ж, посприяє збереженню архітектурних пам’яток.
— Руйнуються, однак, не тільки старі будівлі, а й порівняно нові. Не так давно до нашої газети зверталися мешканці п’ятиповерхової «хрущовки», де з’явилися тріщини, загрожуючи людям, з вулиці Варненської. Ми публікували з цього приводу матеріал.
— У тім-то й складність проблеми, що Одесу спіткала біда з двох, так би мовити, боків. Почалася й руйнація житлових будинків, наспіх споруджених якихось тридцять—сорок років тому. Нерідко доводиться відселяти людей не тільки з аварійних будинків у старій частині міста, а й у порівняно нових мікрорайонах. Ось вам найсвіжіша довідка: нині маємо 557 старих і 437 аварійних будинків, де мешкають близько 14 тисяч сімей. Понад 5 тисяч сімей за останні роки відселено, люди живуть по різних гуртожитках, готелях, у родичів, ще там десь; їм треба надавати житло. Надаємо. Але якими темпами? Торік новосілля справили 268 сімей. Неважко підрахувати, скільки часу знадобиться для забезпечення всіх тих, хто потребує житла.
— Отже, безвихідь?
— Ні, ми так песимістично не налаштовані. Казав уже дещо про власні зусилля міста, міської влади. Вважаю, що їх маємо поєднати із зусиллями держави.
— Ну, знаєте, тепер багато хто воліє сподіватися на підмогу держави, а в неї самої, нужденної, коштів навряд чи стачить.
— Так, на всіх не стачить. Але пріоритети, куди сьогодні доцільно вкласти гривню, аби завтра одержати дві-три чи й більше, держава має визначати. Вам не здається, що в Україні про Одесу склалося дещо викривлене враження? Там, мовляв, усі торгують і жартують, знаходячи чималі гроші для власних потреб і не потребуючи жодних дотацій. Що ж, одесити — люди справді підприємливі, вони не втрачають оптимізму за будь-яких обставин. Та слід знати й таке: Одеса збирає податків утричі більше, ніж її власний бюджет. Вона, разом з містами-сусідами Іллічівськ та Южне, є потужним транспортним вузлом, де сходяться залізничні, автотранспортні, повітряні і водні шляхи з усіх усюд; через Одесу, можна й так сказати, Україна має своєрідне «вікно у світ». З огляду на облаштування міжнародних транспортних коридорів її значення дедалі зростатиме. В результаті транзиту вантажів через Причорномор’я держава може одержувати мільярдні надходження.
Величезними вони можуть бути і завдяки розвиткові тут туризму. Ми ініціювали прийняття урядом спеціальної постанови, яка спростила б оформлення туристичних віз та подовжила можливий термін перебування транзитних пасажирів у нашому місті. Мету ставимо таку: на мільйон мешканців міста до нас щороку має приїздити стільки ж туристів. Кожен з них, засвідчує практика, залишає за день у місці перебування близько 80 доларів. Легко підрахувати й можливий загальний зиск. Та скажіть, чи поїде турист у місто, де не тільки гарячої, а й холодної води часто-густо не буває? Де в готелях, які, до речі, здатні вмістити лише третину приїжджих, холодно, бо через відсутність у центрі міста газорозподільчих систем високого тиску не маємо змоги вести спорудження локальних теплових станцій. Де море раз у раз забруднюється шкідливими стоками через малі потужності й зношеність каналізаційних мереж. Де, нарешті, обшарпані, руйнуються пам’ятки історії й культури... Таких перешкод на шляху розвитку туризму чимало. Не усунемо їх — нема чого й думати про повніше використання величезних рекреаційно-оздоровчих і туристичних можливостей міста. Як, до речі, й про прихід солідних інвесторів, які б далі розвивали транспортний вузол Причорномор’я.
— І що, всього цього не розуміють у столиці?
— Здається, починають розуміти. Про що свідчать, зокрема, Указ Президента України від 23 жовтня 1999 року «Про збереження історичної забудови центральної частини м. Одеси» та постанова Кабміну від 20 червня 2000 року, якою затверджено розроблену облдержадміністрацією та міськвиконкомом комплексну програму збереження історичної забудови Одеси. Вже саме прийняття цих документів великою мірою допомагає усунути оте викривлене поняття про Одесу, про яке я вже казав. На державному рівні визначено, нарешті, політику, якою слід керуватися стосовно старої частини Одеси, — всі пам’ятки маємо відремонтувати, відреставрувати, зберегти для нинішнього і прийдешніх поколінь. На все те, зазначено і в названих документах, потрібні чималі гроші. Так, їх має відшукувати передусім місцева влада. Проте й участь держави передбачена. Не буду переобтяжувати інтерв’ю конкретними цифрами, скажу лише: за час, що минув, місту з Держбюджету не виділено з передбачених мільйонів ні копійки. Все загальмувалося десь там у міністерствах і держкомітетах. Виходить, якщо вищі посадові особи і вищі управлінські органи країни турботами одеситів пройнялися, то з чиновниками міністерств і відомств у цьому плані ще слід попрацювати. Втім, вони й так мали б, як на мене, виконувати президентські укази й урядові постанови.
— Що ж, на цьому побажанні, либонь, і завершимо нашу розмову, Руслане Борисовичу. Хай воно здійсниться. На благо не тільки одеситів, а й країни в цілому.
Розмову вів Георгій ВОРОТНЮК.
Одеса.
