Народне прислів’я каже: «Про людину судять не за роками, а за справами». Ці слова повною мірою стосуються командувача Південно-Західного фронту Михайла Петровича Кирпоноса.
Коли він очолив Київський особливий військовий округ, йому було сорок дев’ять років. Його командирське мистецтво високо цінували в наркоматі оборони.
За відгуками тих, хто служив з ним, це був досвідчений загальновійськовий офіцер. Мужність та високі командирські якості він виявив ще в громадянську війну, командуючи другим Богунським полком, який успішно захищав Житомир та Бердичів, визволяв Київ. Реввійськрада республіки нагородила М. Кирпоноса іменною зброєю — маузером. А у фінську війну за успішне форсування Виборзької протоки по кризі нічної пори і захоплення важливих стратегічних комунікацій на протилежному боці, йому, командирові 70-ї стрілецької дивізії, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Потім було Казанське військове училище, Ленінградський військовий округ.
Кирпонос був невтомний, діяльний, вникав у всі подробиці управління військами. Відчував, що війна насувається. А обстановка була справді складна: директива з Москви про приведення військ у повну бойову готовність надійшла в округ, коли вже війна розпочалася.
З іменем Кирпоноса пов’язана героїко-трагічна оборона Києва в липні—вересні сорок першого. За відгуками його сподвижників, він робив усе можливе, щоб відстояти Київ, був гранично вимогливим до себе і підлеглих, оперативним, наполегливим у виконанні прийнятих рішень.
У початковий, найважчий, період війни війська фронту на чолі з М. Кирпоносом, незважаючи на серйозні невдачі та вимушений відступ, вимотали та знекровили фашистів, підірвали їх наступальні можливості. В ті дні їх мужність та стійкість фактично зумовили результат битви під Москвою. Адже гітлерівці втратили в боях під Києвом більш як сто тисяч солдатів та офіцерів, було розгромлено десять ворожих дивізій.
20 вересня 1941 року в нерівному бою в урочищі Шумейкове, що на Полтавщині, комфронту М. П. Кирпонос поліг смертю хоробрих зі зброєю в руках. Свідками загибелі командувача були його ад’ютант майор Генний та порученець члена Військової ради майор Жадовський. Вони зняли з генерала Зірку Героя Радянського Союзу, забрали документи та невідправлені листи, заглибили окопчик, біля бруствера якого він заряджав свого пістолета для атаки, і поховали тіло. Щоправда, довгі роки була поширена фальшива версія про те, що генерал-полковник Кирпонос застрелився, внаслідок чого керівництво військами розгубилося, і це призвело до поразки. Насправді двічі зі Ставки пропонували літак для його вивезення з окупації, але він заявив: «Я був і залишуся зі своїми солдатами».
Ім’я героя-патріота Михайла Петровича Кирпоноса, незважаючи на наклепи та обмови, метою яких було применшити його роль у захисті Києва, не змеркне в пам’яті народу України.
Нині прах М. Кирпоноса покоїться в Києві у парку Вічної Слави. Щороку 20 вересня тули приходять тисячі людей, щоб ушанувати його пам’ять.
А. СТЕНІН,полковник у відставці, учасник Великої Вітчизняної війни.
Київ.
