День 19 серпня збіг, як день: клопітно, рутинно, спекотно. Зізнаємося, що в редакції проти волі чекали на телефонний дзвінок дописувача з пропозицією пригадати 19 серпня 1991 року, пов’язане зі спробою гекачепістів розчавити танками перші паростки демократії. Але так ніхто й не зателефонував. Чи, бува, не забули ми того, що відбувалося тоді в першопрестольній? Чи пам’ятають наші люди 19 серпня 1991 року, наш кореспондент з’ясовував на вулиці.
Віталій Сорока, менеджер:
— Звісно, пам’ятаю. Я тоді якраз відпочивав у матері на селі. Коли дикторка повідомляла про «надзвичайний стан в окремих районах», я вже розумів: географія тут ні до чого, це — у наших серцях. Телебачення заколисувало народ «Лебединим озером», а москвичі голіруч захищали своє майбутнє від жменьки високопоставлених змовників. Даруйте за високопарність, але я шкодував, що не поруч із ними...
Вікторія Сливчук, маляр:
— У мене міцна пам’ять, нічого з неї не стерлося. Син того понеділка ніби прикипів до радіо «Свобода», яке вело трансляцію з місця подій. Мені було страшно. І від того, що коїлося у Москві, і від того, що наше радіо повідомляло про те, як ідуть жнива...
Анатолій Деркач, студент:
— 19 серпня 1991 року? Не пам’ятаю. Мабуть, цього дня хтось народився, хтось помер. Логічно? Здається, алогічного тоді нічого не сталося. Принаймні Велика Жовтнева соціалістична революція, кажуть, була у 1917 році...
Світлана Тиха, продавець:
— Таке скажете: пригадати! Ой, знаю! 19 серпня 1991 року я хрестила у церкві дитину своєї найкращої подруги...
Сергій Таманський, працівник телестудії:
— Хто ж не пам’ятає події того дня?! То був переломний момент нашої історії, пов’язаний зі спробою реставрувати комуністичне минуле. І, хоч як прикро, офіційний Київ укотре прикривав свій сором фіговим листком. Як тоді, коли гримнув Чорнобиль. Ви можете здивуватися, але я ці дві події ставлю в один ряд. Якби гекачепісти узяли гору, наслідки були б не менш катастрофічні, ніж після чорнобильської трагедії.
Борис Гриньов, пенсіонер:
— Не пам’ятаю, бо не хочу пам’ятати. Ще не пам’ятаю цека, політбюро, парткоми... І, щоб ви знали, на пам’ять не скаржусь.
Валентина Дружко, безробітна:
— Сина готувала у перший клас. А 19-го числа, пам’ятаю, як зараз, уперше перед екраном телевізора перехрестилася. Знаєте, треба у щось або в когось вірити. І я, мабуть, того дня почала вірити в Бога.
Ірина Зубченко, продавець:
— Аякже! Того дня лебеді плавали у брехні на телеекрані. А кілька днів по тому Алла Пугачова на концерті співала «Три счастливых дня»... Хоч вірте, хоч ні: як у воду дивилася.
Розпитував Сергій ВЛАД.
