Керівники спорту на Луганщині сьогодні ведуть боротьбу не так за медалі й нагороди, як за своїх спортсменів. До того ж цей процес відбувається в досить екстремальних умовах.
Коли я сказала одному товаришеві, про що хочу написати матеріал, він мене висміяв. «Який спорт! — щиро дивувався він. — Цілі міста зруйновані, підприємства знищені, сотні мирних людей загинули, а ти журишся, що Луганщина втрачає спортсменів. Не розумію...» А я не розумію, чому ми не повинні про це говорити. Адже це теж втрати Донбасу, і вони теж пов’язані з людськими трагедіями. Це теж рани, заподіяні війною, і вони болять. Можливо, не так сильно, але лікувати їх, говорити про них треба, якщо ми не хочемо зовсім втратити Донбас.

Центром луганського спорту стає Кремінна

Хто б міг подумати, що невелике провінційне містечко на півночі Луганщини стане спортивною столицею області. Сьогодні тут розташовані обласне відділення Комітету фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України, школа вищої спортивної майстерності та обласна дитячо-юнацька школа, факультети Луганського інституту фізкультури і спорту. А ще тут тренується збірна України з легкої атлетики, спортсмени інваспорту. Чому саме в Кремінній? Тому що це — край лісів і озер, тут чудове повітря, чиста екологія. А головне — саме тут свого часу була створена гарна база для підготовки спортсменів області. І коли постало питання про евакуацію спортивних установ з окупованого Луганська, то альтернативи у Кремінної як би й не було. Хоча в сусідньому Сєверодонецьку також є хороша спортивна база, але Кремінна була поза конкуренцією.
— Ми тут з вересня, — розповідає старший тренер збірної України з легкої атлетики в Луганській області, олімпійська чемпіонка Ольга Бризгіна. — Виїхали з Луганська й почали думати, що робити? Адже Федерація має працювати, спортсмени — виступати на змаганнях. Війна війною, а процес припинятися не повинен. Тільки для цього спортсменам треба створити умови, простіше кажучи, утримати їх, щоб вони не розбіглися. Передусім, зберегти «губернаторські» стипендії і мати консолідований залік. Тобто виступати за дві області. Сьогодні наша еліта змушена тренуватися в різних областях України. Мої дочки, наприклад, Катя й Ліза в Києві, інші спортсмени — у Вінниці, Запоріжжі та інших містах. За консолідованим заліком вони виступають і за Луганськ, і за ту місцевість, де тренуються. Це допомагає нам зберегти своїх спортсменів. Щодо стипендій, то їх сьогодні одержують 99 осіб. Молоді й перспективні — по 700 грн., чемпіони — 1600 грн. Нам навіть повернули старі борги. Нині в Кремінній тренуються шість легкоатлетів. Це, можна сказати, наша надія.
Варто зазначити, що вибір спортсмена у визначенні місця проживання здебільшого залежить від вибору його тренера. Наставник, який довів свого вихованця до вершин майстерності, найчастіше має більший вплив, аніж батько. Тренер-викладач Луганської школи вищої спортивної майстерності, перший помічник Бризгіної Валентин Шевчук розповів, як він забирав з окупованого Луганська члена збірної України Славу Чепурного. Умов для повноцінних тренувань у Луганську не було, але тут жив тренер Слави. Всупереч усіляким складностям, він не хотів залишати межі рідного міста, а хлопець не міг обійтися без особистого тренера. Не можна виключати, що за такого розкладу українська збірна могла втратити перспективного спортсмена. Але Валентину Шевчуку вдалося переконати хлопця тренуватися в іншому місці, з іншим тренером, на іншій базі — у цьому випадку в Кремінній. Сьогодні Слава вже виступає в змаганнях у складі збірної України.
— Сьогодні ми боремося за те, щоб не було скасовано консолідований залік, — розповідає Ольга Бризгіна. — Покажіть мені бодай одну область, яка може утримувати елітного спортсмена. Київ? Не завжди. Столиця може запропонувати житло, якщо спортсмен там навчається, харчування. А от збори Київ не фінансує. Луганськ свого часу завжди допомагав проводити збори. Крім того, Національний олімпійський комітет, який очолює Сергій Бубка, знімав квартири для елітних спортсменів Луганщини, які захищають честь країни. Сьогодні ситуація змінилася на гірше. Але, попри труднощі, чотири наші спортсмени потрапили на чемпіонат Європи, легкоатлетка Наталя Строгова стала третьою на чемпіонаті України, виграла Кубок. Щоправда, на Європу поїхати не змогла...

«Поки що виживаємо»

Начальник обласного відділення Комітету фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки Віктор Острєцов розповідає про плани:
— У рамках проведення Універсіади хотілося б здійснити низку заходів. Зокрема, провести в Кремінній змагання з волейболу і футболу. Але в багатьох, особливо в киян, є страх, що тут небезпечно, тут війна, стріляють, а крім усього, сюди складно добиратися. Всі побоювання марні. По-перше, Кремінна розташована в безпечній зоні області, по-друге, сюди ходить прямий потяг «Лисичанськ — Київ». Проблем з розміщенням, житлом для учасників змагань теж немає — поруч Сєверодонецьк, Рубіжне. Щодо питання фінансування — то воно і в мирний час важко вирішувалося. Хочемо показати, що луганський спорт живий, він діє. Це, швидше, політичний прийом. Мої співробітники, котрі покинули Луганськ і переїхали до Кремінної, практично живуть і працюють у польових умовах. Важко, але вони витримують, розуміючи: якщо не займатися проблемами, що з’явилися в результаті війни, — можна втратити всіх перспективних хлопців.
— Я в основному працював з юнаками, — підтримує розмову Валентин Шевчук. — Отож, за моїми підрахунками, за рік війни з Луганська виїхало понад двадцять молодих перспективних спортсменів. Хай як гірко про це казати, але цей контингент ми вже втратили. Хоча хлопці мені телефонують, запитують, як можна повернутися. Звичайно ж, ми їх запрошуємо. Але потім з’ясовується, що наші вихованці бояться їхати додому. В декого зруйновані будинки, квартири. Наприклад, у Станиці Луганській, Щасті. Та й потім, тренери, які зараз із ними працюють, намагаються не відпускати від себе.
У Кремінній нині тренуються шість-сім відомих спортсменів, які входять до збірної України. Це легкоатлети. А от стахановські борці, котрі виступають на високому рівні, з окупованого міста виїхали до Запоріжжя. Плавці української збірної, які є вихідцями луганського басейну, зараз тренуються в Києві. Загалом, якщо розглядати всі види спорту, Луганщина на сьогодні втратила 60 відсотків своїх перспективних і знаменитих спортсменів. Ось чому для області так важливо консолідований залік. Якщо його скасувати — область залишиться ні з чим. Але ж скільки праці було вкладено в кожного спортсмена! Чи повернуться вони потім? Прогнози не втішливі...
Валентин Шевчук уточнює:
— Консолідований залік належить тільки до «дорослого» спорту. До дітей він не застосовується. Якось хотіли зробити паралельний залік, щоб видно було команду Луганська, але положення такого немає, і залік скасували. Вирішили так: «Хто годує спортсмена, за того він і виступатиме». Так ми взагалі всіх втратимо.
І все-таки, незважаючи на війну, на втрату основних ресурсів — і майнових, і людських, спорт у регіоні не тільки виживає, а й показує успіхи. Легкоатлети навіть у мирний час не мали стільки медалей.

Луганська область.

На знімку (зліва направо): Валентин Шевчук, Віктор Острєцов і Ольга Бризгіна.

Фото автора.