Цього року в календарі майже збіглося два свята — День незалежності України та День шахтаря, який відзначатимуть 25 серпня. Трагічні події липня—серпня на шахтах засвідчили: вугільна галузь потребує негайного розв’язання проблем, які накопичилися.
З головою Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Андрієм КЛЮЄВИМ розмова відбулася саме напередодні шахтарського свята.
— Андрію Петровичу, що для вас особисто означає День шахтаря?
— Я родом із Донецька, а в Донбасі — це головне професійне свято. Та й як же інакше, якщо практично кожна тамтешня родина пов’язана з нелегкою шахтарською працею. І я — не виняток. Мій батько двадцять вісім років пропрацював під землею, був бригадиром гірників очисної лави на шахті ім. Горького. Тому про професію шахтаря знаю з власного досвіду і дуже ціную цих сильних і мужніх людей.
— Приклад батька і визначив ваш подальший життєвий вибір?
— Звичайно. Знаєте, в дитинстві багато хто мріє стати космонавтом, льотчиком, моряком... А я хотів стати директором шахти. Після школи вступив на гірничий факультет Донецького політехнічного інституту. Ще студентом, під час практики, працював у батька на шахті. Там спробував, як працювати молотком і лопатою. А після закінчення інституту пішов, як то кажуть, у самостійне плавання. Працював заступником начальника дільниці на шахті «Білорічинська», що в Луганській області.
— Сьогодні професія гірника не в такій пошані, як раніше. Що потрібно зробити для піднесення престижу шахтарської праці?
— Це питання не просте. Справді, більшість шахт Донбасу відчуває дефіцит основних спеціальностей —гірничих робітників очисних лав, прохідників. Шахтарська праця стає дедалі менш престижною. Причин цьому багато. Це й неадекватна моральним і фізичним зусиллям заробітна плата, небезпечні умови праці, низький соціальний статус, пенсійна зрівнялівка. Погодьтеся, якщо ми вчергове продекларуємо наміри і не підкріпимо їх реальними кроками, нам більше ніхто не повірить.
— Андрію Петровичу, липень був «чорним» місяцем для української вугільної промисловості. Трагедії на шахтах Донбасу, що спричинили людські жертви, змусили казати, що такою ціною вугілля Україні не потрібне. Що, на ваш погляд, чекає на вугільну галузь найближчим часом? Може, простіше купувати вугілля за кордоном?
— Якщо вугілля визначене як основний енергоносій у державі, то й ставлення до галузі, що його видобуває, повинно бути відповідне. Прагнення підтримати рівновагу в економіці за рахунок скорочення бюджетних витрат боляче б’є по вугільній промисловості. Фактично галузь уже тривалий час існує за рахунок дотацій і перерозподілів фінансових ресурсів між економічно сильними та слабкими підприємствами. Ми самі себе заганяємо в кут, з якого вибратися дуже проблематично. Тому наш комітет буде жорстко відстоювати інтереси галузі під час формування бюджету на 2003 рік. До бюджету наступного року ми маємо намір закласти не тільки кошти на покриття збитків від діяльності дотаційних вугільних підприємств, а й гроші на модернізацію шахт, соціальний захист гірників, екологію.
А щодо закупівлі вугілля за кордоном, то для України воно буде «золотим». І взагалі, чим менше Україна видобуватиме власного вугілля, тим дорожче для неї буде вугілля на зовнішніх ринках. Це —однозначно.
— Недофінансування підприємств вуглепрому називають однією з головних причин трагедій на шахтах. Але досвід свідчить, що не меншу роль відіграє сьогодні людський чинник. Ви бачите шляхи розв’язання проблем безпеки на шахтах?
— Я думаю, що почати потрібно з того, про що багато хто у вуглепромі забув. З наведення елементарного порядку в дотриманні виробничої, технологічної і фінансової дисципліни. Кажуть, що краще вчитися на помилках інших. Але це, схоже, не про нас. Ми постійно наступаємо на одні й ті самі граблі. Що робити? Вчити, виховувати, ламати усталені стереотипи у ставленні до техніки безпеки. Спочатку безпека людей, а вже потім план, тонни тощо.
— Розв`язати проблеми вугільної галузі силами бюджету держава не в змозі. Чи готує ваш комітет законодавчі ініціативи для залучення інвестора в ПЕК?
— Щоб залучити інвестора в ПЕК, необхідні чіткі, зрозумілі й прозорі правила гри. Завдання комітету — законодавчо забезпечити умови, за яких інвестування в ПЕК буде вигідне і вітчизняному, і закордонному інвесторові. Для цього потрібно максимально враховувати їхні інтереси. Так, іноземний капітал потребує законодавчої бази, адаптованої до європейських норм, держгарантій щодо кредитування інвестиційних проектів. Формування необхідних інвестиційних ресурсів за рахунок власних коштів підприємств вимагає перегляду податкової і цінової політики.
— Чи ефективний у залученні інвестицій такий інструмент, як спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку?
— Пільговий режим оподаткування, що використовується у ВЕЗ, для інвесторів дуже цікавий. У Донецькій області за три роки роботи в економіку регіону залучено більш як мільярд доларів вітчизняних та іноземних інвестицій. Вільні економічні зони стимулюють інвестиційну активність місцевих і іноземних компаній, поліпшують структуру економіки регіону. Крім того, це ще й створення нових робочих місць. А це для шахтарського регіону дуже актуально. Ефективно в рамках закону про ВЕЗ у Донецькій області працюють і вугільні підприємства — шахти «Комсомолець Донбасу», «Червоноармійська-Західна № 1», «Краснолиманська». Особливо показовий приклад «Краснолиманської». Три роки тому шахта підпадала під закриття. А Родинське, де розташована шахта, — маленьке шахтарське містечко. Інших виробництв там немає. Шахта — годувальниця. Ми домоглися того, щоб вугільне підприємство не закривали. Керівник підприємства Зіновій Пастернак сміливо пішов на впровадження інвестиційного проекту в рамках закону про ВЕЗ. Сьогодні підприємство — одне з кращих у галузі. Висока зарплата гірників, воно має перспективи з вуглевидобутку. Завдяки одержанню податкових преференцій і ефективній роботі шахта інвестувала у свій розвиток більш як 100 млн. доларів.
— Критики донецьких ВЕЗ кажуть про те, що інвестиції спрямовуються не на розвиток видобутку енергетичного вугілля, а в розробку родовищ коксівного вугілля, видобуток якого й так рентабельний? Чи справедливо це?
— По-перше, інвестор сам визначає для себе пріоритети інвестування. І примушувати його вкладати — означає суперечити букві закону. Насамперед, кон’юнктура ринку визначає інтерес інвестора до того чи іншого підприємства. По-друге, у Донецькій області здійснюється низка інвестиційних проектів з видобутку енергетичного вугілля. Отож інвестор виявляє інтерес до цієї категорії шахт. Однак для інвесторів вугільні підприємства, що видобувають енергетичне вугілля, менш привабливі тому, що мають борги. Провівши санацію, можна вести мову також і про реальну інвестиційну привабливість цих підприємств.
— Реструктуризація вугільної промисловості — ще одна слабка ланка галузі. Чи задоволені ви роботою компанії «Укрвуглереструктуризація»? Чи є у вас своє бачення цього процесу?
— У процесі реструктуризації мене не задовольняє те, що він зводиться лише до механічного закриття шахт. Сама компанія «Укрвуглереструктуризація» більше нагадує похоронне бюро. Поховали шахту, а там хоч трава не рости. А як же доля гірників, котрим і податися немає куди? Багато наших бід через те, що за проблемою ми не бачимо людини. Потрібно йти від людини, а не навпаки. Реструктуризація має комплексно розв`язувати всі ці проблеми. Тому проекти фізичного закриття шахт мають бути ретельно розроблені й науково обгрунтовані передусім на вирішення соціальної адаптації гірників. Когось перевчити на іншу спеціальність, когось працевлаштувати на підприємство в інше місто. Тільки так. Вони не повинні також вести до екологічних катастроф — зсувів, провалів, підтоплень.
— Андрію Петровичу, що б ви побажали гірникам в їхнє професійне свято?
— Насамперед хочу побажати гірникам здоров’я, оптимізму, стійкості. Нехай доля буде завжди ласкава до них, а лихо і незгоди обминали їхні родини. Щастя всім, здоров’я і добра.
Розмову вів Валерій ІВАНЕНКО.
