На Луганщині можуть зупинитися підприємства легкої промисловості. Одна з причин — відплив кваліфікованих кадрів. На тіньових фабриках Харківської області швачкам платять майже в десять разів більше.
У центрі Луганська є фірмовий магазин, де можна купити продукцію місцевих фабрик швейної, взуттєвої, трикотажної промисловості та корсажного виробництва. Речі тут продають гарні, такі, що відповідають вимогам світових стандартів. Відповідно, й ціни високі. Частина населення, яка розуміється на якості пошиву виробів і тканинах, з яких їх виконано, воліє купувати одяг тут. Але здебільшого серед луганців і мешканців області попит має так званий харківський товар. Вартість виробів така низька, що часом дивуєшся. За сто гривень, наприклад, можна повністю екіпіруватися літнього сезону, разом із взуттям. А товари місцевого виробництва такого підвищеного попиту не мають. Це поглиблює і так надто складне становище тамтешніх фабрик.
Легка промисловість у Луганській області — дуже важлива частина господарського комплексу, хоча питома вага в обсязі товарної продукції, яку виробляють тут, у неї незначна — лише 0,7 відсотка. Розвиток цього сектору економіки має значення для регіону ще й тому, що напряму пов’язаний з реструктуризацією вугільної галузі. На Луганщині працює спеціальна (і поки що єдина в Україні) програма зі створення робочих місць у легкій промисловості для тих, хто поповнив армію безробітних унаслідок закриття шахт. Попри певні труднощі в питаннях фінансування, програма виконується. Створено нові підприємства, проводиться технічне переозброєння старих виробництв, відкритих ще у сімдесяті роки. Маючи статус пріоритетної, легка промисловість регіону останні чотири роки постійно розвивалася, щороку давала приріст виробництва на 30 і більше відсотків. Але нинішнього ситуація різко змінилася в гірший бік. Як головні причини розглядають дві.
Середня зарплата працівників галузі становить сьогодні 230 гривень. Найбільша — на швейному підприємстві «Стиль» — 360 гривень. А щодо інших виробництв, то трудівники можуть заробити тут у кращому разі 200 гривень. І жодних райдужних перспектив на підвищення зарплати вони не мають. Тонкосуконного комбінату вже немає: за рішенням арбітражного суду підприємство ліквідовано. Трикотажна фабрика «Лутрі» працює слабо, переживаючи реструктуризацію виробництва, але про технічне переозброєння поки що точаться лише розмови. Вже два роки стоїть колись потужна Рубежанська панчішна фабрика, перебуваючи в стані банкрутства. За останні роки підприємство кілька разів змінювало власника, але досі не може вийти з економічного глухого кута. Докладає максимум зусиль, щоб утриматися на плаву, взуттєве виробництво. І тільки фабрика «Грація» одне з небагатьох виробництв, що має прибуток.
Поки що ще може заявити про свою стабільність швейне підприємство «Стиль», хоча порівняно з минулим роком тут уже відбувається падіння обсягів виробництва, і найближча перспектива швейників непередбачувана. Спостерігається також дефіцит кваліфікованих робочих кадрів, причому йдуть найкращі. Причина — низька заробітна плата і борги підприємства перед своїми працівниками. До речі, борги у зарплаті в легкій промисловості області становлять півтора мільйона гривень. Половина з них — це заборгованість минулих років.
Залишаючи рідні підприємства, працівниці не приховують, що прагнуть поїхати на заробітки до Харкова. Як вони розповідають, навколо найпотужнішого в Україні оптового ринку створено десятки підпільних фабрик, які виготовляють увесь дешевий ширвжиток. Тільки за один тиждень тут можна заробити 500 гривень, щоправда, за умови роботи 12—14 годин на добу. Інакше кажучи, за сім днів жінка отримує вдвічі більше від того, що вона заробляла за цілий місяць легальної роботи. Задля високої зарплати жінки йдуть на те, що живуть у дуже поганих побутових умовах і просто гублять своє здоров’я.
Одне слово, замкнене коло: немає обсягів продукції, бо немає робочої сили, немає робочої сили, бо немає зарплати, а зарплати немає, бо немає обсягів продукції.
У зв’язку з тим, що парламентарії невчасно розглянули й ухвалили Закон України «Про особливості державного регулювання підприємницької діяльності у сфері виготовлення експорту-імпорту дисків для лазерних систем зчитування», з нашого ринку йдуть зарубіжні партнери. Луганській області, наприклад, це загрожує досить серйозними проблемами, зокрема, легкій промисловості. Швейні фабрики співпрацювали з американцями і доволі успішно. Довготермінові контракти давали змогу працювати стабільно і з прибутком. А оскільки майже всі підприємства галузі здебільшого жили за рахунок давальницької сировини і замовлень, то після того, як іноземний партнер пішов, 50 відсотків усіх виробництв можуть зупинитися і п’ять тисяч осіб стануть безробітними. Причому це реально. Навіть у разі, якщо фабрики працюватимуть на своїй сировині, тієї ж високої якості, реалізувати продукцію буде вельми проблематично. Внутрішній ринок, скажемо відверто, не зможе спожити якісну, але дорогу луганську продукцію. Потрібні нові ринки збуту в далекому зарубіжжі, де товар затребуваний.
Луганськ.
