ОБТЕСАЛИ... або Як пограбувати підприємство на «законних» підставах

Два роки Олег Бондар шукає у правоохоронних органів справедливості та повернення майна. Однак і досі віз залишається там, де й був. Читаючи його листування з працівниками Київської міської прокуратури, не покидає враження: для останніх найважливіше не торжество справедливості, а честь мундира. Тож не дивно, що він звернувся до редакції нашої газети з проханням оприлюднити його історію.

Ми погодилися. Тим більше, що вона непоодинока. Особливо нині, коли починається заключний етап не лише переходу до ринкової економіки, а й перерозподілу майна, фінансових потоків, ринків збуту. Особисто мені вона здалася ще й симптоматичною, оскільки ще у далекому 1995 році довелося писати про те, що правоохоронні органи ймовірно використовуватимуть бізнесмени для нейтралізації конкурентів. Прикро, але, схоже, тодішній діагноз виявився безпомилковим...

Історія ця розпочалася з того, що ТОВ «ІНТРО-плюс» у 1998 році уклало договір на лізинг верстатів для обробки граніту з англійською фірмою ЕМРО в особі її представника Олександра Гінзбурга, який водночас працював на посаді комерційного директора ТОВ «ІНТРО-плюс». А у лютому 2000 року термін тимчасового перебування обладнання на території України скінчився. Отож 17 лютого українська сторона вивезла верстати на фірми-виробники, про що свідчать, як сказано у «постанові про скасування постанови про притягнення в якості обвинуваченого», митні декларації, на яких проставлені печатки, що підтверджують отримання обладнання.

Однак О. Гінзбург через п`ять днів звернувся із заявою в УМВС в Житомирській області про викрадення верстатів, які, мовляв, належать фірмі ЕМРО. Але житомирська міліція відмовилася порушувати кримінальну справу. Напевне, зуміли розібратися в ситуації, що складалася. Подібним чином дещо пізніше діяли і працівники відділу державної служби боротьби з економічними злочинами Жовтневого району столиці. Проте прокуратура цього району мала не тільки іншу «думку», але й свій «погляд» на трактування законів, і 27 червня 2000 року порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст.86-1 Кримінального кодексу України.

А вже наступного дня заступник начальника слідчого відділу Жовтневого РУ Володимир Шевчук виніс постанову про притягнення в якості обвинуваченого у справі генерального директора ТОВ «ІНТРО-плюс» Олега Бондаря. А далі бізнесмен опинився, як вже я писав, на 14 діб за гратами.

Немає сумніву в тому, що Олега насамперед хотіли «нейтралізувати» для того, щоб безперешкодно забрати верстати для обробки граніту вартістю 140 тисяч американських доларів. Тим паче що через тиждень обладнання таки вилучили із території Соколівського кар’єру, що на Житомирщині. Гадаєте, за рішенням суду? Ні, за рішенням того-таки В. Шевчука. Де були верстати протягом того часу, доки велося слідство, —невідомо.

Відомо інше. Старший слідчий прокуратури колишнього Жовтневого, а нині Солом’янського району Олег Марунич 4 червня минулого року нарешті зняв арешт з майна товариства з обмеженою відповідальністю. Але верстати для обробки граніту віддав... іншому «господарю». Думаєте, англійській фірмі? Як би не так! Як сказано у відповіді прокуратури міста Києва Олегу Бондарю, «представнику ВАТ «Українська каменеобробна компанія». Отож!

Але дивуватися немає чому. Як з`ясувалося, ще (увага!) 30 квітня 1999 року англійська компанія ЕМРО анулювала довіреність О. Гінзбургу на представництво її інтересів в Україні. Тобто, коли останній подавав заяву до правоохоронних органів, нічиїх інтересів, окрім власних, він не представляв. І про це чорним по білому написано у вже згадуваній «постанові про скасування постанови про притягнення в якості обвинуваченого». А 17 липня 2000 року, тобто через 20 днів після порушення кримінальної справи, Ян Лахман як єдиний повноважний директор фірми ЕМРО зробив у газеті «Бизнес» оголошення такого змісту: «Прошу прийняти до уваги, що я єдина повноважна персона, яка має право підпису документів та проведення будь-яких дій від імені ЕМРО. Жодна персона, окрім мене, не має довіреності і будь-яких повноважень представляти інтереси компанії ЕМРО в Україні». Ще потрібні факти?

Незрозуміло одне: як могли працівники прокуратури Жовтневого району порушити кримінальну справу за вимогою своєрідного «сина лейтенанта Шмідта», чи то пак «представника англійської фірми». Що засліпило їх у цей час, збагнути важко.

Цікаво, що ВАТ «Українська каменеобробна компанія» виникла з ТОВ «ІНТРО-плюс». До створення ВАТ «УКК» також причетний О. Гінзбург. Прокуратура Радянського району столиці у зв’язку з цим порушила кримінальну справу. Одначе міська її скасувала як «порушену передчасно». Не дивно, що після цього Гінзбург і компанія відчули безкарність і почали витісняти конкурентів з ринку за допомогою правоохоронних органів, а заодно на «законних» підставах прихопили чужі верстати. А чого дивуватися, коли тодішній заступник Генерального прокурора України — прокурор міста Києва Юрій Гайсинський підписує відповідь від 11 травня поточного року, в якій стверджується: «Представником Британської (так у відповіді. — Авт.) фірми ЕМРО та одночасно ВАТ «Українська каменеобробна компанія» є Гінзбург О. Л., який в подальшому отримав вказане обладнання». Коментарі, як кажуть у таких випадках, зайві. Але, я переконаний, є всі підстави замислитися над тим, чому міська прокуратура закрила кримінальну справу щодо виникнення ВАТ «УКК» і фактично водночас віддала йому чуже обладнання.

Щоправда, у багатьох може виникнути запитання: яким чином обладнання, вивезене з території України, повернулося назад? І на нього є пояснення. Італійська фірма «І. І. В. ДЕЛТА С. Р. Л.» вирішила створити з відкритим акціонерним товариством «Соколівський кар’єр» спільне підприємство. Свій внесок італійська сторона зробила верстатами французької фірми «Тібо», якими українці користувалися в попередні роки, але вже дещо модернізованими. Про це, до речі, йдеться у листі голови компанії Жака Тібо. У ньому він також повідомляє, що англійська компанія ЕМРО «не зацікавлена у згадуваному обладнанні і ніколи(!) не купляла ніяке обладнання у нашої Компанії (так у листі. — Авт.)».

В Україну верстати відбули з французької землі 21 березня 2000 року і на момент арешту обладнання перебували під митним контролем. Уже 10 липня 2000 року голова правління ВАТ «Соколівський кар’єр» В. Лашкул пише листа на ім’я начальника Житомирської митниці Євгена Новікова. Він повідомляє, що акціонерне товариство отримало від італійців і передало під митний контроль каменеобробне обладнання: два верстати виробництва французької компанії «Тібо». До 1 серпня того-таки року, йдеться далі, відкрите акціонерне товариство «Соколівський кар’єр» за погодженням з митницею мало подати відповідні документи для розмитнення обладнання. Однак, як ми пам’ятаємо, 6 липня 2000 року працівники відділу боротьби з економічними злочинами Жовтневого районного відділу ГУВС України, виявляється, навіть без погодження з митниками, розпломбували вантаж і вивезли з території акціонерного товариства.

Навіщо це було робити? Особисто мені незрозуміло, хоча певна логіка в діях столичних правоохоронців, опісля того, як верстати було передано «законному» господарю, простежується. На мою думку, можна було б повідомити митників, і до закінчення слідства не дозволяти розмитнення обладнання. Але сталося те, що сталося.

Після зняття обвинувачень директор товариства «ІНТРО-плюс» Олег Бондар, представник італійської сторони Марк Ніновський почали звертатися у прокуратуру з проханням повернути верстати. Однак у відповідь їм приходила казенна відписка. Спершу за підписом того-таки Юрія Гайсинського: «Роз’яснюю, що для вирішення питання про право власності на дане каменеобробне обладнання Ви вправі звернутися до Господарського суду на підставі статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України». Згодом за підписом начальника відділу прокуратури Києва, юриста 2 класу Т. Уваркіної, яка стверджує: «Питання щодо зняття арешту з майна та повернення його власнику вирішено слідчим Солом’янської прокуратури міста Києва з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства». А потім слово в слово повторює те, що відповів Юрій Гайсинський.

А як же бути з листом Жака Тібо із Франції, в якому стверджується: «Інструкції були надані компанією «І. І. В. ДЕЛТА», новим господарем обладнання...»? А як може отримати «законний» власник нерозмитнене й досі обладнання? Воно, до речі, комусь приносить прибуток, тоді як справжнім законним господарям та державній казні завдано збитків. І завдав їх ніхто інший, як старший слідчий Солом’янської прокуратури Олег Марунич. Цікаво, чи не правда?

Щоправда, Олег Бондар переконаний: верстати давним-давно перепродали за кругленьку суму, хоча й досі не полишає надії добитися справедливості.

Я вже писав, що і Олег Бондар, і Марк Ніновський почали звертатися до прокуратури з проханням встановити істину і повернути обладнання. Зокрема, подібне звернення було відіслано 12 квітня цього року на ім’я тодішнього Генерального прокурора Михайла Потебенька. Однак чомусь і воно потрапило на стіл прокуратури міста Києва. Як відповідала столична прокуратура, читач уже знає із цитованих вище відповідей.

Отож не дивно, що, не витерпівши такого знущання, Олег Бондар 21 червня нинішнього року пише заяву на ім’я голови Солом’янського місцевого суду. У ній, зокрема, він просить: «... керуючись ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України, просимо Вас витребувати матеріали кримінальної справи №54-1233 до суду для їх перевірки і в судовому порядку порушити кримінальну справу проти слідчого Солом’янської прокуратури Марунича О. В., провести слідство та повернути обладнання законному власнику. Маємо надію, що справедливість буде відновлена».

До речі, схожа заява надійшла і від представника італійської сторони Марка Ніновського.

Проте суд вирішив інакше. І надіслав обидві заяви прокурору Солом’янського району. Коло замкнулося?

Власне, дивуватися немає чому: давно відомо, що сумнозвісну честь мундира захищають будь-якими методами. Але чому суд відмовився виконувати свої функції із захисту прав громадян? На це запитання у мене відповіді немає.

Отож лише у слідчому управлінні ГУ МВС у місті Києві звернули увагу на заяву Олега Бондаря. Вони визнали: «На жаль, викладені Вами факти частково знайшли підтвердження. Посадові особи, що допустили порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, притягнуті до суворої дисциплінарної відповідальності. Заступнику начальника СВ Жовтневого РУ Шевчуку В. А. та начальнику відділення економіки Подільського РУ Ковалішину Т. А. оголошено сувору догану».

Однак найприкріше те, що знову наша держава може опинитися в центрі міжнародного скандалу. З листа адвоката Джіорджі Гоцці випливає, що італійська сторона повідомила про факт незаконного вилучення обладнання посольство своєї країни у нашій державі. А італійські дипломати у свою чергу надіслали протест українській владі. Не здивуюся, якщо справа дійде до міжнародного суду. А там за честь мундира наших правоохоронців не вельми вболіватимуть.

 

P. S. Я прошу Генерального прокурора України Святослава Піскуна звернути увагу на факти, викладені в публікації, і вважати її зверненням щодо відновлення справедливості та законності. Тим більше що основна вина падає на його підлеглих.