Професоре, хіба вам байдуже?..

... Батько повернувся з війни інвалідом, по селах повоєнної Вінниччини гуляла нужда з торбою. Прохачів милостині — старих бабів і дідів, калік, інвалідів, сиріт — скрізь і всюди. У малого Миколи одна повинність — пасти корову. Так інколи набридало, хоч плач. Мамин голос невблаганний — голову під подушку не сховаєш.

— Колю, пора вставати...

А щоб підбадьорити, щоб не хникав, мама інколи лагідно казала:

— Виростеш, вивчишся на дохтора, буде усім легше жити.

Отак і запало в душу малого Миколи мамине і татове бажання, яке потім ніколи не полишало його, — стати дохтором.

Одержавши атестат зрілості, Микола подав документи до Вінницького медучилища.

Учитися не довелося. Наслідки важкої контузії геть відібрали здоров’я батька, родина не зводила кінці з кінцями. Микола залишає намір учитися і повертається в село. Він добре знає математику і йому пропонують посаду вчителя математики в молодших класах його рідної восьмирічки.

Учителював два роки. На канікули приїхав шкільний товариш з Ужгорода, почав розповідати про далекий, загадковий закарпатський край. Микола зібрав документи і подався у незвідане. Склав іспити і став студентом медичного факультету Ужгородського університету. Була середина 1963 року, юнакові виповнилося дев’ятнадцять...

В університеті двері в науку розчинив невропатолог зі світовим ім’ям Дмитро Олександрович Снігурський. Серед його пацієнтів були маршал Георгій Жуков, поети Євген Євтушенко, Роберт Рождественський та багато інших відомих людей.

Микола захопився хірургією і міг ночами не виходити з хірургічного відділення. «Допоможи мені навчити Миколу нейрохірургії», — звернувся якось знаменитий учений до свого колеги. І зерно впало на добрий грунт.

У гірських районах катастрофічно не вистачало лікарів. Він одержує призначення у Велико-Березнянський район на посаду лікаря-анестезіолога.

...Поїзд на Київський вокзал прибув о п’ятій годині ранку. На перон вийшов молодий чоловік з величезним букетом магнолій у руках. Стояла рання весна, у Києві ще ніщо не цвіло. Розкішні магнолії Микола мав передати знаменитому академікові Андрію Петровичу Ромоданову від Снігурського разом з листом-рекомендацією. «Андрію, — писав Снігурський, — я тебе дуже прошу прийми цього молодого хлопця. Я думаю, що ти зробиш гарну справу для людей. Він здібний і нас з тобою не підведе».

Академік Ромоданов наполіг, щоб молодого лікаря прийняли у клінічну ординатуру. Згодом Микола Поліщук дякуватиме долі за те, що фундаментальні знання понад два роки опановував на практиці, працюючи у клінічній ординатурі.

Після кандидатської тему докторської дисертації — черепно-мозкові травми в людей різного віку — затвердили і поставили умову: залишити Київ, продовжити наукову роботу в одному з медичних центрів Донбасу, де кваліфікованих нейрохірургів було мало. Він погодився. Але сталася подія, яка поламала ці плани. У Києві відкривається лікарня «швидкої допомоги» з нейрохірургічним відділенням. Професор Олександр Шалімов направив у лікарню групу першокласних хірургів, а Ромоданов — нейрохірурга Миколу Поліщука.

Відтак уперше в Києві при лікарні було створено інсультне нейрохірургічне відділення, що згодом стало нейрохірургічним міським центром. До його створення багато зусиль доклав і тодішній керівник міста Іван Салій, а нині обіцяє допомогти оновити медичне обладнання міський голова Олександр Омельченко.

Професор вже більш-менш освоїв свій новий кабінет голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, хоча кожен ранок, перш ніж зайняти нове робоче місце, починає з обходу своїх хворих. Як буде далі, важко сказати. Планів іти в політику в нього не було, бо мав усе, що складає зміст життя: сім’ю, дітей, онуків, роботу, школу, учнів, які працюють у всьому світі.

На одному із зібрань медиків до нього звернулися зі словами: хіба вам байдуже, що робиться в охороні здоров’я, як вимирають люди, професоре?

Професор Поліщук прийняв рішення боротися за місце в парламенті. Він балотувався по мажоритарному 214-му округу в Києві і йшов на вибори під прапором «Нашої України». І переміг, і переконався, що навіть за мізерної фінансової підтримки вибори можна виграти, якщо кандидатові вірять люди.

Народні депутати обрали Миколу Поліщука головою комітету у скрутний час: працівники охорони здоров’я ось-ось готові застрайкувати. Кільканадцять проектів законів, що мають кардинально сколихнути всю систему в цій галузі, недопрацьовані і залишилися напівдорозі. У комітеті — народні депутати від різних партій і блоків, але професор Поліщук переконаний, що всі вони однаково переживають за стан охорони здоров’я в Україні, який склався. А він за яку роботу не брався, то «старався зробити так, як треба».

Якщо вона того варта.