«Маяк» у морі реструктуризації. Штормить...

Комісія заслухала аргументацію обох зацікавлених сторін, виступи і пояснення експертів, після чого одностайно прийняла ухвалу:

«1. Зобов’язати Фонд державного майна України, відповідно до законодавства, вирішити у процесі реструктуризації ВАТ «Завод «Маяк» питання передачі до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України будівлю та обладнання поліклініки ВАТ «Завод «Маяк» за адресою — м. Київ, пр. Червоних козаків, 19.

2. Фонду державного майна України повідомити Спеціальній контрольній комісії про виконання доручення у вересні місяці поточного року».

Здавалось би, на цьому інтригу колізії вичерпано. Однак завод в особі його директора Олександра Перегудова та деякі інші, надто зацікавлені особи, вдалися до контрзаходів. Зокрема, завод подає до Господарського суду Києва позовну заяву, в якій просить «визнати договір оренди від 02.04.2001 р. № 18, підписаний представниками ВАТ «Завод «Маяк» та медико-санітарної частини «Маяк», неукладеним». Більше року договір був «укладеним», а тут раптом — «визнати неукладеним»! З якого дива? У позовній заяві зазначено, що договір начебто не містить «істотних умов, передбачених законами України для договорів даного типу».

Дивна річ! Невже заводські підписанти при укладанні договору не знали про це? Зазвичай, добре знали. Але тоді їх це не обходило, бо головним було одержувати орендну плату. Та ситуація різко змінилася, коли Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради з питань приватизації винесла ухвалу про передачу спірного об’єкта в управління Міністерства охорони здоров’я. Ось тут завод і його тіньові «доброзичливці» всерйоз сполошилися.

Що ж насправді бачиться за цим нервово-поспішним випадом? А ось що. У разі визнання орендного договору неукладеним ВАТ «Завод «Маяк» негайно зажадає виселення медичного колективу медико-санітарної частини з приміщення, яке він нині займає і яке завод, згідно з ухвалою Спецкомісії Верховної Ради, втрачає. А чи є у заводу «Маяк» насправді право на цю власність, яке він постійно декларує? І кому ж справді належить цей медичний заклад?.

Висхідним було рішення виконкому Мінської райради депутатів трудящих за № 352 від 26 вересня 1977 року, в якому зазначено: «З метою поліпшення медичного обслуговування населення і робітників промислових підприємств Мінського району організувати... самостійну поліклініку № 3 для дорослого населення». Завод «Маяк» зобов’язали бути генеральним замовником спорудження поліклініки. Відтак, за прийнятою у той час схемою, кошти центральних відомств та підприємств Мінського району направлялися й зосереджувалися на рахунку відділу капітального будівництва заводу. З нього й фінансувалося спорудження поліклініки, яке здійснював київський будівельно-монтажний трест № 1. Певні суми виділив і «Маяк». Але ж фактично це були кошти союзного Міністерства промислових засобів зв’язку, інакше кажучи —  державні кошти.

Так лускає мильна булька тверджень керівництва ВАТ «Завод «Маяк», що, мовляв, будівля поліклініки споруджена за кошти заводу «Маяк».

У каламутний період масового пограбунку державного майна кожний хапав, що міг і скільки міг. Тож і керівництво заводу «Маяк» до переліку своїх об’єктів соціальної інфраструктури приписало й будівлю поліклініки. Ось так, «на хапок», завод «придбав» семиповерхову споруду, котру відтоді уперто називає своєю.

— Тому, що трапилося з будівлею поліклініки, мимоволі посприяли й ми, — пояснював головний лікар поліклініки Анатолій Костюченко на засіданні комісії. — Коли у 1986 році справили новосілля, то з поваги до найбільшого у районі заводу взяли назву — медико-санітарна частина «Маяк». Ця суто символічна назва була згодом використана як привід для привласнення. Хоча ми не були і нині не є структурним підрозділом заводу «Маяк»...

У листі директорів понад 40 підприємств району на ім’я голови держадміністрації Мінського (нині Оболонського) району Миколи Товкача зазначається: «Медико-санітарна частина «Маяк» — це районний лікувальний заклад, який входить до структури лікувальних установ Мінського району м. Києва, є самостійним об’єктом господарської діяльності на правах юридичної особи...»

Далі там же вказано, що оскільки завод підлягає приватизації, це ставить під загрозу існування даного лікувального закладу, а відтак — нині діючу систему організації медичної допомоги працюючому контингенту промислових підприємств Мінського району. Підписанти наполягали на вирішенні питання щодо «передачі будівлі поліклініки у комунальну власність району».

Поділяючи цю обгрунтовану стривоженість, Микола Товкач надсилає листа Київському голові Олександру Омельченку. У свою чергу, Олександр Омельченко, звертаючись до голови Фонду держмайна Олександра Бондаря, наголошує: «Враховуючи, що будівля споруджена за рахунок коштів дольової участі у будівництві, вважаю за необхідне вирішити питання щодо вилучення будівлі медсанчастини «Маяк» по пр. Червоних козаків, 19 із статутного фонду ВАТ «Завод «Маяк» та передачі її до комунальної власності територіальної громади Оболонського району міста».

Листи аналогічного змісту з району пішли також на адресу Президента Леоніда Кучми та Прем’єр-міністра Анатолія Кінаха. Відтак питання приналежності поліклініки перестало бути локальним і набуло громадського розголосу. Назрів майновий конфлікт.

Вирішальне слово було за Фондом держмайна. Однак там не поспішали, бо до ситуації самі доклали руки. На це, зокрема, ясно вказано у доповідній записці Головного управління міськдержадміністрації з питань державної корпоративної власності на ім’я першого заступника голови Фонду держмайна Михайла Чечетова: «При визначенні вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Завод «Маяк», на порушення вимог діючого законодавства, до статутного фонду товариства внесені — цілісний майновий комплекс охорони здоров’я (медчастина по вул. Червоних козаків, 19, та спорткомплекс по вул. Червонокозача, 8).

Наказом від 12.05.1996 року за № 40-АТ Фондом було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Завод «Маяк», що й стало «міною уповільненої дії».

У Фонді держмайна, як видно, не звикли визнавати свої помилки, а тим більше — оперативно їх виправляти. Принаймні в даному разі там зайняли позицію зволікання. Мовляв, ми не проти вилучення будівлі та майна медсанчастини «Маяк», але якщо проти цього не будуть заперечувати профільні підрозділи Кабміну. І закрутилася бюрократична «карусель»! Вочевидь — на знемогу. Тобто, побігаєте по інстанціях — самі відступитеся.

Однак шукачі правди не відступилися, тим паче, що Мін’юст дав чітке роз’яснення: фонд уповноважений самостійно вирішити це питання, без будь-яких узгоджень з боку урядових структур...

На засіданні Спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації перший заступник голови Фонду держмайна Михайло Чечетов всупереч очевидному факту незаконного вписання до статутного фонду заводу будівлі та обладнання медчастини «Маяк», зайняв дивну позицію і навіть заявив, що йому телефонували з Москви і просили «не дать в обиду» колектив заводу. Під «обидой» розумілося вилучення медико-санітарної частини. А клопоталися, очевидно, ті, хто розраховує приватизувати «Маяк» разом з медчастиною, яка навряд чи буде потрібна новому господарю.

* * *

Коли писалися ці рядки, стало відомо, що Фонд державного майна України розпочав процедуру вилучення будівлі та обладнання поліклініки та передачі їх в управління Міністерства охорони здоров’я України.

Описана тяганина вочевидь виходить за межі локального майнового конфлікту. Вона показує, в якій спосіб часом ведеться в Україні боротьба за переділ, точніше — привласнення державного набутку. І яку позицію інколи займає Фонд держмайна.

Адже лише завдяки громадянському сумлінню багатьох киян та втручанню контрольної комісії Верховної Ради Фондові держмайна довелося розпочати процедуру вилучення та передачі поліклініки до Міністерства охорони здоров’я.