У лютому 1965 року в Сєверодвінськ (Архангельська область) на атомному підводному човні «К-11» Північного флоту стався тепловий вибух атомного реактора. Через 20 років те саме повторилося на судноремонтному заводі в бухті Чажма (Приморський край), де перезарядку реакторів проводив підводний човен «К-431» Тихоокеанського флоту. Про сам факт цих надзвичайних подій і причини, які призвели до них, у «кращих» традиціях того часу ЗМІ нічого не повідомляли.
Атомний підводний човен (ПЧА) ВМФ СРСР проекту 627А «К-11» був побудований на Північному машинобудівному підприємстві і почав нести службу наприкінці грудня 1961 року. Три роки у складі Північного флоту він успішно виконував поставлені завдання, але настав час зробити поточний ремонт і перезарядити активні зони реакторів. З цією метою у грудні 1964 року човен прийшов у Сєверодвінськ на сусідній з рідним ПМП завод «Зірочка» для виконання операції № 1 — саме так у Військово-Морському флоті називається перезарядка реакторів.
Оскільки завод цей з атомним флотом особливо ще не стикався, саму перезарядку планували виконати силами фахівців технічної бази флоту, а всі супутні операції — вирізку над реакторним відсіком тривкого і легкого корпусів, демонтаж устаткування і поточний ремонт човна — доручили заводському колективу.
Ранком 10 лютого 1965 року фахівці з перевантаження ядерного палива до роботи приступили. Потрібно було підняти кришку одного з двох водо-водяних реакторів ВМ-А, видалити з нього залишки ядерного палива, яке не вигоріло, завантажити нові тепловидільні елементи (ТВЕЛ’и), замінити прокладку, потім поставити кришку на своє місце, затягнути болти і після закінчення усіх цих маніпуляцій провести гідравлічні випробування. Потім у такому самому порядку необхідно було виконати цю роботу і на другому реакторі.
Операція за часом не дуже тривала, але вона потребувала бездоганної зібраності й акуратності, адже через кришку проходять приводи всіх стрижнів-поглиначів і компенсувальної решітки — органів, що поглинають запас реактивності реактора. Ці приводи являли собою прямі сталеві стрижні, що з’єднували органи поглинання і електродвигуни. Зазор між втулками і стрижнями був дуже маленький і в разі найменшого крену човна і появи перекосу не виключалася можливість того, що разом із кришкою на поверхню може піднятися і компенсувальна решітка, а це призвело б до неконтрольованого пуску реактора.
Щоб цього не сталося, для надійного закріплення решітки у нижньому положенні в конструкції реактора було передбачено дуже простий механічний пристрій. З його допомогою вручну, навіть за відсутності електроживлення або тиску в системі гідравліки, можна і потрібно було поставити решітку на надійні фіксатори. У реакторі вони були, але згодом з’ясувалося, не тієї довжини...
Стріла крана підхопила кришку і дуже обережно, міліметр за міліметром, строго вертикально почала піднімати її вгору, а разом з нею почала підніматися компенсувальна решітка, яка, як з’ясувалося, не була закріплена.
Раптом спалахнула нейтронна блискавка — з відсіку вирвалися клуби радіоактивного газу і пари. Реактор одразу заглух, але переляканий кранівник кинув пульт керування і кришка, перекосившись, упала на реактор. Почалася пожежа — її гасили спочатку вогнегасниками і заливали прісною водою, а потім з допомогою пожежних машин у відсік човна почали подавати і морську воду, близько 250 тонн.
Пожежу вдалося загасити, але через вигорілі у перегородках ущільнення вся ця, тепер уже радіоактивна, рідина кабельними трасами проникла в інші відсіки і незабаром весь корабель став радіаційно небезпечним. Незважаючи на високу радіоактивність, забруднену воду відкачали просто за борт.
Люди внаслідок вибуху, на щастя, не загинули, але багатьох офіцерів і матросів з радіоактивними опіками та ознаками променевої хвороби довелося госпіталізувати, згодом більшість із них звільнять у запас через хворобу.
Складна радіаційна обстановка на ПЧА викликала велику тривогу, гостро постало питання про ліквідацію наслідків аварії. Все устаткування човна потребувало дезактивації — його перенесли у заводські цехи, а реакторний відсік просто відрізали і згодом затопили в Карському морі. Човен ремонтували кілька років і, зрештою, відновили. Він знову повернувся у стрій, але так і не позбувся репутації «брудного». Служити на ньому в подальшому довелося багатьом військовим морякам — усі вони опромінювалися, але ніхто з них так і не отримав статусу постраждалого внаслідок ядерної аварії.
10 серпня 1985 року, майже за дев’ять місяців до Чорнобильської катастрофи, на судноремонтному заводі ВМФ № 30 у бухті Чажма (130 км від Владивостока) під час перезарядки ядерного палива і за аналогічних обставин знову стався тепловий вибух реактора, тепер уже на ПЧА проекту 675 «К-431» Тихоокеанського флоту.
Виконавці операції № 1, безперечно, знали про обставини аварії на «К-11», але... Всі порушення майже точно повторилися. Наслідки цієї аварії були вже набагато важчі — загинуло 10 осіб, було забруднено акваторію моря і значні території суші. Радіоактивна хмара накрила і 15-тисячне селище Дунай, але мешканців не евакуювали.
Відновлювати човен з певних причин не стали, а тому реакторний відсік залили бетоном, спорудили над ним своєрідний саркофаг і відвели корабель у бухту Павловськ чекати своєї черги на утилізацію.
Трагедія у Примор’ї знову дала вагомі підстави обміркувати ситуацію і вжити енергійних заходів, щоб подібне ніде і ніколи більше не повторилося. Однак обговорення цього питання, як і в першому випадку, в колах військово-морських фахівців пройшло поверхово. Правда, було розроблено і затверджено план, що передбачав низку заходів щодо запобігання аварійності на атомних підводних човнах і підвищення їхньої безпеки, але про людей, що поплатилися своїм здоров’ям, забули — в документі не було жодного пункту, продиктованого турботою про постраждалих.
Знову постаралися прикрити завісою таємності — і дотепер про подробиці цих подій знає тільки вузьке коло професіоналів-підводників. А шкода, адже вчасне і правдиве інформування про них не тільки військових, а й цивільних фахівців, можливо, допомогло б викреслити з низки ядерних аварій найстрашнішу — на Чорнобильській АЕС, яка після Чажми не забарилася і змусила здригнутися весь світ уже в квітні 1986 року.
Володимир ПАШИНСЬКИЙ, капітан 2-го рангу у відставці.
