З романтиків — у прагматики

— Моє кредо — навчатися, незважаючи на вік. Саме завдяки навчанню (а я до 31 року відмінно навчався в київських і захищався в московських вузах) була сформована моя життєва позиція. Двох своїх доньок я виховую в такому само дусі: навчання — це ключ до успіху, до знань і, якщо хочете, до нормального життя. Я не можу заснути, доки не перечитаю всі газети, не передивлюся всі новини. Треба не втрачати жодної хвилини, а навчатися, читати, цікавитися, спілкуватися, повноцінно жити. З приводу цього я й досі люблю цитувати рядки, які припали мені до душі ще 25 років тому:

— На жаль, я не можу похвалитися чимось унікальним. Колекціоную картини не за жанрами чи авторами, а ті, які мені подобаються, бо мають якусь незбагненну енергетику. Скажімо, гуляючи Андріївським узвозом, відвідуючи виставки чи галереї, я відчуваю душевне тепло біля якогось твору мистецтва. А потім відразу шукаю можливості його придбати. Маю дома прекрасні картини мого земляка з Житомирщини Охапкіна, який малює на релігійну тематику.

— У моєму житті вільний час — це період від заходу сонця до його сходу. Але вихідними намагаюся вирватися до мами на Житомирщину — допомагаю господарювати. А потім сідаю на березі ставочка і під кумкання жаб, спів жайворонків у спілкуванні з природою занурююсь у читання.

— Я люблю читати політичну публіцистику. Це книги про 30—50 рр. минулого століття. Людство пережило стільки, що використовувати минулий досвід достатньо, щоб не повторювати помилок.

— Мімікрію, коли людина устами матеріалізує ту думку, яка не є її відчуттям. Коли вона має зовсім інші наміри, а заради досягнення якоїсь мети каже не те, що думає. Не люблю підлабузництва. Коли я у позаминулому скликанні був головою Комітету з питань правової політики і судово-правової реформи, мав масу псевдодрузів. А коли моє депутатство закінчилося — їх як відрізало.

— Зайва відкритість і довіра до людей. Я не можу перед людьми опустити скло в тій ситуації, коли є небезпека. Я виріс серед природи, бо жив з батьками в лісовому кордоні до семи років, моїми друзями були їжаки, олені, гуси. Я був упевнений, що люди повинні бути прості і досконалі, як сама природа.

— Разом з сім’єю біля моря, а більшу частину своєї відпустки проведу у мами на Поліссі. Візьму масу книжок, документів для того, щоб озброюватися на наступні баталії, які неминуче будуть в українському парламенті. За всіма ознаками політичний рік обіцяє бути непростим. Та й викладацька робота починається вже у вересні.

— Я багато років провів на естраді — як конферансьє, заповнював паузи. Веселити людей було моєю професією. Я знаю багато реприз Остапа Вишні, Олександра Ковіньки, Євгена Дударя, який сьогодні є моїм добрим приятелем. Мені жартувати — це як жити. Люблю розігрувати людей на перше квітня. Наприклад, телефоную своїм студентам і кажу: «Вважайте, екзамен я прийняв. Приходьте завтра із заліковками». Наступного дня, звісно, непідготовлені студенти кучкуються біля мене. А я, ніби не розуміючи: «Складайте іспит. Учора було перше квітня, а сьогодні вже треба демонструвати знання».

— Позитивно. Мій дім — моя фортеця. За розподілом обов’язків — я на полюванні, забезпечувач. А дружина береже територію — вогонь.

— Після 8 травня, коли мене обрали депутатом, у моєї дружини Тетяни настрій упав: «Я знову на чотири роки втратила чоловіка». Але, враховуючи попередній досвід, я хочу робити так, щоб вона цього не відчувала.

— Щоб протягом року жоден громадянин України не емігрував за кордон. А ті, хто перебуває поза Батьківщиною, поверталися в Україну.