Торік я наважився зробити припущення, що відбудеться позапланова зустріч без краваток Володимира Володимировича і Леоніда Даниловича. Мовляв, обговорять вони ма-а-леньке питаннячко про долю величе-е-зного суперлайнера «Руслан» і замовлять слівце на користь його власника («Літаки самі не літають», «ГУ» від 5.05.2001).
На жаль, гіпотетична аудієнція не відбулася. Тому, ризикну припустити знову, детективна історія про літак-привид, що борознить повітряні простори Європи, і перетворилася давно на скандальну. У розв’язанні конфлікту між суб’єктами господарювання братерських країн беруть активну участь дипломати, політики, державні мужі високого польоту.
Але «Руслан» і досі там. На чужині. Далеко від Росії, де 1993-го був народжений для унікальних авіаперевезень.
Ти чий, «Руслан»?
Велетенське дітище Ульянівського авіазаводу після появи на світ одразу пішло по руках. А до того, як відправитися у «вільний політ» над Європою, повітряне судно АН-124-100 з бортовим номером RA 82070 було власністю російського ЗАТ «Аякс». Аби сталевий птах, що не має аналогів, літав і давав прибуток, його необхідно підгодовувати. Свого часу «Аякс» узяв великий кредит у одному з банків, віддавши під заставу лайнер. І, як-то буває, вчасно не розрахувався. Кредитор «перевів стягнення боргу на заставлене майно». На той момент воно перебувало в голландському аеропорту Маастріхт під охороною. Рік заарештована махіна стояла на приколі, два, три...
А 2000-го АН-124-100 на вимогу банка-кредитора було виставлено на аукціон.
Торги, вважають юристи, були вочевидь запрограмовані: переможцями стали англійці з компанії «Ейр Фойл лтд», які купили його за шість мільйонів і один долар. А реальна вартість літака на той час сягала 20 мільйонів (один двигун «важить» близько двох мільйонів доларів).
Ну поталанило фірмі «Ейр Фойл», то що вже тепер. Нехай би й експлуатували «пташку» за призначенням. Керівництво англійської фірми так і коментує операцію: ми, мовляв, просто використали надану можливість купити літак за гарну ціну. Нині ні голландський суд, ні новоспечений власник «Руслана» і чути не хочуть, що аукціон відбувся з кричущими порушеннями.
По-перше, на 4 грудня 2000 року, день проведення торгів, власником літака вже була російська компанія «Центр-капітал», яка погасила борги ЗАТ «Аякс» і стала повноправним господарем транспортника. Про що повідомила голландський суд ще у жовтні. По-друге, відповідно до листа Міноборони Росії, за російським законодавством «Руслан» є об’єктом подвійного (цивільного і військового) призначення. А тому вивезенню, а надто продажу без відома та дозволу відповідних відомств, не підлягає. По-третє, Женевська конвенція 1948 р. про міжнародне визнання прав на літак забороняє продаж техніки подвійного призначення. По-четверте, для росіян рішення голландського суду про дозвіл на проведення аукціону не має юридичної сили, оскільки між країнами не укладено договір про визнання судових рішень.
Отже, англійці не можуть бути власниками, робить висновок російська сторона, яка, до слова, безрезультатно оспорює рішення заморського суду.
«Літак продано законно, а його власник — «Ейр Фойл», — кажуть по той бік кордону, натякаючи на те, що переможців не судять.
Гривневий слід
Настав час розповісти, яке відношення до цієї непривабливої історії має Україна. Точніше, окремі її сини.
Англійці після вдалої операції звернулися до киян, а точніше до керівництва Авіаційного науково-технічного комплексу (АНТК) імені Антонова, з проханням відремонтувати крилатого страждальця після стількох років його простоювання. І поки «Центр-капітал» відстоював власні права, до Маастріхта прибула бригада з новими двигунами, котра й підготувала АН-124-100 до перельоту до України.
Зниклу машину росіяни знайшли не одразу. До того часу вони мали в руках рішення арбітражного суду Москви від 21.03.01 р., що визнав право власності за ВАТ «Центр-капітал». Окрім того, суд заборонив «Ейр Фойл» «здійснювати будь-які операції, спрямовані на відчуження літака... реєструвати чи перереєстровувати його на своє ім’я чи на ім’я третіх осіб».
Дізнавшися, що «Руслан» вельми швидко і таємно перегнали на українську землю, росіяни вирішили шукати правди в Києві.
Під час переговорів з чиновниками вони посилалися на спеціальну конвенцію, відповідно до якої судові рішення однієї з країн СНД визнаються і виконуються в інших державах співдружності. І чекали на допомогу.
За позовом росіян Київський арбітражний суд спочатку заарештував, а 3.08.2001 р. зобов’язав АНТК передати транспортника законному власнику.
Окрім того, у листопаді минулого року «Центр-капітал» звернувся до українського суду з клопотанням дозволити виконання згадуваного рішення арбітражного суду Москви від 21.03.2001 р. Суд спочатку через формальні підстави повернув клопотання без розгляду, а потім... закрив судове провадження. АНТК, у свою чергу, оскаржило рішення суду від 3.08.2002 р., котре й було скасовано в апеляційній інстанції.
Поразку від української Феміди власники літака сприйняли стоїчно — розуміли, що попереду буде тривала боротьба на новому витку. Але вже не на українській землі.
— Судовий розгляд в Україні намагаються припинити, — заявляє юрист Владислав Шаповал, — оскільки предмет спору більше не перебуває на нашій території.
Отакі дива. «Руслан», виявляється, продовжуючи «вільні польоти», 28 жовтня 2001 року на порушення рішення про арешт вилетів з Києва і приземлився в аеропорту Менстон (Велика Британія). А наступного дня набувало чинності рішення московського арбітражу...
Кияни розводять руками: до нас, мовляв, пригнали літак для ремонту, нині господар зажадав повернути його. Ми лише виконавці, що з нас візьмеш.
Англійці здивовані: на нашу територію пригнали літак, власність нашої фірми. Якщо суд вирішить інакше —відправимо «Руслана» геть.
Логічно і правдоподібно? Якщо не знати, що фірма «Ейр Фойл» видала киянам доручення на провадження всіх справ, що пов’язані з літаком. Зокрема, на реєстрацію в українському реєстрі, експлуатацію машини тощо. В АНТК впоралися з цим блискуче. Антоновці зареєстрували «Руслана» в Державному реєстрі цивільних повітряних суден України. Як їм це вдалося, якщо АН-124-100 зареєстровано в Росії і з державного реєстра не виключений? Як наші відомства зареєстрували судно без технічної документації (вона зберігається в законного власника ТОВ «Центр-капітал»)? До слова, на підставі документації видається й інший документ, який дозволяє перетин кордону — сертифікат льотної придатності. Як він з’явився на світ? У зв’язку з цим постає ще одне запитання: на підставі яких документів «Руслан» перетнув український кордон під час перельоту з Голландії до Києва?
Про версії і не тільки
Що це за фірма, яка спроможна експлуатувати таку велетенську машину, та й чи спроможна? Як пишуть «Известия» (№80 від 15.05.2002), у компанії «Ейр Фойл», що має тісний зв’язок з українським підприємством АНТК імені Антонова, на той момент (купівлі «Руслана» — Авт.) не було ані власних, ані позичених шести мільйонів доларів». Судно навіть не поставлено на баланс компанії. Вона зі збитками закінчила два останніх роки.
Чи не дивно, що така фірма є власником «Руслана», а кияни були у неї в ролі ремонтників? Є підстави вважати, що АН-124-100 придбаний могутнім партнером англійців. Якщо ви подумали про АНТК, то як вам не соромно? Чи може вельми поважне державне підприємство вдаватися до таких авантюр?
Так, у ЗМІ з’являються повідомлення про те, що «Руслан» придбано за українські гривні. Згадується при цьому приватна компанія «Антонов ерлайнз юк лімітед», зареєстрована у Великій Британії за адресою «Ейр Фойл». Ну то й що? Може збіг? А може ми читаємо неправильно: замість «Антонофф» — «Антонов»?!
Кидати тінь підозри на гордість та флагмана вітчизняної економіки з приводу кількох двигунів «Руслана», демонтованих та замінених на нові, також не варто. Вони десь лежать і чекають на господаря... На чиї гроші їх придбано? Ну це, вибачте, питання з надхмарної сфери...
А поки що запитання приземлене: хто може гарантувати, що з туманного острова «Руслан» не чкурне до Бразилії чи Африки? На велета можуть накинути оком і... не доведи, Господи, терористи. Що і куди вони повезуть у цій махині, уявляєте? Одне слово, «Руслан» непередбачуваний. Він може за неправдивими свідоцтвом про реєстрацію і сертифікатом льотної придатності здійнятися та... випурхнути куди завгодно.
А коли з ним щось трапиться — хто відповідатиме? Англійці, що дали притулок велетові чи «Антонофф»? Відповідь одна: законний російський власник. Запитання, слід вважати, будуть і до українських авіаначальників, які з легкістю магів реєструють повітряні кораблі чужих країн.
Добре, ці мужі від влади про себе не думають. То подумали хоча б про країну, її імідж. Він у неї такий, що тільки в Європейському союзі їй і місце. І в НАТО також. Перші кроки зроблено: американці ось-ось розглянуть питання про надання Україні статусу країни з ринковою економікою.
Погано лише, що віднині усі, кому не ліньки, нудно й прискіпливо питатимуть: «А як у вас дотримуються прав людини та міжнародного законодавства?»
Що їм, прискіпливим екзаменаторам, відповісти? Лише те, про що вже сьогодні Європа гуде: імідж України нікудишній. Це підтвердили нещодавно австрійські компанії, що досліджували на прохання громадської організації імідж нашої неньки у 19 європейських країнах...
Один розумник з Кабміну, реагуючи на результати досліджень, заявив, що треба просити парламент закласти до Держбюджету-2003 20 мільйонів гривень на поліпшення міжнародного іміджу України.
Коли у наших міністерствах-департаментах буде хоча б по одному такому фахівцю з реєстрації, як у Мінтрансі, нам річного бюджету не вистачить на піднесення того іміджу...
