На теплоході грала музика

Було б дивно, якби все пройшло вчасно. А так події розвивалися за буденним сценарієм: теплохід запізнювався на кілька годин, а щасливі власники путівок міжнародного круїзу блукали залами морвокзалу, даремно сподіваючись знайти вільного стільця. Отож, невідкладні справи вирішувалися з певними незручностями.

Непоказний чоловічок примостився біля газетного кіоску і похапцем відкрив холостяцький, 50-х років випуску, чемоданчик. Убогу валізу, вщерть набиту доларами, було піддано прискіпливій ревізії. Після чого він полегшено зітхнув і з задоволеним виглядом продовжував блукати залами.

Дві респектабельні пари стояли осторонь, вочевидь підкреслюючи свою приналежність до обраних світу цього. Довге чекання стомило і їх. Бажання відновити сили традиційним способом таки з`ясувало, що вони теж наші співгромадяни: незграбно відкоркована пляшка підступно дзенькнула об цегляну підлогу, і присутні мали змогу пересвідчитись, що то був справжній «Наполеон».

Черга на реєстрацію стояла давно. Швиденько знайшлися спільні інтереси. Досвідчені мандрівники повідомили, що на вітчизняному теплоході навіть пляшку води можна придбати лише за тверду валюту. Схвильовані любителі комфорту хапали таксі і мчали в місто шукати пункти обміну.

Здається, тільки поляки почувалися спокійно. Діловито вивантажували купу коробок, ящиків, мішків. Складалося враження, що вони збиралися щонайменше побити рекорд Робінзона Крузо з тривалості перебування на безлюдному острові.

Нарешті почалася посадка. Правда, не там, де оголошували. Тому весь гурт народу метнувся до інших дверей.

Здійнявся галас, спалахнули непорозуміння, колотнеча, і пилюка стояла аж до самої стелі. Вимучені чеканням, пасажири кинулися на митницю, як Матросов на амбразуру. І така злість світилася в очах, що брутальна лайка в устах інтелігентної жінки здавалася звичайним привітанням. Гідні наші носії з виглядом королів спостерігали за знайомою картиною, діловито вибираючи клієнтів. З’ясувалося, що всі візки здано в оренду, а ціни на користування ними — договірні. Тому новоявлені «орендарі» безапеляційно вимагали за кожне місце вантажу не менше 10 гривень.

Вдалося пробитися до митного залу, який нагадував гастроном застійних часів: наднормові і, відповідно, конфісковані шампанське, горілка, ковбаса, сир, кава... Куди все це подінеться потім?

На теплоході нас чекали, але не дуже. В усякому разі, шукати каюти доводилося самостійно. Це вже потім, через тиждень подорожі, можна вільно орієнтуватись. А попервах доводилось блукати палубами з усіма речами, аж поки побачиш такий бажаний номер каюти. Нарешті, все. Віддали швартові, і поступово Одеса розтанула в ночі.

Сонячний ранок вивів усіх на корму, де в басейні хлюпала морська вода, стояли шезлонги, в мальовничому безладді були розкидані лежаки. Якось самі собою утворювались групи за інтересами. Солідно, із знанням справи влаштувались Льоня зі Львова (із зрозумілих причин не називатимемо прізвищ), Гіві з Кутаїсі, Вася із Москви, Жора та Коля з Одеси (це вони так нечемно повелися з «Наполеоном»). Жваво точилися розмови про ціни на автомобілі, про вигоди закупівлі партій товарів за кордоном і перепродаж їх у себе вдома. Довкола сновигали офіціанти, хутенько пропонуючи за долари, євро та всяку іншу ВКВ віскі, джин, кока-колу, сигарети. Ясна річ, кращі представники нашого суспільства все це вживали без обмежень і до обіду стали справжніми друзями.

На спортмайданчику розташувалися дебелі хлопці різного калібру і національності. Вони завзято тренували м`язи. Здавалося, що готуються щонайменше до змагань республіканського масштабу. Але все виявилося набагато простіше: це були охоронці. Воно й зрозуміло, бо той же Вася з Москви зі своєю набитою доларами валізою мав усі підстави боятися зустрічі з діловими людьми у Стамбулі чи Неаполі.

Поляки, болгари, французи поводилися скромно. Для одних ця подорож була, можливо, й не зовсім комфортною, але все-таки відпочинком. Для інших (поляків) основна робота була попереду: оті всі ящики, коробки треба було вигідно збути, а натомість придбати іншого краму для ринків у нашій країні. Та й вони раз у раз дозволяли собі «розім`ятись» пляшечкою заморського пива. Французи брали наше ординарне вино, розбавляли його водою, випивали з неперевершеною безпосередністю. На недопитих пляшках робили позначки, щоб, не дай Боже, офіціант не відсьорбнув. А як інакше? Гроші ж заплачено. Отак і пили потихеньку французи ту пляшку впродовж усього дня.

Більшість мандрівників розсипалась по всіх закутках, заздрісно поглядаючи на валютних партнерів по плаванню. Звичайним радянським людям не залишалось нічого іншого, як смоктати «Ватру» і міцними словами висловлюватись на адресу порядків. То була мудра голова, яка визначила, що тільки валюта може вільно «ходити» на теплоході. А це вже був прямий дороговказ до спекуляції.

Ситуація в усіх портах була схожою. За годину до прибуття здіймалися лемент і хвилювання, які час від часу змінювались шелестінням надії. Та й було чого нервувати. Практично жоден пасажир не мав в`їзних віз. Якщо турецькі, італійські і грецькі митники на це просто не звертали уваги, то в Іспанії і Франції суворо дотримувалися букви закону. І треба було бачити ту принизливу ситуацію, яка виникла в Барселоні. Спритні коробейники, для яких подібні круїзи не відпочинок, а місце роботи, з величезними валізами долали паркани і зникали в портових кварталах. За ними мчали поліцейські, завивали сирени. Когось повертали, але більшість таки прорвалася.

З’ясовується, наш товар має попит. Уже біля виходу із порту хтось з юрми місцевих «бізнесменів» хапає кожного за руки і пропонує свої послуги. Але тільки дилетанти вступають з ними в переговори. Справжні торговці сідають у таксі і мчать за заздалегідь обумовленими адресами. Оптом збувають крам і тут же отоварюються. Залишки здобутої валюти реалізуються на ринках. Зазвичай знаходять продавців уцінених товарів, у яких все коштує не більше долара. Отам і набирають блузи, шорти, сорочки... Ну а яка ціна їм у нас, то добре відомо.

Збувають не тільки годинники, фотоапарати і таке інше, а й гривні. Вони на Заході таки когось дуже цікавлять. Поляки, наприклад, міняли такі стоси сотенних купюр, що мимоволі виникає сумнів щодо професіоналізму наших митників. Не кажучи вже про те, що вилучені в Одесі горілка, шампанське і кава ніщо порівняно з тією безліччю вітчизняних товарів, які потім з`являються на прилавках крамниць заморських портів.

Отож, після вдалих торгів щасливці зручно розташовуються в нічному барі теплохода і, як справжні «тугі гаманці», замовляють напої. Щоправда, розраховуються до дрібненьких монет.

Зрозуміла річ, у такий спосіб вони можуть лише на хвильку втішити своє самолюбство, але аж ніяк не обдурити зарубіжного туриста чи тим паче офіціанта.

Та вже десь за другу годину ночі межа відчуженості стирається. І тоді у відповідь на пиво, виставлене поляками, наші співгромадяни гупають по столу заздалегідь прихованою горілкою. Розмова сягає політики, і наші західні сусіди клянуться у вічній дружбі і бажанні творити єдиний економічний простір, бо підступні капіталісти вмить усе загарбають і, не дай Боже, примусять працювати за своїми стандартами.

Правда, французи чомусь не дуже заперечували, тільки вихваляли міць євро, що й підтверджували черговою пляшкою мінеральної води. Такий прагматизм якось дивно вплинув на Яцека з Гданська, і він забажав помацати оті гроші. Необачний Жак витяг сотенну купюру, а Яцек миттєво розірвав її на дрібні шматки і кинув у попільничку. Остовпілий француз хутенько вигріб усе в долоню і сховав до гаманця, а Яцек царственим жестом вийняв долари і почав їх тут-таки палити. То був апофеоз. Перелякані болгари висмикували з рук поляка залишки, гасили полум`я і радились, чи можна їх буде обміняти в банку.

Годували нас, як ми вважали, непогано. Інколи траплявся цвілий хліб, та картопля мала підозрілий запах. Але то дрібниця порівняно з вишуканою ввічливістю обслуги. Все-таки невдоволення визріло. Льоня зі Львова перебрав собі право говорити від імені всіх пасажирів і вимагав зустрічі з капітаном. Але той чомусь вважав нижче своєї гідності вести розмову з якимись там туристами і прислав старшого помічника. Блиснувши зіркою Героя Соціалістичної праці, старпом суворо вимагав припинити балаган. Спочатку поодинокі несміливі голоси просили додати до раціону овочі, фрукти. Адже мандруємо Середземномор`ям, де все це продається за копійки. Льоня порушував проблему ширше: чому продукти неякісні? Старпом пояснював: їх немає на базі. Тут-таки з`ясувалося, що Жора і Коля з Одеси працюють на овочесховищі Морфлоту і достеменно знають, що там є, а чого немає. В усякому разі, картоплі, огірків і помідорів там до біса.

Засмучений старпом послався на обмежені можливості кухні. Але серед бунтарів було чимало працівників громадського харчування, і вони запропонували продемонструвати на камбузі, що навіть із звичайнісінької бараболі можна приготувати щонайменше кілька десятків страв.

Украй збентежений старпом виклав останній козир — мовляв, мало виділяють грошей на харчування. Путівки дорогі, а на їжу йдуть копійки. Та й тут його карта була бита. Відразу знайшлося кілька фінансистів, які переконливо довели, що навіть за ці кошти можна мати не тільки якісну картоплю, а й ті самі ананаси.

Зніяковілий представник команди пробурмотів щось про музику, яка цілодобово грає на теплоході, чемно відкланявся і обіцяв розібратися. Що він там робив, невідомо, але наступного дня з`явилися на столах апельсини, виноград, персики... А капітан влаштував вечір знайомства, де кожному видали по 50 грамів (майже як на фронті) горілки. Це було великою приємністю, до того ж тепер стало відомо, що мандрують здебільшого «ділові» люди: завідувачі виробництва їдалень і ресторанів, співробітники всіляких баз, люди без певних сфер діяльності, головні бухгалтери...

Повернулися не всі. Гіві зник у Барселоні, Льоня залишивсь у Неаполі...

Уже перед Одесою старпом у пориві відвертості розповідав про проблеми Морфлоту: застарілі теплоходи, величезний податок з прибутку, надцентралізована система планування, відсутність валюти. Все це, само собою, аж ніяк не сприяє підвищенню комфортності мандрівок. Довелося висловити цілком щирі співчуття і надію, що ситуація зміниться на краще. Але бентежила думка: навіщо попри всі об`єктивні причини погіршувати самопочуття і так не зовсім щасливих співгромадян?