З-поміж майже двох десятків старовинних замків, що були споруджені у сиву давнину на Закарпатті, до наших часів збереглися лише одиниці. Та й тим, окрім Мукачівського і якоюсь мірою Ужгородського, всевладний час виносить свій невблаганний вирок. Пам’ятки світової культури гинуть на очах і, здається, нікому до цього діла нема. Вірніше, нема коштів. А не порятуємо їх тепер — втратимо назавжди. У тому числі й таку перлину, як Невицький замок, що овіяний багатьма легендами. Одна з них пов’язана з його назвою.

Замок без привидів — не замок

— У писемних латиномовних джерелах п’ятнадцятого—сімнадцятого століть фортеця ця згадується під назвою «Невицьке», — розповідає старший науковий співробітник відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею, він же— методист Центру туризму й начальник археологічної експедиції в Невицькому замку Олександр Дзембас. — Це, як вважають вчені, давня слов’янська назва, і в народі її виводять від слова «невіста». Так от. Одна з легенд розповідає, що володар Невицького замку Упор відбив у герцога Горо, могутнього володаря Мукачівського замку, його наречену. Горо вирішив покарати Упора. І той, щоб уникнути помсти, пообіцяв герцогу, що в разі, коли в нього народиться донька, віддасть її заміж за Горо. Невдовзі в Упора й справді народилася напрочуд вродлива донька Юдіта. Щойно їй виповнилося шістнадцять років, до замку прибув старий Горо по обіцяну невісту, тобто наречену. Дізнавшись, яка доля її чекає, Юдіта кинулася з височенної стіни фортеці . Її кров, що зросила скелі, перетворилася на бурштин. Всевишні сили помстилися за смерть невинної красуні, наславши на замок блискавку. Вона й зруйнувала його.

А привид прекрасної Юдіти, стверджують мешканці села, ще й тепер бродить мурами фортеці. Та який замок обходиться без привида?

— А якщо відійти від легенди?

— Археологічні дослідження свідчать, що перші поселення з’явилися тут близько трьох з половиною тисяч років тому. А в першому тисячолітті до нашої ери сюди прийшли племена фракійців. Саме тоді було зведено перші укріплення — рови і земляні вали. Подальша доля цього поселення невідома. Були тут і курганні скіфські поховання шостого—четвертого століть до нашої ери. Останньою знахідкою тих часів є срібна монета третього століття до нашої ери — драхма з грецького міста Аполлонії. Після цього Замкова гора в Невицькому залишалася, очевидно, незаселеною майже ціле тисячоліття.

Справжня історія Невицького замку, вважають археологи, почалася у ХІІ столітті. Його будівництво пов’язують з активною «руською» політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, що вели через Карпати на північ і схід, до Галича і Києва. Бо Невицький замок займає вигідне стратегічне положення. Розташований він за дванадцять кілометрів від Ужгорода на лівому березі річки Уж, на вершині гори висотою 260 метрів над рівнем моря. З півночі гора омивається гірським потоком Вайда. Колись і Уж, і потік були набагато повноводніші, а тому — важкою перепоною для ворога. Дорогою, що веде до Ужоцького перевалу, замок оминути не можна, бо розташований він у межигір’ї. А от контролювати цю шляхову артерію з нього зручно.

У березні 1241 року монголо-татари, що увірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували невицьке укріплення, але в другій половині ХІІІ століття воно знову було відновлене.

Невицький замок був свідком тих міжусобиць, що велися магнатами Угорщини за королівську корону. Мінялися його володарі , але оборонний статус фортеці залишався незмінним. А тому зміцнювалися стіни, зводилися додаткові укріплення. Центральний замковий двір оточив двоповерховий палац з домінуючою чотириповерховою центральною замковою вежею та могутнім триповерховим укріпленням. Замковий палац розрісся до 1000 квадратних метрів і налічував три десятки приміщень. На зламі ХV—ХVІ століть замок набув остаточного вигляду. Між другою й третьою захисними лініями існував невеликий посад для ремісників. У разі нападу населення ховалося за кам’яними мурами.

Останніми володарями замку були Другети. Однак над фортецею висів якийсь фатум. У 1644 році трансільванський воєвода Дьордь І Ракоці рушив воєнним походом проти австрійського короля Фердинанда ІІІ, на боці котрого був і володар Невицького замку Янош Другет. Дьордь Ракоці заволодів фортецею і знищив її. Відтоді невицька твердиня лежить  в руїнах. Тільки в 1902 році центральна замкова вежа була частково відновлена, а на початку двадцятих років, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, опіку над замком узяв Ужгородський туристичний клуб. На часткове збереження фортеці було витрачено 20 тисяч крон.

У березні 1939 року замок знову став ареною воєнних дій. Загони Карпатської України разом з чеськими вояками, які відступали, у стінах фортеці стримували наступ угорських військ.

Молодіжною толокою

У повоєнний період замок та його околиці перетворилися на зону відпочинку. Поруч було споруджено турбазу, а в 60—70-ті роки частково розпочалися реставраційні та консерваційні роботи. Нині завдяки кільком ентузіастам замок став об’єктом підвищеної уваги. І він заслуговує на це.

— А передусім тому, що замок не експлуатували й не перебудовували, тому зберігся як пам’ятка у своєму первісному вигляді, — вважає директор Закарпатського центру туризму, краєзнавства і спорту учнівської молоді Володимир Чепа.

— У первісному, але поруйнованому,— заперечую.

— Ну й що? Можливості законсервувати його й реставрувати не втрачено. І привабити сюди туристів. Тим паче, що розташоване укріплення у традиційній зоні відпочинку з досить розвиненою інфраструктурою. А його археологічні й історичні багатства переоцінити важко. Та замало кричати на весь світ про його унікальність. Її треба зберегти. І не лише з цією метою. Маю на увазі багато важливіше— етичні, естетичні і, хоч би як це патетично не звучало, патріотичні й трудові важелі виховання молоді і, якщо хочете, її оздоровлення.

Саме з цих міркувань два роки тому на території замку вперше розкинулися намети еколого-археологічної експедиції й табору волонтерів. Як із закарпатських учнів та студентів, так і з їх зарубіжних ровесників з американського Корпусу миру, з Будапешта, Ніредьгази, Кишинева, Бухареста, Москви, а також з багатьох міст України. Зачастили сюди й фахівці-археологи. Їх цікавлять ті знахідки, які трапляються в ході розкопок. Багато вже знайдено. Це ужиткові предмети, а також монети, уламки кахлів ХV—початку ХVІІ століть, виконані в готичному та ренесансному стилях, тощо. Деякі фрагменти мають сюжетні зображення. Знахідки ці вже поповнили фонди Закарпатського краєзнавчого музею.

Руками юних у перше літо було очищено багато мурів від землі, коріння, а також розчищено призамкову територію. Долучалися юнаки та дівчата й до археологічних розкопок. Робота ця триває і розрахована на три роки. Цьогоріч табір розпочав роботу відразу з настанням літніх канікул. Тут уже встигли попрацювати і добровольці з Угорщини та Москви, мають великий потяг до цих захопливих і романтичних справ волонтери з Києва, Запоріжжя, інших міст України.

— Бажаючих багато, а можливості прийняти всіх одночасно обмежені. І з харчуванням, і з інструментом. Тому табір працює позмінно. У кожній зміні близько 50 учнів, — каже Володимир Чепа. — Їм створено найнеобхідніші, тобто майже спартанські умови. Живуть рятівники фортеці у військових наметах, але, на відміну від спартанців, користуються електрикою, холодильниками. Є можливість переглянути телепередачі. Колишній наш гуртківець, а нині підприємець з Ужгорода В’ячеслав Давидович подарував таборові комп’ютер.

— А фінансування? — зачіпаю найболючішу тему.

— Усі роботи виконуються, звісно, безоплатно. На інші витрати використали здобутий нами грант Фонду розвитку Карпатського єврорегіону, який виграли торік за проектом запобігання руйнації Невицького замку. А цьогоріч отримали повторний грант — на такі само роботи у Хустському та Середнянському замках. Щоправда, ці два замки збереглися значно гірше. Найперше треба розчистити мури від усього того, що псує їх вигляд. І це вже робиться. Відчутну допомогу маємо й від управлінь обласної держадміністрації. З приводу створення археологічних експедицій та волонтерських таборів головою облдержадміністрації Геннадієм Москалем — людиною, небайдужою до пам’яток історії, підписане спеціальне доручення. А от цільових коштів від держави не отримуємо. Попри це справу не загублено. Це ще раз переконує, що для порятунку таких цінних пам’яток багато можна зробити молодіжною толокою. Можливо, наш досвід знадобиться й іншим областям України, де є подібні споруди.

— Пане Володимире, ви сказали, що можна багато зробити толокою. Але ж не все!

— Згоден. Далеко не все. Проте частину коштів, які виділяють для оздоровлення учнів, сюди залучити можна. Відпочинок у нас, повірте, набагато змістовніший, ніж у таборах, де обмежуються екскурсіями та ставлять вихованців на посилене харчування. Дуже добре було б, коли б до цієї напрочуд важливої справи долучилася і держава. Знаю країни, де, по суті, нема що досліджувати й реставрувати. Ми маємо це багатство. Переконаний: кошти, вкладені у справу, окупляться сторицею. За рахунок того-таки туризму.

Коли на древніх руїнах з’явилися перші ентузіасти, багато хто запитував: а ви що від цього матимете? Інша річ, якби відкрили ресторан...

— Не буде тут ресторанів. Їх уже достатньо — ледь не на кожному кроці. А от заради того, щоб зберегти ці справжні перлини — пам’ятки світового значення, варто працювати.

На цій ноті й закінчилася наша розмова з Володимиром Чепою. На прощання він запросив навідатися до замку під кінець канікул, коли закриватиметься табірна зміна. І зафіксувати зроблене об’єктивом. Щоб уся держава бачила, що може молодіжна толока.

Хто відмовився б від такого запрошення?

Закарпатська область.