А трейдерам сказати: зась!

— Коли торік область зібрала 2,8 мільйона тонн, дехто нам закидав: мовляв, «виїхали» на добрій погоді та на розширеному клині зернових. Нині, скажемо прямо, грунту для подібних «аргументів» немає. Дощів не було практично чотири місяці. За висновками спеціалістів, саме через це ми недобрали 600—700 тисяч тонн.

Випадковостей тут немає. Базу нинішнього врожаю заклали ще торік, враховуючи попередній досвід: насіннєвий матеріал — не нижче другої репродукції. Підживили у 2,5 разу більше площ. Всі масиви обробили гербіцидами — хто бачив наші поля, не спостерігав там бур’янів. Стислий термін збирання зумовила насиченість технікою: цього року на жнивах працювали півтори тисячі комбайнів, що майже вдвічі більше, ніж минулого. Завчасно уклали угоди з північними регіонами.

У нашому, південному, регіоні на кожних п’ять років припадає чотири посушливі. Люди на це вже психологічно налаштовані. Повинен сказати, нинішні жнива не були «битвою за врожай». І коли ми розробляли стратегію, визначали пріоритети, дійшли висновку, що в нашій природно-кліматичній зоні зерновиробництво —головний напрям. Хоч би як там складалася кон’юнктура світового та європейського ринків. Озимі чудово використовують зимову вологу, літньої тут практично не буває, тому на ярі не дуже розраховуємо.

Напрям, вважаю, єдино правильний. Тонна соняшнику дає 700 гривень мінус 400 — витрати (а ще ж землю виснажує!). А ячмінь цього року ми почали реалізовувати по 370—380 гривень за тонну (зараз 350—360). Фуражне зерно (хоча за нинішньої високої якості його так не хочеться називати) — 300—320 гривень. За собівартості 140—150 грн. зерно рентабельне на 100 і більше відсотків.

Розпорядитися як належить урожаєм область зуміє. На продовольчі потреби необхідно 150 тысяч тонн, насіннєва частина становить 200 тисяч, близько 300 тисяч тонн піде у тваринництво. А близько півтора мільйона тонн можемо реалізувати. Ось тут і проблеми...

Цінову політику потрібно регулювати, безумовно, економічними важелями, але з позицій державних інтересів. Не можна дозволяти трейдерам робити погоду. Зрозуміло, ціни на ринку коливатимуться, але драматизувати цей фактор не слід. Ринок зерна відомий: Іспанія, Португалія, Італія, Північна Африка, Південно-Східна Азія... Чому б не побувати там урядовим делегаціям, українським бізнесменам? Треба мати своїх українських трейдерів, а не користуватися послугами фахівців іноземних компаній, які «вимивають» кошти з державного бюджету.

Чи працюватиме заставний механізм закупівель — це питання. Поки що активності в цьому напрямі не бачу, механізм вочевидь відпрацьований. Треба шукати варіанти.

Одна з нагальних проблем — забезпечення зернозбиральною технікою. Свого часу великою помилкою було розпорошення коштів по різних підприємствах — у Херсоні, в Олександрії... Впевнений: потрібно сконцентрувати зусилля в одному місці, випускати український комбайн (нехай і на базі тієї ж таки «Ниви», але новий), тоді можна буде сказати, що вирішено одне зі стратегічних державних завдань.

До першого серпня в області підготовлено до сівби 100 відсотків площ, такого ми ще ніколи не досягали. Земля набирається сил для нового врожаю. До початку вересня піднімемо половину площ, запланованих під зяб.

А основним напрямом подальшої роботи залишається інтенсифікація кожного з майже мільйона гектарів зернових. Уже сьогодні є господарства, які одержують по 60 центнерів з гектара. А це — крок до підвищення прибутковості. В економіці важливішого аргументу ще ніхто не винайшов.

Миколаїв.