Сільська глибинка гнітить. Що далі від райцентру (міста, річки, моря), то життя там безвихідніше.
Мар’янівка хутором не стане?
У Приазовському районі це найочевидніше. Скажімо, Мар’янівка має перспективу стати хутором. Добра третина села в руїнах, дороги саме час запропонувати військовим для проведення танкових навчань. Із соціальних об’єктів там аж два магазини, що є і клубом, і бібліотекою, але найчастіше місцем п’яного розгулу.
Часу в мешканців — вочевидь з надлишком. А причина банальна — в селах колишнього радгоспу після кількох реформувань немає(!) сільгосппідприємства. Свої паї, кому пощастило, мешканці Мар’янівки та сусіднього Новоспаського віддали місцевим фермерам або міцним господарям із сусідніх сіл. Такі поняття, як «ферма», «свинарник», «гараж», «рільнича бригада», геть зникли. В пам’яті народній надовго залишиться тільки прізвище Сулименка — останнього керівника господарства, за якого машинно-тракторний парк «роз’їхався» по дворах, а приміщення, майно та обладнання «рознесено» (мабуть, вітром) у різних напрямках. При цьому багато трудівників, котрі віддали землі все життя, залишилося без майнових паїв.
— На щастя, господарств, яким вочевидь не пощастило на порядних керівників, у районі одиниці, — скрашує моє враження голова райдержадміністрації Микола Калаянов. — А перспектива в згаданих селах є. І пов’язана вона з планованим там видобутком залізної руди для Маріупольського комбінату. А дорогою невдовзі самі займемося...
Степанівка Перша. Не в усьому
Доки мар’янівці чекають робітників шляхово-експлуатаційної дільниці, проїдемо до моря. Дорога до нього чудова, а села обабіч траси — просто диво. Порівняно з Мар’янівкою, звісно.
Зупиняємося в Степанівці Першій. Не випадково, зізнаюся, тут «якір» кинули. Прохання в мене було до Миколи Калаянова: показати село, де все збережено, і, може, навіть примножено. Де видно творчість і не тхне мертв’ятиною.
З моря дув вітер і я налаштувався було піти на берег, збадьоритися після дороги. Але хазяїн становища генеральний директор ТОВ «Агрофірма Степанівка» Олександр Чубенко розпорядився по-своєму. Він повіз гостя на сільський м’ясопереробний комплекс.
— Почнемо з того, що примножили, — скромно заявив керівник. І наче ненароком подав аркуші з переліком вироблюваної продукції та цінами на неї.
Цех, де працюють 22 особи, випускає 600 кілограмів ковбасних виробів за зміну (а може, й дві тонни). В його асортименті — 57(!) видів м’ясних виробів за ціною від 4,39 грн. до 33,41 (оптова — відповідно 3,33 і 25,31 грн.). У ТОВ на відгодівлі 2500 голів ВРХ і стільки само свиней, 1000 курей, 1400 маточних гусей. До речі, м’ясопереробний комплекс зведено спільно із «Запоріжсталлю». Запитання є?
Є, але стосовно цеху з переробки риби, який через дорогу.
— Його ось-ось запустимо, проектна потужність 375 тонн на рік, — розповідає Чубенко. — Власними силами виловлюватимемо 300 тонн тюльки, бичка, судака, хамси тощо.
Рибу будуть коптити, в’ялити, маринувати, закривати в банки та вакуумні упаковки. Ось вам 20 робочих місць. А ще 15 сільчан працюватимуть у цеху з переробки молока...
Ідемо і їдемо селом, в якому 1300 мешканців. Помічаю, багато хто з них везуть, не приховуючи, на велосипедах мішки з...
— Так, несуни — наше лихо.
— Та за такої кількості рабсили...
— Звільнити просто. Кого на його місце взяти?
Я ахнув: у Степанівці Першій дефіцит кадрів. Та ви тільки гукніть тих самих мар’янівців... Утім, не поїдуть. Голим, босим, але власним подвір’ям...
Ходимо-бродимо по свинарниках, фермах, заглядаємо на птахофабрику. Кормів достатньо, люди при ділі, тварини доглянуті.
— Агрофірма — в десятці кращих за врожайністю, — розповідає Микола Калаянов. — Тут торік і нинішнього року зібрали по 50 з лишком центнерів пшениці з гектара. Гарних показників добиваються сільчани і в тваринництві. Одне слово, збереглося господарство після реформацій усіляких. У ньому й зерносховища цілісінькі, й автопарк (він нещодавно поповнився двома комбайнами і трактором). Виноградник на 21 гектарі заклали, сад черешневий (тут уже держава розщедрилася на грошенята).
Виходить, усе тут, як наприкінці минулого століття? Крадіжки, дисципліна кульгає, бо місцем багато хто не дорожить. Знову-таки соціальний момент — об’єкти соцкультпобуту, як завжди, потребують оновлення. І хоча це парафія вже сільського голови, але ж бо господарство завжди допомагало. Допомагає й тепер, але через силу. Кожна копійка на рахунку.
— Щодня реалізуємо молока на три тисячі гривень, м’яса на шість, півтори тисячі — за рибу, — ділився «заробітками» гендиректор. — А про витрати казати? Мабуть, не треба. Досить того, що їх знають 370 працюючих членів ТОВ.
— З жиру не дуріємо, — кинув, усміхаючися, «пастух» гусей на запитання «Як ся маєте?»
У Чубенка, кажуть односельці, як і в кожного, є характер, свої принципи, плюси та мінуси. Головне — він Хазяїн.
Такого б до Мар’янівки...
Приазовський район
Запорізької області.
