Із досьє «ГУ»
ОНОПЕНКО Василь Васильович. Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики.
Народився 1949 року в селі Великі Крушлинці Вінницької області в селянській родині. За фахом — юрист. Працював народним суддею, головою райсуду, заступником голови обласного суду, суддею Верховного Суду України, з листопада 1991-го по серпень 1995-го — міністр юстиції України. З січня 1995-го по жовтень 1998-го — голова Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). З жовтня 1998 року — лідер Української соціал-демократичної партії. У 1999 році балотувався на президентських виборах. Народний депутат України третього і четвертого скликань, до нового паорламенту обраний за списком виборчого блоку партій Юлії Тимошенко під номером «4». Одружений, має двох дочок та онука. Захоплення: спорт — легка атлетика, штанга; поезія, література філософського та історичного змісту. Вільний час проводить на дачній пасіці.
- За вами як політиком закріпився певний ореол скандальності. Ви загалом конфліктна людина? Якими правилами керуєтесь у стосунках зі своїми політичними опонентами та ворогами?
— За мною намагалися закріпити термін «скандальний політик» в окремих ЗМІ. Але це не вдалося. Я не скандальний за своєю природою. Сповідую християнські принципи, завжди бажаю своїм політичним опонентам добра, щастя, добробуту і всього найкращого. Ніколи не бажаю людям зла. А якщо в певних ситуаціях поводився певним чином, то робив це відповідно до своїх переконань, моралі, а тому тепер абсолютно не жалкую ні про що. Я не можу поступатися своїми принципами і совістю. Йдучи з посади міністра, я нікого не обливав брудом, а 25 липня 1995 року зробив політичну заяву в присутності більш як ста журналістів. Тоді йшлося про правову оцінку подій 17 липня 1995 року під час поховання патріарха Володимира. Вже тоді, перебуваючи в коридорах влади, я бачив, що ми рухаємося не туди, куди слід, що треба рятувати Україну від того, що ми маємо сьогодні. Саме тоді, в 1994-95 роках, зароджувалася і корупція, і клани, і все, що нині нищить країну.
Розрив із СДПУ(о) — то було боляче, бо я створював цю партію. Боляче було, що партія розкололася, але це люди визначилися: частина залишилася в СДПУ(о), а 13 організацій утворили Українську соціал-демократичну партію.
- Як позначилися кар’єра і переломні моменти в політичному житті на вашому характері, на житті родини?
— На житті родини це завжди позначається. Скажімо, коли йдеш з посади міністра, немає постійної зарплати, машини, ще якихось привілеїв. Хоча, працюючи в Мін’юсті, я жодного разу, приміром, не використав навіть путівку в санаторій. Рішення піти з посади не було трагедією для мене, я приймав його свідомо, про це знали мої близькі й схвалили його.
- Як давно ви захоплюєтеся важкою атлетикою? Це потрібно, щоб розслабитися, зняти стрес чи загартовує для політичної боротьби?
— Скільки я себе пам’ятаю, завжди займався спортом. Скажімо, у селі в футбол ганяли всі. Спорт для мене — як помитися, поголитися, це вже моя риса характеру. Я розпочинаю ранок о шостій чи сьомій із зарядки і пробігу сім-вісім кілометрів. Узимку моржую. Штанга прийшла
навзамін іншого силового виду спорту — боротьби, якою я займався в інституті. Коли велика зайнятість на роботі, штанга чи гирі зручніше: їх можна покласти вдома серед кімнати, на роботі в куточку. Для мене величезне задоволення і поновлення енергії — три-чотири рази на тиждень жати лежачи 120—150 кг або ще якось повправлятися зі штангою. Біг розслабляє. Саме під час пробіжок приходять найкращі відповіді на найскладніші запитання. Це загартовує і для політичної боротьби, яка фізично надзвичайно виснажлива.
Інтервю взяла Юліана ШЕВЧУК.
