Київ ще не було визволено від окупантів, а в районі Дарниці вже розпочалося зведення кілометрового дерев’яного мосту. З 6 листопада 1943 року той міст через Дніпро, до середини якого, як писав Микола Гоголь, і птах не долетить, зводили небаченими в історії темпами: 85,5 метра на добу. Через два тижні після початку робіт, уже 20 листопада, по ньому пішов перший ешелон з танками. Пізніше, споруджуючи схожий міст через Рейн біля Дуйсбурга, американці також дуже поспішали. Вийшло 56 метрів за добу. Військові історики США зараховують це досягнення до світових військових рекордів.
Начальником мостопоїзда був Ісак Баренбойм. Багато в чому завдяки йому і виріс об’єкт на чотири дні раніше від запланованих термінів. Зекономлені дні цінувалися тоді дорого. Не тільки в стратегічному плані. Ті дні, та й сам міст, зберегли не одне життя.
Саме цій людині згодом, з 1950 по 1984 роки (34 роки!), випало очолювати в Києві трест «Мостобуд-1», з його іменем пов’язують цілу епоху в розвитку вітчизняного мостобудування. Талановитий інженер та організатор залишив після себе добру пам’ять. І мости. Сотні мостів. Залізничні, автомобільні, пішохідні... Найзначніші серед них — київські: міст Патона, Парковий міст, міст «Метро», вантові Гаванський, Московський, Південний...
Піднесене і земне
Міст — споруда утилітарна і функціональна. Водночас це завжди символ, образ, знак. Людина знаходить у ньому значно глибший сенс, аніж просте використання за призначенням. У християнській релігії душі, що відлетіли, вирушають на страшний суд через міст. Душа грішника провалюється в безодню, тонкий міст не витримує її. Перед душею праведника він ширшає, відкриваючи світлий шлях.
Великі художники оспівували мости. Що ж вони в них знаходили? Чарівну частину міського пейзажу?.. Чи метафору поєднання двох душ... А може — можливість піднятися над життям. Не випадково в японській мові один ієрогліф має два значення — міст і драбина. Це магічний знак руху до високої мети.
Міст — місце зустрічей і розставань. Коли герої фільму, нарешті, знаходять одне одного, обов’язково з’являється міст. Він сам по собі об’єднувальна сила. Останнє побачення перед неминучою розлукою призначається тут-таки.
Міст з’єднує початок і кінець. Це дорога між життям і смертю. «Спалити мости» — акт, що потребує певної мужності.
Можна сказати, що міст — останній оплот комунізму. Він належить усім разом і нікому окремо...
Проте ця образність для тих, хто мости оспівує. Ісак Баренбойм їх будував. Для інженера міст — передусім математична конструкція. Точний розрахунок і дотепна механіка. Під час проектування мостових споруд інженерна думка спрямована на екстремальні форми та оптимальні конструкції... Мостовиків, які змагаються в екстравагантності та раціональності, завжди вважали елітою серед інженерів. Вони розв’язують суперскладні завдання. Можуть звести конструкцію будь-якої висоти і довжини, подолати будь-які перешкоди. В деякому розумінні — це виклик природі. Адже людина з’єднує те, що вона роз’єднала...
Пам’ятаєте,який він був!
...Плинуть роки. В минулому залишився вік, у якому творив, боровся і перемагав Ісак Баренбойм. Забувши про таких, як він, ми стали б духовно біднішими. Мабуть, про це думали в акціонерному товаристві «Мостобуд», створюючи алею видатних мостобудівників. Уміють тут берегти традиції. Ісака Юлісовича багато хто називає своїм учителем і батьком вітчизняного мостобудування. Чимало рядків, присвячених майстрові, і в книжці «Мости Києва». Її автор — також мостобудівник, ветеран Великої Вітчизняної війни і праці Леонід Каган.
Інженерний та організаторський талант Баренбойма сповна виявився під час Великої Вітчизняної війни. До липня 1944 року, згадує Леонід Каган, мостовідбудовний загін (Ісак Юлісович командував ним з липня 41-го) відбудував 39 великих і середніх залізничних мостів у фронтовій та прифронтовій смугах, спорудив два залізничні та одну автомобільну поромні переправи через Волгу в районі Сталінграда й Астрахані. Об’єкти зводилися «в найкоротші терміни і за високої якості». Це попри часто кинджальний вогонь противника. А загалом під керівництвом почесного залізничника, заслуженого будівельника України, заслуженого транспортного будівельника, лауреата Державної премії, нагородженого двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Червоного Прапора і багатьма іншими (можна довго перелічувати регалії та нагороди, якими було удостоєно майстра) зведено... понад три тисячі інженерних споруд. Зокрема, 800 залізничних мостів і шляхопроводів загальною довжиною 39437 погонних метрів. А якщо скласти разом автомобільно-дорожні мости та шляхопроводи (їх 1630), то протяжність їх буде ще приголомшливіша: понад 86 кілометрів. Недарма керований видатним будівельником трест 1962 року було відзначено найвищою урядовою нагородою того часу — орденом Леніна.
Слово про вчителя
Учнем Баренбойма вважає себе і нинішній голова правління ВАТ «Мостобуд» Юрій Іржицький. Розмовляємо з ним в одному із санаторіїв під Києвом. Як потенційного керівника Юрія Савича у 70-ті Баренбойм і розгледів, «у нього на кадри був нюх».
— У житті всі до нього по пораду ходили. Він справді був як батько для багатотисячного колективу. І коли хто захворів, треба допомогти — знову до Баренбойма. Чуйний був керівник, досвідчений інженер.
З історії мостобудування нинішній керівник час від часу збивається на сучасність. За його словами, ще недавно слава про вітчизняних мостобудівників гриміла далеко за межами держави. Тепер із зарубіжних замовників залишилися хіба що росіяни. Молдова, Естонія, Латвія віднедавна вимушено відмовляються від послуг ВАТ «Мостобуд»: немає грошей. Замало обсягів і в Україні. Колектив перебивається здебільшого ремонтними роботами:
— Півтора року тому здали великий міст через Дніпро в Дніпропетровську. Торік закінчили будівництво майже 5-кілометрової естакади в Одеському морському торговому порту. Сьогодні ведемо роботи з розширення Хлібної гавані. І більше нічого великого поки що не передбачається. Нових об’єктів замовляють мало. Дедалі складніше утримувати досвідчених фахівців.
Утім, Юрій Савич прогнозує, що в найближчому майбутньому ситуація зміниться:
— Давно назріла потреба реконструкції пішохідного мосту в столиці. Заговорили про спорудження невдовзі міжнародних транспортних коридорів. Зокрема, про модернізацію траси Чоп—Київ, яка далі піде до Москви, Санкт-Петербурга. Через те, що транспортні коридори не працюють, Україна втрачає майже два мільярди доларів на рік. Водночас з появою сучасних міжнародних магістралей виникне потреба будівництва низки розв’язок в околицях столиці, що з’єднають Одеський і Житомирський напрямки з Харківським і Чернігівським. Щоб відвести від головного міста країни зросле транспортне навантаження. Тоді, схоже, і стане реальністю мрія Баренбойма — зведення через Славутич нового мосту «на південь від Південного».
Знову йдемо в історію. За свідченням сучасників, котрі зводили разом з Баренбоймом у 43-му той самий дерев’яний залізничний міст через Дніпро, саме він і був одним із героїв його зведення за рекордно короткі терміни. Попри це, в нагородному листі прізвища єврея Баренбойма не зазначили. На той час начальника мостопоїзда вже було удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці за спорудження в складних умовах переправ на Сталінградському і Донському напрямках. Приймаючи «рекордний» міст, генерал Ватутін, потиснувши Баренбойму руку, сказав: «Молодці ваші люди. Так і передайте їм: Військова Рада фронту дуже задоволена їхнім «штурмом».
На жаль, Ватутін невдовзі загинув, а ті, хто прийшов після нього, «пропустили» Баренбойма в нагородних документах. Найпевніше, із суб’єктивних причин. Досить, мовляв, з нього, не та національність.
Юрій Іржицький озвучив думку не одного покоління залізничників і мостобудівників: «Час відновити історичну справедливість. Сім мостів-красенів, що їх будував Баренбойм, давно стали візитною карткою Києва. І кожен з них заслуговує на звання Героя!
