Після публікації в нашій газеті статті «Палацоманія» про тривожну ситуацію у зв’язку з подальшим визначенням статусу трьох провідних музеїв Криму — знаменитих південнобережних шедеврів палацо-паркового мистецтва Алупки, Лівадії і Масандри, викликаним бажанням високопоставлених чиновників перепідпорядкувати їх Державному управлінню справами адміністрації Президента, Асоціація заповідників і музеїв автономії провела в Масандрівському палаці «круглий стіл» з проблеми «Палаци-музеї Південнобережжя: доля спадщини».
Такого представницького зібрання еліти музейної справи, представницької і виконавчої влади історія автономії ще не знала.
Директори і наукові співробітники всіх значних кримських музеїв Алупки, Бахчисарая, Гурзуфа, Лівадії, Севастополя, Сімферополя, Ялти, депутати і представники уряду автономії, Мінкульту висловили стурбованість повідомленням про можливу передачу трьох названих архітектурних перлин світового рівня у власність Держуправління справами, бо на гіркому попередньому досвіді знають: передбачувані нові перетворення можуть повторити прикрі помилки минулих. Навіть якщо грядуще перепідпорядкування знаних у світі музеїв приймається заради їх порятунку від напівголодного існування, інтелігенція півострова, не лише подвижники музейної справи, а й депутати і урядовці, — однозначно проти. Про це вони заявили у відповідях на листи за підписом глави Кабінету Міністрів України Анатолія Кінаха, котрий уже не вперше цікавиться тим, як вирішується питання про передачу Алупкинського палацо-паркового музею-заповідника і Лівадійського палацу-музею в розпорядження Державного управління справами адміністрації Президента України.
Однак високе чиновне листування триває, обростає епізодами, затягується.
А людей найбільше цікавлять найпростіші речі: якщо палаци таки змінять свій статус, чи буде дозволено в них доступ? А якщо так, то як його організують для екскурсантів і для спеціалістів, які прагнутимуть ознайомитися чи вивчати музейні експозиції або архіви? Які будуть межі допуску? Наскільки одностайними будуть у своїй нинішній твердій позиції не віддати палаци кримські депутати надалі? Адже саме від них залежить майбутній ранг красенів Південнобережжя. Бо без відповідного рішення Верховної Ради Криму жодна зміна статусу музеїв, які є власністю автономії, неможлива.
Проте ялтинці пам’ятають, як було передано тому ж таки Держуправлінню справами Кримський природний заповідник та іменитий Юсуповський палац. Тепер на екскурсію туди не потрапити не лише звичайному туристові — навіть музейні фахівці не знають, що робиться за його огорожею, до якої не підпускають суворі охоронці, які перетворення відбуваються з приміщенням у самому унікальному палаці, на його території. Адже господарі не звітують ні перед ким.
Спеціалістів, пересічних кримчан цікавить і те, що станеться з десятками тисяч дорогоцінних експонатів, котрі вимагають особливого режиму умов зберігання цінностей. І де ці всі величезні скарби розмістять у разі зміни господаря та хто тоді за них відповідатиме, якщо знову вони почнуть зникати? Врешті, яким стане новий статус палаців-музеїв? Про це з київських листів не довідатися.
Чому б справді не відповісти конкретно і відкрито на всі ці запитання, які вже давно непокоять громадськість не лише півострова й спричиняють пересуди і чутки? Зрештою, люди мають право знати про долю всенародних національних скарбів. Це ж вони обирали цю владу, котра, включно з найпершими особами, обіцяла бути слугою цього народу.
Учасники «круглого столу», які важають, що почасти самі спровокували цю «ситуацію непевності і тривоги», бо повсякчас скаржилися на труднощі, ухвалили звернення на адресу урядів Криму й України. У ньому вони звертають увагу владників і громадськості на роль музеїв у долі Криму та формуванні його привабливого іміджу. Зміна статусу південнобережних шедеврів обмежить їх загальнодоступність, що, звісно, суперечить сучасним європейським підходам до об’єктів культури, основним пріоритетом яких визначено відкритість. А крім того, це призведе до масового порушення Закону України «Про музейну справу». Адже буде створено прецедент довільного, адміністративного поводження з об’єктами культурної спадщини національного значення.
Якщо музеї-палаци почнуть пристосовувати для інших потреб, неминуче, як це вже бувало, втратять цілісність музейні колекції...
Професіонали музейної справи, глибоко знаючи проблеми реставрації, охорони, благоустрою, зсувів, які обсіли палацово-паркові комплекси, пропонують розробити і реалізувати загальнодержавну Програму збереження і розвитку всіх південнобережних палаців-музеїв.
Водночас фахівці музейної справи намагаються звернути увагу влади на вірус «палацоманії»: сучасна масштабна, хаотична і швидка забудова Південнобережжя не враховує те, що в цих місцях, куди не глянь, —пам’ятки археології, архітектури, історії і культури. А «новодєлки» руйнують все навкруги...
Он скільки їх, еклектичних, поспиналося навіть в охоронних зонах Південнобережжя. Ростуть вони, як гриби, поруч зі справжніми шедеврами палацо-паркового мистецтва минулих століть, занедбаними настільки, що нагадують руїни минулих цивілізацій.
Час нарешті знайти власні кошти чи закордонні інвестиції і таки відреставрувати десятки занедбаних палаців і колись розкішних вілл кримського узбережжя, більшу частину з яких оголошено державною власністю.
Палаци, що натерпілися від епохи переворотів минулих століть, не повністю оговталися й досі, завмерли в очікуванні ще невідомих змін, які готує їм нове століття. А згадати є що.
Важко бути палацом
Грандіозний, величний і неповторний палацовий комплекс Алупки, який несе в собі ідею універсальної спільності між середньовічною архітектурою Заходу і Сходу, завдяки власній славі залишився музеєм навіть у часи нещадного переділу власності і війни, оголошеної палацам більшовиками. Це вже потім вони, перемігши «колишніх», почали організовувати різні надзвичайні комісії, які здійснювали для Москви «выемку и вывоз из дворцов ценностей, в том числе объявленных музеями — Ливадийских и Алупкинского, для продажи за границу».
Досі не загоїлися рани палацу від невдалої евакуації в роки другої світової війни. Тоді мародери і гітлерівці відкрито вибирали з ящиків, полишених у Ялтинському порту, все найцінніше з мистецьких шедеврів вісімнадцятого і давніших століть. І від пізнішого перепідпорядкування трьох знаменитих палаців — Алупкинського, Лівадійського і Кореїзького (Юсуповського) зі структур, відповідальних за мистецтво, у відомство НКВС, якому було доручено «провести необходимые работы по приведению в порядок указанных дворцов для обслуживания ответственных работников СНК СССР и ЦК ВКП(б)».
Тоді весь другий поверх найфешенебельнішого корпусу відвели під... «жилую квартиру в составе 9 помещений» загальною площею понад 200 кв. м, завсідниками якої стали Берія, Каганович, Молотов та інша сталінська компанія. Круті дворянські сходи не сподобалися, тож новим господарям влаштували ліфт, а життя їхньої челяді полегшили особливі підйомники, якими сюди ж доставляли страви для безупинних бенкетів.
Під час них після особливо патетичних тостів модно було бити безцінний фамільний кришталь. По-пролетарськи просто ставилися до всіх 43780 безцінних експонатів колишнього музею невідвиклі все експропріювати мешканці тепер уже не палацу, а держдачі № 2 і спецоб’єкта № 3.
Ці штампи, які в’їлися в усі втрачені й сущі експонати музею, досі ніяк не зітруть з них нинішні його хранителі. До книг кремлівські вожді тоді були не надто охочі. Їх повивозили досхочу валізами і машинами пізніше, у 1952 році, коли держдача стала санаторієм ВЦРПС. Усі раритетні цінності тоді спішно розподілили російські музеї, а понад 33 тисячі найрідкісніших книг, дорогоцінних креслень, карт і планів ХVІ—ХVІІІ століть відправили в бібліотечні фонди Академії наук СРСР.
Нині в Алупкінському музеї 26 тисяч експонатів, на кілька десятків тисяч менше, ніж було. Це не заважає йому бути одним з найкращих в Україні і за цінністю колекції, і за рівнем потенціалу наукових працівників, котрі з острахом чекають нововведень і нових господарів музейно-палацового комплексу.
***
Не ліпші сподівання і в музейників Лівадійського палацу, який у 1918—1920 роках благополучно пережив сусідство іноземних легіонів і військ Білої армії, а пізніше й фашистських окупантів.
Нині ж царський парк методично грабують «нові» палацомани Південнобережжя. Неодноразово зникала знаменита Лівадійська химера. Вже викрадено деякі мармурові царські фонтани, безслідно зникли балюстрада відомої всім мистецтвознавцям Турецької альтанки, 22 мармурові вази Монігетті, остання металева лавочка середини позаминулого століття...
Розгул вандалізму в унікальному парку, який має оберігати Закон, спокійно спостерігають охоронці різних відомств, що апетитно споживають гроші, зароблені палацом екскурсійною діяльністю, та ніяк не розберуться з територію своїх постів.
Сучасна Лівадія стала місцем проведення великих політичних заходів — самітів глав держав Балто-Чорноморського басейну і глав урядів країн СНД. І, зауважимо, це досі не впливало на потребу заміни статусу знаменитого палацу-музею. І справді, де ще знайдеш місце, де б таким зримим був би зв’язок між минулим, нинішнім і майбутнім?
Адже тут у літній резиденції останнього царя Російської імперії вирішувалися питання політичного життя того періоду, в 1945-му — долі народів світу, а нині — України, СНД, країн Причорномор’я. Куди ж перемістиш звідси експозицію «Романови в Лівадії» з її унікальними предметами приватної царської колекції, знайденими поруч — біля Ластівчиного гнізда і Ай-Тодорського маяка, де виявили руїни римської цитаделі Харакс? Чи матеріали постійнодіючих виставок «Кримська конференція», «Кабінет-лабораторія Рузвельта», де міститься 260 прижиттєвих видань президента Америки з його власноручними написами, унікальні примірники листування Сталіна і Черчілля, ще недавно засекречені документи з так званої «папки Сталіна»?..
***
Про стан цінностей Кореїзького палацу Юсупова, менше знаного загалом через його надсекретність, нам невідомо нічого. Спершу, відразу ж після більшовицького перевороту, її тут забезпечувала ВЧК, потім — НКВС. Під час Ялтинської конференції 1945 року в цих апартаментах розташувалася радянська делегація на чолі зі Сталіним, де він влаштував і урочистий прийом для Черчілля та Рузвельта. Була тут і штаб-квартира Молотова. З 1961 року палац перетворили на держдачу № 4, призначену для лідерів комуністичного руху з країн третього світу. Її останньою з одинадцяти кримських держдач ненадовго передали в комунальну власність Ялти. Певний час, попередньо відреставрувавши, орендатори російського ВАТ «Академпроект», АТ «Яліта» — групи нафтопереробних підприємств Росії «покачали» тут гроші за право «нових росіян» екзотично розслабитися в апартаментах вождя всіх народів і його поплічників. Доки не розсварилися через суму орендної плати з ялтинським фондом майна, якому вона й у 210 000 доларів на рік здалася замалою. Кажуть, цікавився «об’єктом» і скандально відомий російський багатій Борис Березовський та інші небідні люди.
Колись мармурові венеціанські леви охороняли князів, графів, тиранів і диктаторів, тепер їх самих треба охороняти...
У відомому дорученні Президента України від 12 листопада минулого року про палаци світового значення сказано: «З метою забезпечення необхідної збереженості Лівадійського палацу-музею і Алупкинського державного палацо-паркового музею-заповідника, як пам’яток історії і культури, а також їх використання для проведення офіційних державних заходів всебічно вивчити питання приналежності (форм власності) цих пам’ятників і за результатами дослідження вжити в установленому законодавством порядку заходи до їх передачі в управління Державного управління справами...»
Історія повторюється? Змінено лише гасло: «Мир — палацам, війна — музеям»?
Крим.
