Заводський колектив,керівництво міста й області ладні горою стояти за своє підприємство. 

А держава,схоже,не схильна вітати їхнє завзяття.

Брильянт для диктатури олігархів?

Не треба мати великого розуму, щоб помітити, як часто-густо залишаються далеко не виправданими сподівання, пов’язані зі зміною власника на тому чи іншому державному підприємстві. З підкреслено-переконливим виглядом, не опустивши сором’язливо очей, держава збуває з пліч зайвий клопіт, поставивши чергову «галочку» у графі «приватизація».

— Знаємо, що «Голос України» захищає права й інтереси трудових колективів, тож просимо допомогти й нам, — казали авторові цих рядків працівники заводу «Сокіл», котрі надіслали до редакції колективного листа. — Наше підприємство ще молоде й перспективне, але багатолітнє безгрошів’я, часту зміну керівників люди терпіти вже не можуть. Цьогоріч, зрештою, вперше за тривалий час побачили зарплату, та комусь, певне, це не до вподоби. Незрозуміло, хто і з якою метою прагне придбати завод за безцінь...

Приладобудівний завод «Сокіл» зводили в Новій Каховці як одне із стратегічних підприємств, покликаних забезпечити непорушність і могутність кордонів та престижу СРСР. Місце для свого об’єкта Міністерство оборони обрало не випадково. Нова Каховка зосереджує в собі важливі вузлові складові: поєднання автомобільних, залізничних, водних шляхів, а до всього — поряд ГЕС на Дніпрі. Тодішня політика зобов’язувала дбати і про забезпечення стратегічного виробництва кваліфікованими кадрами. Паралельно із заводськими цехами зростали приміщення ПТУ і студентські аудиторії приладобудівного технікуму. Тож цілком закономірно, що й за умов розвалу «великого й могутнього», з огляду на значну питому вагу «оборонного» об’єкта, заводу «Сокіл» було визначено роль провідного виробника гідроакустичного обладнання для потреб національних збройних сил та флоту. На його складах і сьогодні зберігається на п’ять мільйонів гривень важливої продукції. А вартість основних виробничих фондів становить 41 мільйон.

Державне,дешеве, доступне...

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» завод вирішив використати як шанс на відродження, спираючись лише на першу частину назви. То лиш на перший погляд слово «банкрут» загрозливим видається. Завдяки йому можна самотужки «оздоровитися» і продовжити роботу підприємства, бо на час процедури «заморожуються» усі борги, а погашення їх можна «розтягти» на певний час.

У листопаді минулого року за позовом ТОВ «Новокаховський водоканал» Господарський суд Херсонської області порушив справу про банкрутство ВАТ «Приладобудівний завод «Сокіл». (Банкрутство справді посприяло відродженню: за перше півріччя нинішнього року завод у кілька разів збільшив випуск продукції, зменшилися прямі збитки). На час порушення справи не було завершено приватизацію підприємства, власником 67 відсотків акцій якого виступає держава. Згідно із законом суд ухвалив рішення про припинення приватизації ВАТ. Ухвалу було надіслано в усі належні інстанції, а насамперед — до Фонду держмайна України.

— Проте наш пакет акцій залишився на торгах, до того ж почав стрімко падати в ціні, — зазначає голова правління заводу Олександр Пономарьов, призначений торік керівником, людина, котра два десятиліття своєї діяльності поклала на олтар підприємства. — Пакет уже мав досягти «критичної» вартості — 1,6 мільйона гривень — і бути негайно реалізованим. На сполох ударив арбітражний керуючий. На численні звернення настирливому розпорядникові майна зрештою пояснили, що ФДМУ... не знає про судову ухвалу. Спільними зусиллями третьої влади та адміністрації заводу вдалося домогтися (за два дні до оголошених торгів), щоб голова фонду Олександр Бондар видав наказ про призупинення продажу.

Гріх підозрювати національну майнову скарбницю в зумисному заниженні «тарифу». Гріх подумати, що «Сокола» їй замовили — за п’ять копійок у базарний день...

На «Сокола» полює «Кобра»

Наступні події все-таки змусили «соколят» согрішити. До порядку денного чергових зборів акціонерів заводу ФДМУ несподівано вносить додатково питання про зміну керівника. Тоді як за погодженням між Міністерством промислової політики і ФДМУ контракт з Пономарьовим укладено до 2006 року. На захист інтересів підприємства чомусь не став і ЦК галузевої профспілки в особі Юрія Тихонова.

Відкинувши клопотання Новокаховського міськвиконкому, Херсонської облдержадміністрації, Міністерства промполітики, представник фонду на зборах залишає відкритим питання перебування на посаді нинішнього керівника. Незручний? До того ж на зборах Фонд держмайна до складу спостережної ради ввів двох нових осіб, мовляв, на вимогу групи акціонерів з 10 процентами акцій: досі нікому не відомих колективу Едуарда Гончарова і Миколу Пчельникова, котрий на зборах про себе сказав: «Наша фірма має кошти, виявляє інтерес до заводу. Виплачуємо вчасно зарплату, акціонери одержують дивіденди. Взагалі я представляю компанію «Кобра», місто Макіївка, Донецька область».

— Збори акціонерів остаточно розкрили хитро вибудувану комбінацію, коли певні структури намагаються заволодіти заводом менш як за два мільйони, тоді як його активи сягають 56 мільйонів гривень, — каже міський голова Нової Каховки Борис Силенков, людина відверта і не з тих, хто звик озиратися й підтакувати. Цими якостями Борис Віталійович завжди вирізнявся з-поміж херсонського владного Олімпу, що не завжди і не в усіх знаходило схвалення. — На жаль, — продовжує Силенков, — розпродаж стратегічних об’єктів в Україні за зниженими цінами — справа не нова. Свого часу контрольний пакет акцій Херсонського комбайнового заводу було продано за ціною одного комбайна. Були в мене і представники «Кобри». Ні пропозицій, ні бізнес-плану. Просили підтримати. Для чого? Щоб вирізати завод на металобрухт?.. Я тут для того, щоб зберегти й розвивати економіку міста, краю, зрештою, імідж держави.

Політ чи тенета?

«Сокіл» сьогодні — зі зв’язаними крилами. Його долею переймається і міська, і обласна влада — керівники Борис Силенков та Анатолій Юрченко клопочуть про завод у всіх належних відомствах. Стурбований і давній партнер заводу — відоме конструкторське бюро «Південне», що в Дніпропетровську. З 1992 року між заводом і КБ існують тісні стосунки — у виробництві приладів народногосподарського та ракетно-космічного призначення. «Південне» фінансує будівництво заводського пансіонату на Арабатській Стрілці, перша черга якого функціонує вже три роки. У найближчій перспективі — розміщення на заводі замовлень КБ на суму три-чотири мільйони гривень щорічно та сприяння в реалізації сьогодні готової продукції. Генеральний директор «Південного» Станіслав Конюхов звернувся до Кабінету Міністрів з проханням передати в управління КБ державний пакет акцій заводу.

Надходять клопотання і на ім’я голови Херсонської облради та облдержадміністрації Анатолія Юрченка та до Міністерства промислової політики. «Посприяйте нашим ініціативам у відновленні виробничого процесу на заводі», — просить невідомий В. Невзоров, директор товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Югпроминвест» з Макіївки Донецької області.

Що чатує на «Сокола» — політ чи тенета?

Нова Каховка—Херсон.