Музею Заньковецької — 40 років
Марія Заньковецька першою в Україні була удостоєна високого звання народної артистки республіки. На ознаменування сорокаріччя її сценічної діяльності та заслуг перед українським театром.
І ще за її життя, тією ж ухвалою Ради Народних Комісарів, колишній Троїцький народний дім було найменовано театром імені Заньковецької.
...Марія Костянтинівна переїхала з Ніжина, що на Чернігівщині, до Києва 1918 року. Щоб узяти активну участь у створенні народного театру, який очолював тоді корифей української сцени Панас Саксаганський.
Оселилася в одній із квартир будинку № 121 по вулиці Велика Васильківська, який належав її племіннику Володимиру Карнаухову. Прожила тут 16 останніх років. І після тяжкої хвороби пішла у вічність з цієї квартири, яка весь час була творчим клубом української театральної інтелігенції.
Проте склалося так, що меморіальну квартиру Заньковецької відкрили лише у 1960 році — до сторіччя з дня її народження. Нагадаю: Марія Костянтинівна народилася 4 серпня (за новим стилем), а ось постанова Київської міськради про відкриття музею-квартири чомусь датована 9 серпня 1960 року. Хоча, погодьтеся, це цілком підпадає під відомий вислів: «Краще пізно, ніж ніколи...» — адже вшанували провідну артистку українського театру на зламі ХІХ—ХХ століть достойно.
Та добре, що Марія Костянтинівна не знає, як потім розгорталися події довкола її помешкання.
...Старенький двоповерховий будиночок на чотири квартири геть «заслаб» і почав голосно «просити» капітального ремонту. Виникла потреба відселити мешканців з трьох квартир. І тут «з’явилася» пропозиція знести будинок узагалі. Однак Держбуд УРСР надав висновок — можна зберегти цю історичну споруду, належно укріпивши її. Рада Міністрів УРСР погодилася з ним і 31 травня 1979 року записала категорично: до 1 січня 1984 року здійснити ремонт будинку і використати його для розширення експозиції Музею Марії Заньковецької.
Але нараз, у ніч з 25 на 26 жовтня, у рік виходу постанови РМ, будиночок несподівано загорівся...
Кияна Шевякова, колишній директор музею (і нині працює тут), переконана: він заважав декотрим мешканцям сусіднього багатоповерхового будинку по вулиці Дзержинського, 38 (тепер Предславинська). Їм муляв цей будиночок, вони й слухати не хотіли, щоб майбутній парк на місці знесених раніше сусідніх будинків було названо іменем Заньковецької!..
Хтось часто бавився з вогнем біля будиночка: то там, то там підпалювали його. А тієї ночі будівля спалахнула по-справжньому. Гасила Кияна Серафимівна, яка прибула негайно на місце пригоди. Але їй це не вдалося б, якби не її брат Віталій Миронов. Пожежні чомусь не поспішали...
По тому майже чотири роки тривали суперечки: залишати цей будинок чи ні. Але 31 травня 1983 року він зник узагалі — його знесли. Обурених заспокоювали: відкриємо музей у меморіальному комплексі театральних діячів по вулиці Саксаганського. В якому актриса не проживала.
Однак, завдячуючи наполегливості видатних діячів культури, численних шанувальників таланту Марії Костянтинівні, будівлю було відновлено. І лише у вересні 1989 року (а не до 1 січня 1984 року) Музей Марії Заньковецької відкрився знову.
Нині цей будиночок, що неподалік Національного палацу «Україна», дедалі міцніше пригортають своїми вітами підростаючі деревця скверу Заньковецької з фонтанами і газонами. Його тротуари й стежки кличуть і ведуть сюди відвідувачів — до вічно прекрасного...
Тепер будинок-музей — структурний відділ Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України. Треба віддати належне цій установі, яка свого часу зберегла особисті речі, всі експонати нинішнього Музею Заньковецької. Його експозиції розташовано на обох поверхах будинку.
Тут панує театральний і суспільний дух часу видатної театральної актриси.
Тут, у своїй оселі, продовжує жити славетна дочка України, яка вірила у краще майбутнє свого народу. І в те, що його вільний геній створить нове, вільне національне мистецтво. Яке, за її словами, допомагатиме різнобічному розвитку народних мас, їх боротьбі за свою красиву духовну силу.
Вона щодня зустрічається з тими, хто любить і шанує її. І прощає тих, хто свого часу проігнорував рішення уряду. Хто намагався поглумитися над її пам’яттю.
Київ.
