Примхи природи чи вимушені зміни клімату?

— Почну з відомого. Поверхня земної кулі та атмосфера поглинають значну кількість теплового випромінювання Сонця в діапазоні коротких хвиль і нагріваються від них. Майже 99 відсотків земної атмосфери складається із газів, прозорих і для променів, що надходять від Сонця, і для тих, що випромінюються нашою планетою. Тому температура земної поверхні залежить значною мірою від вмісту в атмосфері водяної пари, вуглекислого газу, озону та інших атмосферних газів. Вони легко пропускають сонячні промені і досить ефективно відбивають інфрачервоні промені назад, на поверхню Землі. Це явище отримало назву «парниковий ефект».

Рівень розвитку людства, що прогресує, почав глобально впливати на природне середовище. Так, за останні сто років збільшився вміст в атмосфері деяких природних газових складових. До атмосфери додатково надходять й інші гази, які не є природними компонентами глобальної екосистеми. Ці домішки, здатні затримувати частку теплового випромінювання планети, називають «парниковими газами». Розрізняють парникові гази прямої дії — вуглекислий газ, метан, закис азоту і непрямої — моноксид вуглецю, окисли азоту, легкі неметанові органічні сполуки.

Учені різних країн світу вважають: причиною негативних змін клімату і є оцей парниковий ефект, а отже, потепління — наслідок економічної, господарчої діяльності людства. Адже, скажімо, для виробництва будь-якого товару ми використовуємо енергію, яку отримуємо шляхом спалювання вугілля, газу, нафти та іншого палива. Саме збільшення викидів усіх газів, особливо вуглекислого, і призводить до змін у природних процесах на всій планеті. Мало того, з’явилися нові гази — фреони (суміші для охолодження). І кількість їх постійно збільшується.

— За останні 200 років, за оцінками вчених багатьох країн світу, кількість вуглекислого газу зросла на третину. Наслідок — середня температура підвищилася майже на один градус. Танення льодовиків призвело за цей час до підвищення рівня світового океану і морів на 10—12 сантиметрів. Фахівці прогнозують: протягом ХХІ століття середня температура атмосфери може підвищитися ще приблизно на 5 градусів. А це, можливо, призведе до підвищення рівня моря навіть до 100 сантиметрів.

— Передусім назву такі прикрі факти. Україна у 1990 році посідала шосте місце в світі за кількістю викидів парникових газів та п’яте — за викидами на душу населення. Це пояснюється тим, що Українська РСР у складі Радянського Союзу була одним з основних виробників металу, вугілля, зброї та сільгосппродукції. Майже 80 відсотків «українських» парникових газів давали й дають в основному теплові електростанції.

Помітне нині зменшення кількості викидів парникових газів — понад 50 відсотків порівняно з 1990 роком, варто розцінювати як тимчасове явище. Бо це зумовлено переважно процесами реструктуризації економіки у перехідний період.

І щодо зміни клімату. Протягом останніх 30—40 років клімат в Україні зазнав змін. Так, річна температура повітря підвищилася в північній та центральних частинах на 0,5—0,8 градуса за Цельсієм. Хоч ніби і жарко влітку, але особливо помітне підвищення температури в зимові місяці. Спостерігається «зближення» теплого та холодного періодів року. Клімат України стає схожим до західноєвропейського.

— Аналіз схильності екологічних та економічних систем до змін клімату, проведений українськими вченими, дає підстави стверджувати, що ці зміни матимуть істотні негативні наслідки насамперед для водних, лісових ресурсів, сільського господарства взагалі. Можливі зростання частоти екстремальних погодних явищ, зменшення та перерозподіл за сезонами стоку рік, загальне зниження вологості грунтів та зменшення їх родючості, виснаження ресурсів прісної води в південних регіонах, деградація екологічних систем Чорного і Азовського морів та прибережних регіонів.

Проте існує думка й інших наших вчених, які вважають, що глобальне потепління клімату принесе Україні більше користі, ніж втрат. Хоча вони також визнають, що може збільшитися кількість різноманітних стихійних явищ, однак вважають, що клімат у нас поліпшиться —зменшаться контрасти між зимовими та літніми температурами, зрівняються показники випадання опадів та інше. Але значне підвищення рівнів океану та морів призведе до затоплення прибережних територій, зникнуть цілі острови та їх групи, погіршиться існування цілих народів, що істотно вплине на розвиток цивілізації в цілому.

— Не вдасться запобігти цьому явищу без об’єднання зусиль та співпраці всіх країн світу: розвинених і економічно слабких.

— Наслідком, я сказав би, свідомого об’єднання зусиль багатьох урядів та парламентів країн світу саме і є схвалення у 1992 році Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Ось уже кілька років політики та експерти спільно мізкують, як протидіяти несприятливим змінам клімату. А кінцева мета конвенції — фіксація концентрації парникових газів у атмосфері на такому рівні, який не допускав би шкідливого впливу на кліматичну систему, і здійснення політики та програм, спрямованих на її захист та подальше збереження.

Україна також підписала конвенцію ще у 1994 році, а Верховна Рада ратифікувала її у 1996 році. Сьогодні до Конвенції про зміну клімату приєдналися 185 країн світу.

Хоча економіка України перебуває у складному перехідному періоді, уряд приділяє багато уваги охороні довкілля. Відповідно до положень згаданої вище конвенції у 1998 році було підготовлено та відправлено до секретаріату конвенції перше Національне повідомлення України з питань зміни клімату. У 1999 році туди направлено й кадастр антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів в Україні за 1990—1998 роки. Нині українські фахівці під керівництвом Мінекоресурсів готують чергове Національне повідомлення про зміни клімату, а також кадастр викидів парникових газів за 1999—2000 рік.

— Виконуємо зобов’язання. Такі дані дають можливість оцінювати перспективи зміни кількості викидів парникових газів і прогнозувати майбутні зміни клімату.

— Прийнявши у 1992 році Рамкову конвенцію ООН про зміни клімату, уряди країн визнали, що вона може послужити основою для вжиття активніших заходів у майбутньому. І вже на першій сесії Конференції сторін, яка відбулася у 1995 році в Берліні, було констатовано: зобов’язання розвинених країн, спрямовані на зменшення до 2000 року рівнів викидів до рівнів 1990 року, є недостатніми і неадекватним досягненню довгострокової мети конвенції. А вона, між іншим, полягає в тому, щоб не допустити «небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему».

Тоді було прийнято і Берлінський мандат і розпочато новий раунд переговорів з метою посилення зобов’язань розвинених країн. І у грудні 1997 року в Кіото Конференція сторін ухвалила прийняти спеціальний протокол. Згідно з ним промислово розвинені країни до 2008—2012 років мають скоротити свої сукупні викиди парникових газів щонайменше на 5 відсотків, порівняно з 1990 роком.

Кіотський протокол було відкрито для підписання 16 березня 1998 року і він мав набрати чинності через 90 днів після його ратифікації не менш як 55 країнами — сторонами конвенції, на долю яких випадає щонайменше 55 відсотків загальних викидів двоокису вуглецю групи промислово розвинених країн.

І ось тут виявилася цікава тенденція. Спершу протокол ратифікувало лише близько 40 країн. Станом на липень нинішнього року з 185 країн світу його ратифікували лише 75, серед них всі країни Європейського союзу.

Не поспішає з ратифікацією протоколу, приміром, Росія, на долю якої випадає чималий обсяг викидів. Там розробили лише план досліджень щодо можливих наслідків цього акта. Не планують робити це найближчим часом уряди Канади і Австралії. Відома позиція адміністрації і президента США про вихід з Кіотського протоколу взагалі.

— Саме так. Кіотський протокол поставив жорсткі вимоги щодо скорочення викидів. А оскільки цей важливий світовий документ не набрав чинності, то немає юридичних підстав для офіційного застосування його механізмів ні на міжнародному рівні, ні всередині окремих країн.

— Україна підписала Кіотський протокол. До речі, у липні ц. р. відбулося чергове засідання Міжвідомчої комісії з питань змін клімату, на якому прийнято низку важливих рішень. Зокрема, зобов’язано міністерства та інші органи виконавчої влади розробити плани заходів щодо ратифікації Україною Кіотського протоколу.

— Найважливіші, великомасштабні й обов’язкові для всіх країн — запровадження чистих і високоефективних технологій виробництва. Це, звичайно, трудомістка й кошторисна праця. Відносно недорогий і економічно доцільний захід — збільшення площ лісів, які є одним з основних поглиначів парникових газів. Можливо, реалізуватимуть спільні проекти, коли багаті на ліси країни виділятимуть кошти для збільшення площ лісів у країнах, де їх мало.

— Подальше збільшення концентрації парникових газів і посилення парникового ефекту призведуть до додаткового потепління поверхні та атмосфери Землі і можуть несприятливо і непередбачувано вплинути на природні екологічні системи й, зрештою, на життя самих людей, незалежно від того, в якій країні світу вони проживають. Тому питання зміни клімату має стати спільним занепокоєнням і конкретною турботою всіх країн світу та їх урядів.