Ракета гарна не тому, що літає,вона тому й літає, що гарна...

А ще тому, що їй дають життя глибокі люди, характерні генії, носії харизми... Підтвердження того — наша вітчизняна історія розвитку ракетно-космічного життя. Це змагання. Умів і харизм. І, з’ясувалося, його енергії вистачає, щоб подолати земне тяжіння.

Скажемо щиро, пізнати цих людей, як то кажуть, ізсередини нам не пощастило. І, либонь, це неможливо за день, навіть якщо це і День «Голосу України». Скоріш навпаки, нам удалося з усього почутого і побаченого у КБ «Південне» імені М. Янгеля усвідомити собі його глобальність як явища цивілізації і лише невеличкою дрібкою подробиць, штрихами торкнутися поглядом тих, хто все це створив, втілив, утримав від руйнації, розвинув. І тремтить над дітищем, котрому за два роки виповниться півстоліття, неначе над малою дитиною... Ми лише побачили обличчя геніїв, інженерно-технічну еліту нації. І обіцяємо, читачу, розповісти про них. Це потрібно нам усім, щоб зрозуміти: кожен із головних спеціалістів, провідних конструкторів «Південного», очолювані ними колективи — це мозкові центри, на кшталт цілих інститутів того чи іншого напряму розвитку космічного і земного життя. І не тільки України, а й цілого світу. Це не перебільшення. Так воно і є.

Україні, прописна істина, неймовірно важко пробиватися. «Південному» — також важко. Якщо сама Україна протягом багатьох років намагалася його не бачити, а то й методично руйнувати. Методично — не в розумінні якогось лихого наміру. А методично — через відсутність державної програми використання того, що доля дала нашій державі.

Добилися світового визнання? Ну й гаразд, ну й чудово... Живіть, коли зможете. Але ж «Південне» — це власне і є, образно кажучи, ракетоносій самої нашої країни. Якщо вона здатна відчути енергію та енергетику «Південного».

Якось дивно, що за роки незалежності Державне КБ «Південне» імені М. Янгеля не удостоєно жодної державної нагороди. Ви не знайдете його і серед всіляких там «фортун», «еліт» та іншої подібної мішури.

А що ж воно таке, оте КБ «Південне»?

У конструкторському бюро імені М. Янгеля створено чотири покоління бойових ракетних комплексів стратегічного призначення. А постійний соратник і партнер КБ — виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» — за роки свого існування виготовив понад десять тисяч грізних ракет, котрі й були надійним ядерним щитом колишнього Радянського Союзу. На довгі часи зупинили гонку озброєнь створені саме в «Південному» міжконтинентальні балістичні ракети СС-18, відома у НАТО як «Сатана», СС-24, мобільний залізничний ракетний комплекс, ракета Р-36М2. Аналогів їм у світі досі немає. Вже тільки цього вистачило б, щоб називатися світовим лідером.

Їх створено шість типів. І тут вважають, що 1962 року, коли бойові ракети перетворювали на космічні носії, ото й була справжня конверсія. Її неможливо зіставити з тим, що почали розуміти під словом «конверсія» 30 років по тому — в обвальному 92-му минулого століття... Саме так створювалися знамениті «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-3». Продовженням цієї традиції стало створення в останні роки на базі «Сатани» космічного носія «Дніпро», котрий уже вивів шість апаратів у співробітництві з Італією, Великою Британією, Малайзією, Саудівською Аравією. А відомий всьому світу «Зеніт» від самого початку створювався як космічний носій. Унікальність його характеристик дала змогу саме йому стати душею і серцем комплексу «Морський старт». Проект реалізовано у програмі співробітництва із США, Норвегією, Росією. Жодні інші носії у світі — ані радянські, ані есендівські, ані американські — не могли бути використані в цьому проекті.

Вагома частка «Зеніту» і у програмі «Енергія» — «Буран», адже чотири прискорювачі на ракеті «Енергія» — то перші ступені ракети «Зеніт».

Їх створено тут понад сімдесят типів. Уперше у світовій практиці організовано серійне виробництво уніфікованих платформ космічних апаратів і спеціалізованих космічних апаратів на їх базі. З таким напрацюванням могла б спочивати на лаврах самостійна космічна фірма. А в КБ це — лише один підрозділ.

Космічні апарати серії «Космос», «Інтеркосмос» (із 24 автоматичних супутників, запущених за цією програмою, 22 — розробки КБ «Південне»), «АУОС», «Океан» розв’язували світові науково-дослідні завдання.

Космічні апарати і мікросупутники — це можливість дистанційного зондування Землі, це інформація для сільського господарства, про стан лісів, відстежування надзвичайних ситуацій. Працюють супутники і на оборону, забезпечуючи розвідку та відпрацювання численних наземних систем.

Назване — це лише кілька напрямів діяльності конструкторського бюро. Ракетні двигуни, численні вузли, агрегати, системи компоненти ракет і космічних апаратів, пускові послуги, народногосподарські комплекси, нові матеріали і технології, розрахунково-теоретичні роботи, експериментальне відпрацювання і сертифікаційні послуги — все це КБ «Південне».

І цей Клондайк технічної думки невичерпний. Хоч би як важко було виживати. Це така алогічна закономірність: постійно створюють щось геніальне, щоб подолати труднощі, щоб бути затребуваними. Мабуть, така логіка і врятувала від руйнації і деградації цей творчий колектив.

Під час Днів «Голосу України» ми почули багато, так би мовити, новин сьогодення і прийдешнього. Це щось подібне до того, щоб у ящику з родзинками відшукати родзинку. Нам пощастило. Родзинок виявилося чимало.

Проривне відкриття фахівців і науковців КБ та суміжних інститутів: створено речовину, здатну захистити від радіації. «Південмаш» розпочинає виготовлення спецконтейнерів для зберігання та утилізації ядерних відходів, а також засобів захисту — будівельних матеріалів і навіть одягу, здатних захистити від впливу радіації. Уявіть собі вагомість цього відкриття для всього живого на Землі!

Зазначимо, буквально напередодні «Днів» Міжнародна асоціація авторів наукових відкриттів вручила Л. Кучмі, родом з КБ «Південне», диплом і пам’ятну медаль ім. П. Капіци. Як співавторові наукового відкриття, що дає змогу змінювати траєкторію рентгенівського потоку. Дипломами відзначено ще дев’ятьох фахівців — авторів проекту, вони з ВО «Південмаш» та КБ «Південне», а також з Дніпропетровського національного університету. Нам показували у Дніпропетровську такий собі кокон для ядерного палива, в якому частково втілено ідею згаданого наукового відкриття.

Якщо в Україні є АНТК імені О. Антонова з «Русланом» та «Мрією» і є КБ «Південне» зі своїми носіями і ракетами, але немає космодрому, то логічно покласти ракету на літак або в літак і тим компенсувати відсутність космодрому, кажуть у КБ «Південне». Ці два велетні працюють нині над спільною програмою, і, кажуть, незабаром повітряні старти стануть реальністю. Чи не здається вам, що це відкриває ще не до кінця усвідомлене майбутнє? І не тільки для України, а й світу загалом. Адже вже нині потреба в пусках така велика, що встановлюють чергу з бажаючих експлуатувати поза земним тяжінням власні космічні апарати найрізноманітнішого призначення. А космодроми абиде не збудуєш. Водночас дедалі відчутніше дається взнаки потреба створення і підтримання систем космічних засобів глобального сотового зв’язку, телебачення, Інтернету і мовлення. Все це потребує сотень і сотень пусків. І от реальністю може стати розклад щотижневих рейсових маршрутів... Фантастика?

Там буде космодром. Підписано два документи — на рівні президентів і на рівні космічних агенцій. Є намір створити спільне підприємство. Україна має вкласти гроші у реалізацію «Циклона», а Бразилія —космодрому. Головне, щоб Україна виконала свої обіцянки і слів на вітер не кидала.

Нагадаємо, дніпропетровські «Зеніти» і «Циклони» здатні за будь-яких азимутів виводити на цільові і перехідні орбіти космічні апарати практично всіх мас, що їх вимагають замовники.

Крім того, «Південне» і «Південмаш» готові запропонувати замовникам принципово нові ракетоносії.

А цілком нове — ракетно-космічний комплекс «Маяк». Генеральний конструктор Станіслав Конюхов зізнався, що журналістам розповідає про нього вперше. Технічні характеристики, що їх закладають у проект, надзвичайно високі. Генеральний сказав, що в «Маяку» втілено все найкраще, чим вирізнялися вітчизняні попередники, але з істотними поправками на запуски з південних космодромів цілих супутникових систем на сонячно-синхронні орбіти. І це — не за горами. Важко уявити, що це таке насправді?

Зовсім «домашнім» здається такий проект, тобто реалізація суто національної космічної програми, як «Січ». Запущено «Січ-1», на черзі «Січ-1М», на стадії завершення — космічна система оптико-електронного дослідження земної поверхні та радіолокаційного спостереження «Січ-2»...

І все-таки Україна, чиїми ракетами виведено орбітальні апарати для створення і вдосконалення інформаційних технологій США, Росії, кількох міжнародних корпорацій, змушена платити за користування космічним зв’язком чималі кошти. Дев’ять мільйонів доларів щороку. Плюс вісім мільйонів — за користування послугами телевізійного сегмента космічного мовлення. Дуже хочеться, щоб знайшлися кошти для запуску власного супутника зв’язку, який можна було б експлуатувати не менш як п’ятнадцять років.

Адже суто український геостаціонарний космічний апарат «Либідь» уже існує у кресленнях і розрахунках. Його можна виготовити в Україні на базі саме внутрішньої кооперації. Зарубіжні партнери можуть знадобитися хіба що для виготовлення бортового ретранслятора. «Либідь», як кажуть у КБ «Південне», можна запустити з використанням «Зеніту». Обіцяють, що це буде справді нова епоха у сфері пускових послуг.

Ми запитали у керівників КБ «Південне», чи не приховують інформацію від журналістів, скажімо, про запланований пуск, як за старих часів. Ні, кажуть, навіщо, якщо все розписано. Щоправда, при цьому всі постукали по дереву.

Ну-бо, читачу, і ти постукай. Хай буде так! Хай ніщо не завадить. Хай після кожного проекту, після кожного пуску ракетники не порушують традиції і піднімуть чарку за успіх.

Порадіймо за них усі разом. Хоча радість ота з гіркотою навпіл. Бо грошей, навіть записаних у бюджеті країни, немає... І ракетників турбують не рішення партнерів, а рішення земляків...

Ми від’їжджали з КБ «Південне», коли по радіо пролунала інформація, мовляв, якась ракета під Дніпропетровськом летіла бозна-куди і звідки... Згодом з’ясувалося — не ракета. І жодної цілі оте щось не вразило. Може, то з нами, землянами, розмовляв Космос? Він-бо не знає, що у нас за такі «балачки» ідуть у відставку. Він не знає, що у нас не платять зарплату, він не знає, що в гостях у співрозмовників Космосу вітчизняні генерали, як правило, бувають один раз. Удруге — соромно. Адже обіцянки не виконуються. Проте дивовижний колектив КБ «Південне» вже давно звик будувати своє життя, ні на чиї обіцянки не покладаючись!

Відчуйте енергію і енергетику КБ «Південне»...