Катастрофа — очима очевидців
Розповідають львів’яни Володимир Б. та Сергій О. Один з них — колишній військовий льотчик, полковник у відставці.
— Ми приїхали на Скнилів на початку першої дня. Було дуже багато людей. Серед них «іменинники» — ветерани 14-ї армії. Багато хто з онуками. Взагалі дітей було дуже багато. Погода відповідала святові. Давно Львів не бачив такого «в комплекті». Ми приїхали саме тоді, коли одномоторні спортивні літаки Як-52 імпровізували повітряний бій. Було дуже цікаво. Люди аплодували після виконання кожної фігури: нечасто львів’янам випадає бачити живу техніку. На аеродромі стояло багато експонатів, які можна було у прямому розумінні помацати руками, зайти в кабіну, роздивитися зсередини.
Пам’ятаємо, злетів рейсовий літак, а потім буквально за кілька хвилин на малій висоті безшумно з’явився Су-27. Почав набирати висоту, і від його ревіння спрацювали сигналізації легкових автомашин. Публіку охопив здоровий ажіотаж. Після «фанерних» літаків потужна бойова машина вагою 30 тонн справді вражала. Зробив два розвороти, «бочку» і пішов у другий захід. А потім раптове піке... Важко давати оцінку, наскільки була підготовлена ця фігура. Вочевидь, не була, якщо казати відверто. Пілоти вертикально завернули літак. Виконали ще «напівбочку», може, хотіли її довершити, але зрозуміли, що не вистачає висоти, і почали вирівнювати літак. Та він не давався — присідав. Було зрозуміло, що відбувається щось не те, що дії виходять за межі розумного, а літак присідав дедалі більше. Було видно, що його хвостове оперення нижче від крони дерев. Треба було чекати, що він там і сяде — за аналогією із ситуацією в Ля Бурже. Але...
Можливо, якби не техніка, що стояла у Су-27 на шляху, він і пройшов би. Бо вже ковзав, як праска, наче йшов на посадку. Але він наштовхнувся на величезний Іл і почав перекидатися. Підстрибнув, упав... Очевидно, ви бачили це з кадрів... Задню частину охопило полум’я, фюзеляж розколовся навпіл. І останній вибух з полум’ям...
Ми стояли на трибуні для командного складу, разом з генералітетом. Від нас до місця остаточного вибуху — метрів сто. Пам’ятаємо, як охопило пекучим подихом і відкинуло назад. Це все було настільки блискавично, що люди нічого не могли зробити. Можна припустити, чому льотчики не виконали маневру відвернення: будь-який маневр міг ще більше збити висоту. Напевне, коли зрозуміли, що не можуть змінити напрямок, вирішили катапультуватися. До речі, якби кут напряму був ще ближчий, жертви вимірювалися б тисячами. Все-таки основна маса людей стояла в іншому місці.
Коли ми підбігли після вибуху ближче, здавалось, що на землі валяються якісь ганчірки. Це були фрагменти розкиданих тіл. Шок... Уцілілі були заляпані кров’ю мертвих. Видовище жахливе, наче в кривавому трилері. Не вірилося, що це все наяву, насправді. Навіть медики розгубилися, коли побачили масштаби страшної картини — розкидані ноги, руки.
Сьогодні важко сказати, чи змінилася б ситуація, якби льотчики не скористалися катапультою. Чітко зрозуміло інше: все сталося через втрату висоти. А чому її не вистачило — покаже розслідування. Ще раз повторюю —якби була чиста смуга, літак сів би. Важко пояснити, і звідки взявся крен. Або літак був не керований, або від того, що льотчики катапультувались. Давати оцінку і звіт — пілотам, адже вони залишилися живі.
За 23 роки в авіації я не бачив такої масштабної катастрофи, хоча пройшов Афганістан і був свідком не однієї авіааварії, — закінчив свою частину розповіді колишній військовий льотчик.
Записала Людмила КОХАНЕЦЬ.
