Останнім часом виразно помітні дві тенденції щодо добудови енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС. Перша — державницька: добудовувати треба і прискореними темпами. Друга — добудова цих блоків економічно недоцільна, суперечить стратегічним інтересам нашої держави і призведе до тяжких екологічних наслідків.
Аргументи державницької тенденції чіткі й виразні: потрібно компенсувати втрату електроенергії, котру виробляла Чорнобильська АЕС. А найкраще і найвигідніше досягти цього можна шляхом добудови енергоблоків на згаданих станціях, ступінь будівельної готовності яких дуже високий.
Якщо відкинути особливості тривалої суперечки: бути чи не бути в нашій країні атомним станціям узагалі, чи не краще перейти до альтернативних методів виробництва електроенергії, знехтувавши сумний досвід ЧАЕС, тоді, хай будуються і, як то кажуть, хай живуть... І нема потреби наводити висловлювання щодо цього керівників держави найвищого рангу. Та річ у тім, що саме оці «відкиди» і є головними підвалинами тверджень прихильників другої тенденції: добудова енергоблоків порушує право людей на життя, створює загрозу для довкілля, бо можливе повторення аварії, що сталася на ЧАЕС.
Справді-бо, нам лише цього не вистачає!
Будуємо вчорашнє?
Найвиразнішу і, мабуть, найпотужнішу протидію добудові енергоблоків чинить Громадський комітет національної безпеки України — зареєстрована організація, до складу якої входять переважно студенти юридичного факультету Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Комітет провів кілька прес-конференцій, громадських слухань, мітинг-протест проти підписання А. Кінахом і М. Касьяновим угоди про добудову ХАЕС-2 і РАЕС-4. З ними поруч — Національний екологічний центр України та Українська екологічна асоціація «Зелений світ». Не так виразно й сміливо, але проти добудови виступає і Партія зелених.
Головні аргументи «супротивників» — добудовуються енергоблоки за старими проектами із застосуванням такого самого застарілого обладнання, немає позитивних висновків екологічної експертизи.
Чи так це? Міркуймо разом. Відповідні документи свідчать: техніко-економічне обгрунтування для будівництва 2-го енергоблока Хмельницької АЕС зроблено у 1974 році, четвертого енергоблока Рівненської станції — у 1982-му. Зауважу: ще до 1986 року, до Чорнобильської катастрофи. Здавалося б, це має насторожити всіх, хто відстоює право на законну і безпечну добудову енергоблоків. Здавалося б...
Але заступник Міністра палива та енергетики України Н. Нігматуллін дав координатору Громадського комітету національної безпеки О. Толкачову таку безапеляційну й категоричну відповідь:
«Добудова зазначених енергоблоків (ХАЕС-2 і РАЕС-4. — Я. Г.) здійснюється згідно з проектами, які були розглянуті та погоджені відповідними міністерствами і відомствами, включаючи Науково-технічну раду Міністерства енергетики СРСР, і затверджені його ж наказами...»
Було це вже в минулому столітті — у 1979, 1984 і 1985 роках. Але, начебто забувши про сумно-гіркий досвід планетарної Чорнобильської катастрофи, заступник міністра у своєму офіційному листі стверджує: «Оскільки будівництво енергоблоків на момент прийняття мораторію (у 1990 році був введений Верховною Радою України, а у 1993-му — скасований нею. — Я. Г.) в середньому було завершено на 80%, то згідно з будівельними стандартами, які чинні нині в Україні, проектна документація не підлягає перепогодженню, а саме вона не підлягає процедурі проведення комплексної державної експертизи, в тому числі державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки».
Міністр визнав:висновків немає
Отже, студентів-юристів роблять хлопчиками, а нам з вами, читачу, залишається погодитися: все гаразд, немає жодних підстав для хвилювань. Та це далеко не так. Цікава з цього приводу відповідь на запит Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України (минулого скликання), підготовлений, до речі, за ініціативою О. Толкачова, Міністра екології та природних ресурсів. Сергій Курикін визнав:
«На даний час немає позитивних висновків державної екологічної експертизи щодо документації на добудову зазначених об’єктів.
Національною енергогенерувальною компанією «Енергоатом» до Мінекоресурсів було направлено комплекс матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) тільки стосовно добудови енергоблока №2 на ХАЕС.
Міністерство організувало і провело державну екологічну експертизу цих матеріалів, за результатами яких вони були повернуті на доопрацювання за цілим комплексом зауважень...
Документація стосовно добудови 4-го енергоблока Рівненської АЕС від замовника до міністерства не надходила. Висновки щодо неї не готувалися і не надавалися».
Ця чесна і відверта відповідь Міністра екології датована 27 грудня 2001 року. Може, щось змінилося останнім часом? З таким запитанням автор цієї публікації звернувся особисто, окремо і в різні дні до Міністра екології та природних ресурсів Сергія Курикіна і заступника державного секретаря цього міністерства Олександра Смишляєва, який безпосередньо готував зауваження до експертизи. Відповідь була однакова: нічого не змінилося. Висновки експертизи Хмельницького енергоблока після зауважень допрацьовують, стосовно Рівненського — їх немає й досі.
Отже, позитивних, що дозволяють добудову, висновків екологічної експертизи немає. Але, попри це, енергоблоки споруджуються, і останнім часом дедалі гучніше лунає: прискорюйте темпи!
Проте є і дозвільний документ — ліцензія, видана «Енергоатому». З’ясовується, не обов’язково належно піклуватися про наслідки роботи енергоблоків, якщо вони можуть викинути і Чорнобильського коника... Зрештою, хто може застерегти від аварії енергоблока, побудованого за всіма правилами і нормами?
Справді, ми знаємо приклади численних і різноманітних аварій і катастроф літаків, потягів, автомобілів. Але, що цікаво, вони трапляються частіше з вини людей. У нашому випадку, виходить, свідомо, наперед закладається непередбачена ситуація з технічних причин знов-таки людьми — проектантами, замовниками, будівельниками.
Прокурори відреагували по-різному
Мені казали: у нас гарне і жорстке законодавство щодо ядерної безпеки. Воно справді, мабуть, гарне, коли його сумлінно дотримуються. А якщо ні? Тоді, чи здійснює належний нагляд за додержанням і правильним застосуванням ядерного законодавства наша прокуратура?
Координатор комітету національної безпеки Олексій Толкачов просив Генерального прокурора України перевірити законність діяльності НАЕК «Енергоатом» щодо будівництва енергоблоків «за старими нелегітимними проектами». Однак з Генпрокуратури доручення пішли прокурорам областей. І у належний час заступник прокурора Хмельницької області М. Львовський відповів: за фактами неналежної претензійно-позовної роботи на ХАЕС та невжиття заходів до проведення екологічної експертизи технічного проекту будівництва другого блоку прокуратура внесла документи реагування генеральному директору станції і начальнику управління екології та природних ресурсів області.
Це тоді, коли з Хмельницької АЕС надходили матеріали оцінки впливу на довкілля — екологічна експертиза.
З Рівненської, як уже, наголошувалося вище, у Києві таких матеріалів ще не бачили взагалі. Але це чомусь не стурбувало в. о. прокурора області С. Данилюка, який підписав заспокійливу відповідь іншого характеру. Мовляв, на АЕС визначена і реалізується програма дій, спрямована на підвищення рівня безпеки та надійності енергоблока № 4, якою передбачено 147 заходів. І це ще не все. З’ясовується, окремі заходи плановано реалізувати протягом 3—5 років після введення енергоблока в експлуатацію.
Отже, облпрокуратура фактично погодилася з тим, що в дію буде введено технічно недолугий енергоблок, наслідки експлуатації якого непередбачувані.
Повинні були б хоч на це зреагувати
Ще в листопаді 1998 року Федеральне екологічне агентство Австрії підготувало доповідь уряду своєї країни про ядерні реактори на Рівненській та Хмельницькій станціях. Необхідність її була пов’язана з проханням компанії «Енергоатом» до Європейського банку реконструкції та розвитку надати кредит на добудову енергоблоків. А відповідно до принципів Євробанку процедура участі громадськості у цьому процесі обов’язкова, про що нібито «Енергоатом» оголошував у серпні того самого року.
Тож цитую уривок з висновку доповіді, яку передано Україні російською мовою:
«Согласно международным требованиям к процедурам оценки воздействия на окружающую среду, представленная документация для проекта завершения строительства ХАЭС-2/РАЭС-4 неудовлетворительна... В странах Запада проект такого масштаба не был бы принят на основании столь недостаточной информации.
Излучение в атмосферу и жидкие радиоактивные выбросы будут выше, чем от французских и немецких реакторов. Ожидаются более значительные последствия выделения тепла с жидкими выбросами, по крайней мере в случае Ровенской АЭС. Не были полностью исследованы последствия дополнительного обезвоживания артезианских источников и рек. Нет планов освоения, обработки и удаления всех радиоактивных отходов в результате эксплуатации АЭС.
Риск аварии и возможные последствия нормальной эксплуатации ХАЭС-2/РАЭС-4 позволяет сделать вывод, что этот проект неблагоприятно скажется на окружающей среде».
Коментувати цей висновок немає потреби, але додати дещо варто.
Доповідь підготували не якісь австрійські студенти, а Федеральна канцелярія і Федеральне міністерство у справах оточуючого середовища, молоді і сім’ї за координації Федерального екологічного агентства та сприяння енергетичного агентства, інститутів прикладної екології та дослідження ризиків, інших наукових установ Австрії.
Між іншим, схожими є і резолюції громадських слухань, проведених Громадським комітетом у листопаді-грудні 2001 року у Львові та Києві. Їх висновок: добудова енергоблоків протизаконна і недоцільна. Під недоцільністю учасники слухань мали на увазі розвиток альтернативної і безпечної енергетики, залучення до цього широкої громадськості. Та це тема іншої публікації.
Переконливе заперечення Нігматулліну й іншим
Нагадаю тези з листа колишнього заступника міністра Мінпаливенерго Н. Нігматулліна: розглядалися та погоджувалися проекти будівництва Рівненської та Хмельницької АЕС у кінці 1970 — на початку 1980 років відповідними міністерствами та відомствами Союзу РСР. І що «проектна документація не підлягає перепогодженню». Чи можна погодитися з цим? Адже саме у ті роки була зовсім протилежна позиція. Вона — у таємному документі на той час найвищого рівня. Цитуємо мовою оригіналу.
«...Из-за отдельных проектных просчетов, низкой надежности части оборудования, недостаточной квалификации обслуживающего персонала за последнее время здесь (на атомных электростанциях республики. — Я. Г.) произошел ряд крупных аварий, которые привели к ухудшению радиационной обстановки и серьезным перебоям в электроснабжении хозяйства...
...Несмотря на сложившуюся тревожную обстановку, Министерство энергетики и электрификации СССР, руководство объединения «Союзатомэнерго» не принимают действенных мер по обеспечению надежной и безопасной работы атомных электростанций. В ряде случаев даже при решении вопросов, связанных с устранением последствий аварий, они проявляют недопустимую медлительность...»
Цього тривожного і застережного листа підписав 4 березня 1983 року перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький. Водночас він просив фактично вищий керівний орган СРСР зобов’язати низку союзних міністерств і відомств країни вжити невідкладних заходів щодо забезпечення безаварійної роботи атомних електростанцій Української РСР. Просив також доручити спеціальній комісії розглянути питання про доцільність подальшого розвитку Рівненської АЕС, яку почали будувати на карстових порожнинах, де рівень грунтових вод підвищився на 10 метрів тощо.
Те, як прислухалися у серці Союзу до тривожного сигналу з провінційного Києва, знає і довго ще знатиме увесь світ. Тоді до Чорнобильської катастрофи залишалося три роки...
З’ясовується, суд не цікавить безпека життя усіх людей
Пооббивавши пороги численних кабінетів, набивши безліч гуль, активісти Громадського комітету національної безпеки вирішили знайти підтримку в суді. Подали позовну заяву до Печерського районного суду міста Києва. Але, на їхнє велике здивування, отримали ухвалу з таким тлумаченням: «З позову вбачається, що позивачі звернулися до суду в інтересах суспільства взагалі, при цьому повноважень на таке звернення не мають. За таких обставин в прийнятті позову слід відмовити». І суд ухвалив: відмовити...
Майбутні професіональні юристи не погодилися з таким висновком. І у своїй скарзі до Апеляційного суду міста Києва стверджували: вони, конкретні позивачі, звернулися до суду від свого імені і до конкретного відповідача — НАЕК «Енергоатом» по захист саме свого порушеного права на безпечне життя і здоров’я суспільства. І наголосили: «Добре, що суд не вгледів у нашому позові бажання виступити в інтересах всього людства та не вимагає від нас доручення від імені всього людства».
На початку червня Апеляційний суд міста Києва скаргу комітетівців задовольнив, а ухвалу Печерського суду скасував. Тепер слово за цим судом. Однак чи відважиться він зобов’язати всіх добудовників ввести в дію енергоблоки, ядерно безпечні, з урахуванням сучасних вимог або призупинити чи зупинити взагалі їх спорудження? А якщо суд не винесе такої ухвали, тоді хто прийме таке відповідальне рішення? Чи не варто? Може, перефразовуючи відомий вислів Леоніда Кравчука, краще мати те, що вже мали?..
Ні, досить мордувати себе й читачів цими безкінечними запитаннями. Пора відповіді чути і знати. Відповіді відповідальних за наслідки будівництва, мабуть, майбутніх ЧАЕС.
